«Потяг прибуває за розкладом» — подорож історією української залізниці в перші роки повномасштабної війни

Вперше на книжковому фестивалі Фундамент спільно із журналісткою і авторкою книги «Потяг прибуває за розкладом» Марічкою Паплаускайте,  керівником із пасажирських комунікацій «Укрзалізниці» Олександром Шевченком і маркетинговою директоркою видавництва Лабораторія Іриною Юрченко говорили про нові ролі і символи залізниці. Труднощі, що стоять за графіками прибуття поїздів і про те, що тримає людей, які нас везуть, щоб ми вивозили. Про найцікавіше із розмови читайте у матеріалі. 

_______________________________________________________________________________________________________ 

 Учасники:

Марічка Паплаускайте — журналістка й авторка книги «Потяг прибуває за розкладом»

Олександр Шевченко — керівник із пасажирських комунікацій «Укрзалізниці» 

Ірина Юрченко — модераторка події, маркетингова директорка видавництва Лабораторія

_______________________________________________________________________________________________________

Чим книжка «Потяг прибуває за розкладом» стала для вас? 

Марічка Паплаускайте: Для мене ця книжка стала пригодою і подорожжю. Бо для того, щоб її написати, мені треба було трохи поїздити і познайомитися з великою кількістю прекрасних людей, які працюють на залізниці. Це була справді класна пригода, яка тривала більше 7 місяців, і коли вона закінчилася, мені було дуже шкода. Тому мені й сподобалося працювати в книжковому форматі: книжка живе набагато довше, ніж медійний матеріал.

Олександр Шевченко: Для мене це певний альманах тих подій, які відбулися в 2022-23 роках. Багато чого з того що написано вже за кілька років треба пригадувати. Це пам'ять про людей. Одного героя цієї книжки вже в живих немає. І пам'ять про події, що вже почались стиратися. Тому ця книжка насамперед альбом, тільки не з фотографіями, а зі спогадами подій перших місяців війни.

А з практичної сторони — це ідеальний сувенір, подарунок для всіх дипломатичних гостей, які прибувають в Україну. Для мене це можливість так само показувати нашим друзям, колегам, партнерам через що пройшла залізниця. 

Сашо, в який момент ти зрозумів, що залізниця це для не просто робота?

Олександр Шевченко: Це відбувається поступово, коли приходиш займатися  чимось зі всією своєю душею. Ти приходиш працювати і розвивати бренд , тому що тобі це цікаво, а не тому, що за це платять.

І купа додаткових мотиваційних факторів. Наприклад, коли ми в 2022 році евакуювали понад мільйон дітей, то зрозуміли, що нам треба їх всіх повернути. Повертати їх потрібно з багатьох причин і в переліку шорт-листу речей, які треба зробити в Україні, щоб це відбулося, купа об'єктивних і суб'єктивних факторів. Але для нас, працівників нашого сектору, одна з цілей — показувати приклад змін в державному секторі, попри війну. Ми на власному прикладі маємо показувати, що можна щось змінити і стати кращим. Причому в конкретних речах. Ті ж самі дитячі вагони, яких більше ніде нема, потяг-кухня, медичні вагони для поранених.

І всі ці елементи в своїй сукупності, особливо дитячо-центричні проєкти залізниці, спрямовані на те, щоб повертати людей назад в Україну. Додому. 

Марічка Паплаускайте: Я була в таборі «Залізна зміна», в який відбирають талановитих дітей з різних вікових категорій. Його головна задача закохати в те, що можна робити щось класне для країни. Це фантастична робота, коли, окрім того, щоб перевозити людей, виконувати свої прямі задачі, компанія ще думає  не лише про повернення дітей в Україну, але й про їх підтримку і можливість дати їм дитинство.

Ми бачимо потяг, який прибуває за розкладом, чисті класні вагони, провідника, який посміхається… Що за цим стоїть? 

Олександр Шевченко: Багато координацій і сценаріїв. Всі дії, які ви бачите на залізниці прораховані у декількох сценаріях. Є колії стандартні і немарковані на мапі, об’їзні маршрути і резервні тепловози в конкретних точках, резервні вагони розкидані по країні, щоб можна було підхопити в потрібний момент. Є кілька резервних брирад і вагони незламності, при повному блекауті там можна зігрітися. 

За тим, щоб поїзд з точки А до точки Б прийшов вчасно, забрав всіх пасажирів, а на вокзалах люди розуміли, що їм робити, стоїть купа координаційної роботи — це чи не найскладніше. 

І люди на місцях: машиністи, які зараз в броньованих кабінах їздять з РЕБами, провідники, диспетчери в прострілених вишках, колійники, які вчора вночі ремонтували місце, що тільки позавчора прострілювалося. Сукупність координації з однієї сторони і сукупність людей, які готові робити свою роботу з іншої. Люди, які роблять свою роботу для того, щоб далі все вдавалося і у військових, і у цивільних. 

Марічка Паплаускайте: Я написала книжку про все це, але все ще не можу зрозуміти, як це можливо. Це величезна робота, треба постійно координувати і перескеровувати для того, щоб цей дуже складний механізм працював. Кожен на своєму місці. Велике диво. Механізм, який захоплює і дарує не лише відчуття дому, але і чітке розуміння, що ця система працює і ти можеш на неї розраховувати.

Книжка вже на ринку півтора роки. Якби її писали зараз, що б ви хотіли змінити чи додати? 

Марічка Паплаускайте: Я б не змінювала рівня комплементарності. Мені  пишуть: «авторка дуже любить Укрзалізницю», «книжка замовлена» і тому подібне. А я просто люблю її. І нічого не можу з цим зробити. 

Мені здається, що люди, які працюють на залізниці і роблять її такою, якою вона є, заслуговують на те, щоб в книзі, що буде зберігати пам'ять про них, виглядати героями. Це абсолютно щиро. 

Олександр Шевченко: Ця книжка  вже є частиною історії. Тому, напевно, єдине про що варто говорити — це про другий том. Розказати військові історії, багато з яких розсекретили, медичні перевезення, повернення військових з полону додому, політичні й дипломатичні задачі. Є декілька шарів, які можна було б розкрити додатково, але це точно не правки до цієї книжки. Для нас це все одна історія, яку не відняти й не переписати.

_______________________________________________________________________________________________________

Більше книжок сучасних українських авторів шукайте за посиланням