Що залишилося між рядками роману «Найкраще "найгірше", що могло статися»?

У новому випуску рубрики «Я не це мала на увазі» наші книжкові лаборанти поговорили з Юлією Лабою — авторкою роману «Найкраще "найгірше", що могло статися». Це серія відвертих, трохи іронічних і дуже живих розмов із авторами про їхні книжки: про те, що було сказано напряму, а що залишилося між рядками. Сьогодні говоримо про рецепт коктейлю «Рія», романтизацію зручних жінок та про те, як нещастя нерідко приводять нас туди, де наше справжнє місце.

________________________________________________________________________________________________________________________

Якого питання про цю книжку ви найбільше боїтеся?

Останнім часом я найбільше боюся питання: “Коли наступна книжка?”))

________________________________________________________________________________________________________________________

Назва роману — оксиморон. Що в цій історії для вас є тим самим «найгіршим», яке згодом виявляється найкращим?

Про людське око, я нібито мала на увазі перший секс Рії та Лесика. Але це аж надто очевидно, правда ж?) Не схоже на мене. Насправді мова про безліч дрібниць, і я вже писала про це в “Усі персонажі вигадані. Або ні”. Невдалі побачення Рії та Ліни змусили їх піти гуляти нічним Києвом, натрапити на нахабних залицяльників і сховатися в барі Лесика. Ось такий паршивий вечір став початком прекрасного знайомства, дружби та кохання. У Лесика було жахливе дитинство. Але саме це стало причиною, чому він захотів покинути місто, в якому виріс, і поїхати до Києва. Там він зустрів прекрасних людей — свою “віднайдену родину”, яка любить його й приймає таким, яким він є. Я б сказала, що обидві мої історії (та й майбутні також) про те, що як би сильно нам не хотілося уникати всього поганого, це неможливо. Проте нерідко трапляється так, що саме нещастя приводять нас туди, де наше місце.

________________________________________________________________________________________________________________________

Якби книгу треба було описати не трьома словами, а трьома попередженнями для читача — що б це було? 

• Ви захочете собі таких друзів
• Ви захочете собі Лесика
• Вам може здатися, що вони бухають 24/7, але в романі описано три роки життя компанії)

________________________________________________________________________________________________________________________

Якби «Дикі лисиці» існували насправді, з чого складався б коктейль «Рія»?

Там точно не обійшлося б без віскі, а далі — за настроєм) Іноді щось солодке, іноді з перчинкою. Але нещодавно я натрапила на рекламу смоукерів для коктейлів і подумала, що “віскі з димком” — це напій “Рія + Лесик”.

________________________________________________________________________________________________________________________

Яка одна сцена найточніше передає весь вайб цього роману?

Сцена “Матріархат”) Вона гарно передає характер Рії й те, як добре вони з Лесиком доповнюють одне одного.

________________________________________________________________________________________________________________________

Чи є в цій книжці сцена, що виросла з чогось реального: розмови, поїздки, бару, моря чи власного «ой, це ж буквально я»?

Є, але я не скажу яка (бо раптом Стас на BMW це прочитає) ))))

Насправді, в моїх книжках багато історій з реального життя: поїздки з наметами, загублені валізи та запізнення на потяг. Мені подобається накладати власний досвід на своїх персонажів й спостерігати, як вони виплутаються.

________________________________________________________________________________________________________________________

Рія не з тих героїнь, які мовчать, коли їх недооцінюють — зокрема на роботі. Чому Вам було важливо дати їй право злитися, говорити про несправедливість і не бути «зручною» навіть у ромкомі?

Прийнято вважати, що ромкоми — це щось “легке”. Через те, що я піднімаю у своїх книжках такі теми, як аб'юз, домашнє насильство чи гендерна нерівність, іноді навіть виникають суперечки, чи можна взагалі називати мої романи ромкомами.

Але давайте подивимося на класичні історії. Там нерідко трапляються відверто “редфлежні” персонажі — власники з установкою “ти будеш тільки моя” або якісь похмурі брюнети, що приходять рятувати чергову даму в біді. І чомусь це вважається легкістю і нормою для жанру. Чому? Бо так звикли.

Я ж бачу в цьому певну системну проблему. Мені дуже не подобається, що ромкоми наполегливо таврують як суто “жіночу літературу”, у якій часто романтизується жінка, що підкорилася.

Своїми текстами я хочу змінити цю “норму” і зробити нормою відвертість. Мені важливо щиро говорити про те, що в стосунках (романтичних, дружніх чи робочих) є не ок, і показувати, що жінка, яка злиться, вимагає справедливості й не намагається бути для всіх зручною, — це абсолютно ок.

У своїх книгах я хочу романтизувати зовсім інші речі:

• жінку, яка амбітно втілює свої мрії;
• чоловіка, який не боїться власних емоцій;
• людей, які перш за все поважають одне одного.

________________________________________________________________________________________________________________________

Якби хтось із героїв вів анонімний телеграм-канал, хто б це був і про що писав?

Думаю у Влада був би канал з назвою “Gossip girl” (хто дивився цей серіал, зрозуміє)

________________________________________________________________________________________________________________________

Хто з другорядних персонажів найбільше заслуговує на окремий роман?

Не хочу повторюватись, але кожен) Бо я знаю про них значно більше, ніж ви)

________________________________________________________________________________________________________________________

Придбати книжки Юлії Лаби можна тут