Факти, страх і свобода: уривок із книги про критичне мислення «Мислення третього тисячоліття»
Як ухвалювати зважені рішення про здоров’я, коли медичні поради суперечать одна одній? Як перевіряти наукові дослідження і відрізняти факти від вигадок у стрімкому інформаційному потоці? І чи можлива аргументована розмова про глобальне потепління, коли кожен має власні переконання? «Мислення третього тисячоліття» — книга про критичне мислення, що пропонує практичні інструменти наукового методу, допомагає розпізнавати ментальні пастки, уникати логічних помилок і приймати рішення в умовах невизначеності. Фізик, філософ і психолог поєднали міждисциплінарний досвід, щоб показати, як мислити раціонально в сучасному світі. Ділимося уривком із книжки у матеріалі.
_________________________________________________________________________________________________
Уявімо, що ви на лісовій прогулянці з друзями. Раптом ви відчуваєте гострий біль у грудях і непритомнієте. До тями приходите в лікарні. Двоє молодих інтернів, єдині лікарі на зміні, роздивляються результат томографії, і ви чуєте їхню розмову. З вашим серцем одна проблема з двох. Та лікарі не можуть встановити, яка саме. Якщо це сценарій А, вам знадобиться інвазивна операція на серці. Вас доведеться розтяти просто зараз, щоби підтримувати ваше життя наступні кілька годин. Існує значний ризик ускладнень, частина з яких можуть вас убити, але без операції ви точно помрете. Проте так само ймовірний і сценарій Б. Тоді все, що вам зараз потрібно, — це ліки. Медикаменти стабілізують ваш стан на наступні кілька днів і дадуть лікарям достатньо часу на подальше обстеження. Але якщо насправді нині діє сценарій А, і вам просто призначать ліки, ви помрете.
І тут інтерни бачать — ви отямилися. Вони запитують, що ви виберете. «Гадки не маю, що вирішити! — відповідаєте ви. — Це жахливо. Просто врятуйте мене». Інтерни щось недовго обговорюють і тоді пропонують вам два способи ухвалення рішення. Вони знають, що ви палкий прихильник демократії, тож можете застосувати демократичний підхід: попросити всіх у своєму місті — паркувальників, звичайних громадян, працівників міської ради — проголосувати. Або ж, кажуть інтерни, ви можете доручити рішення найобізнанішим і найдосвідченішим лікарям.
Коли нам доводиться ухвалювати вкрай важливі рішення про щось, на чому ми не розуміємося, чи просто не знаємо правильної відповіді, наш перший крок — вирішити, із ким проконсультуватися або до кого звернутися за інформацією, щоб якнайкраще обґрунтувати те рішення. У багатьох серйозних ситуаціях, як-от: вибір політичного представника, легалізація марихуани чи підбір ділянки для вітряної електростанції, — думка більшості людей дійсно важить. Якщо йдеться про подібні рішення, на користь демократичного підходу можна навести чимало аргументів. Але в цьому гіпотетичному медичному випадку навряд чи люди скажуть, що насамперед їх цікавить думка більшості. Значення має якість рішення, і ви ухвалите його краще, якщо розпитаєте кількох лікарів, аніж організуєте голосування.
Наші знання неоднакові. Деякі люди краще знають історію, інші більше розуміються на автомобілях, а хтось — на медицині. Якщо знання — це сила, то ви позбавляєте себе її, відмовляючись від спеціальних знань експертів. Одна з причин прислухатися до них полягає в тому, що це допоможе вам упевненіше здійснити бажане.
Але потреба в експертних знаннях ставить перед нами три загадки. Перша — якщо ми самі не маємо певних спеціальних знань, як визначити, котрі знання потрібні та на кого можна покластися в цій сфері? Припустімо, ми знайшли надійну інформацію. Тоді друга загадка: як і коли нам враховувати інші важливі складники рішення — цінності, емоції та цілі? І третя — що робить рішення легітимним та чи поважає воно нашу особисту автономію: хто має остаточне право вирішувати й чому?
Експерти і псевдокомпетентність
У наш час наука зазвичай складна та ґрунтується на математичних моделях, для більшості незрозумілих. Щоб осягнути математику, потрібні роки́ навчання. Через це деякі люди можуть беззаперечно довіритися експертам («Ну, навряд чи ви зрозумієте формули, тож просто робіть те, що вам скажуть»); з іншого боку, хтось вважає втрату влади над ситуацією неприйнятною та відмовляється слухати експертів.
Ця дилема була особливо помітною під час пандемії COVID‑19. Науковці давали чимало порад: «Носіть маску», «Не носіть маску», «Зробіть щеплення, щоб убезпечитися від ковіду», «Зробіть щеплення, щоб перестрахуватися, якщо захворієте на ковід» тощо. Але далеко не всі розуміли підґрунтя цих порад або чому вони змінювалися з часом. Мало хто взагалі міг пояснити, що таке вірус чи як саме ці заходи можуть захистити. «Автономія» в цьому випадку означає приблизно ось що: ви можете спробувати ізолюватися від усієї суперечливої інформації або знайти серед експертів тих, кому довіряєте найбільше.
Плутанина, спричинена перевантаженням інформацією (різної якості) під час пандемії, це прояв загальнішої проблеми: існує запаморочлива кількість доступних даних майже з будь-якої теми, котра може становити практичний інтерес. Якщо ви хочете отримати найнадійнішу інформацію й тема пов’язана зі спеціальними знаннями, як діяти? Кому довіряти? Чому деяким експертам слід вірити більше за інших?
Коли для практичних рішень потрібна точна інформація, існують особливі міркування: ви шукаєте джерело інформації, котре дійсно працює. Візьмімо, наприклад, сільське господарство. Людство займається землеробством дуже давно — приблизно 12 тисяч років. І якщо ви хочете стати фермером, є різні способи з’ясувати, наприклад, найкращий час для вирощування кукурудзи. Ви можете покластися на слова духовного лідера. Або ж повірити людині, яка заявляє, що бачить зв’язок між зірками, і ті підказують, коли слід посадити кукурудзу. У стабільному середовищі ці поради можуть спрацювати; духовні наставники й астрологи, можливо, поколіннями підлаштовували свої послання до місцевих умов. Але науковий підхід — експеримент і спостереження — має значну перевагу. Можуть існувати кращі сорти насіння, кращі способи поливу рослин. Спробуйте різні та поспостерігайте, котрі з них дають найкращі результати. Хоч як сильно ви вірите у свого духовного лідера чи зірки, ту віру важко підтримувати, спостерігаючи, як пашня конкурента височіє над вашою, і в нього багатий урожай, а у вас — голоднеча.
Найпрекрасніше в науці те, що вона працює. Навряд чи треба перелічувати, як саме наука проявляється в нашому повсякденному житті: у ліках, їжі, автомобілях, інтернеті, від якого ми нині залежимо. Сумніваємося, що це буде хтось заперечувати. (Коли ми не знаємо, що робити з навалою інформації, одна з наших проблем полягає в кількості диких заяв про те, на що здатна наука: від імплантації мікрочипів у вакцину до заміни сонця електричними лампами. Наука так багато чого досягла та її силу сприймають як даність настільки, що багатьом нескладно припустити її здатність і на ті малоймовірні речі.)
Наука працює не від чарів. Вона працює, бо влаштована в певний спосіб. Вона захищає нас від безглуздих ідей. Усім нелегко долати природні упередження, але науковці розробили низку методів захисту від них. Це «безсторонні» методи в тому сенсі, що коли вам треба оцінити дані, ви можете здійснити процес більш-менш автоматично, без участі власної психології. Ці методи поширені в різноманітних галузях науки. Вони мають різну назву в різних дисциплінах, але по суті однакові. Якщо ви ще ними не користуєтеся, варто про них дізнатися. Це наука, але не надскладна. Ці методи легко зрозуміти, вони не потребують математики й допомагають збагнути, що стверджують науковці, навіть якщо ви самі далекі від науки.
Наприклад, уявімо спеціаліста з молекулярної біології, який вивчає конкретні білки людського організму. Такий науковець зможе ознайомитися з експериментальним дослідженням із психології розвитку — скажімо, як діти навчаються арифметики — та зрозуміти логіку розробленого експерименту. Причина не в тому, що молекулярна біологія надає багато фахових знань про навчання дітей. Це не пов’язано зі знанням математики; математичний аналіз тут узагалі може бути нескладним. Причина в тому, що всім експериментам, у будь-якій науковій дисципліні, властиві схожі проблеми, й усі вчені схильні до тих самих упереджень, від яких їм треба захищатися. Навчитися цих методів неважко, навіть без наукової підготовки. Це буде легко й за відсутності поглибленої формальної освіти. І ці методи корисні поза контекстом академічних досліджень, коли ви обмірковуєте дуже практичні питання: наприклад, чим годувати свою дитину або чи слід зробити собі щеплення.
Ідеться не про те, що із цими методами ми зможемо повторити експерименти науковців чи набути спеціальних знань із наукової підгалузі, на опанування якої потрібні роки. Але ми зможемо зрозуміти, що бачимо: чесно виконану роботу, здатну наблизити нас до правди, чи просто якусь красиву казку, котра маніпулює нашими упередженнями. Ми зможемо відрізнити експертів від псевдоекспертів. І навчити цьому, застосовуючи інструменти наукового мислення.
Проблема врахування цінностей
У більшості випадків факти це не єдині чинники, на які нам треба зважати. Дійсно, для деяких рішень — хто кумедніший: Чарлі Чаплін чи брати Маркси? Який соус смачніший: червоний чи зелений? — ви можете не відчувати потреби в жодних зовнішніх фактах. Але в більшості випадків, коли факти необхідні, це далеко не все, що вас непокоїть. Цінності, етика, страхи та цілі часто мають вагу під час ухвалення рішень.
Навіть у медичних випадках двоє людей з однаковими знаннями можуть вибрати різні варіанти лікування. Припустимо, ми повертаємося до того сценарію, коли ви потрапили в лікарню. Вам треба оцінити інформацію, але також доведеться визначити, що для вас важливо в цій ситуації. Різні люди можуть по-різному оцінити ризик. Ви можете подумати: «Шанси, що зі мною все буде гаразд, якщо просто ввести ліки, такі самі, але я не можу прийняти можливий ризик смерті. Тож я погоджуся на операцію. Можливі ускладнення, але це випробуваний спосіб, і він навряд чи мене вб’є». Або, якщо ви трохи сміливіші, можете сказати собі: «Я не хочу піддаватися жахливому стресу операції та післяопераційного відновлення, якщо шанси на виживання невисокі, тому приймаю ризик смерті й вибираю медикаментозне лікування».
Як зважити ризик, вирішувати вам. Лікарі можуть стверджувати, наскільки він високий, але не наскільки він має бути важливим саме для вас.
Подібна проблема особливо болюча для батьків дитини, якій, наприклад, діагностували рак. Можливо, для вас буде абсолютно неприйнятно, що ваша дитина отримає радикальне лікування, котре має значний ризик неприємних наслідків, але спрацює, якщо пощастить. Або ви можете наполягти на цьому способі, тому що вам нестерпна думка про прогресування хвороби у вашої дитини. На які цінності зважити, вирішувати вам; експерти тут не допоможуть. Ніхто інший — тільки ви можете вирішити, чи переважає ризик смерті вашої дитини від раку над ризиком, що вона страждатиме від постійних побічних ефектів лікування. Немає математичної формули чи наукового експерименту, котрий підкаже вам, як оцінити ці чинники.
Існує чимало міркувань, які ми можемо називати «цінностями», і вони відрізняються від процесу встановлення фактів, котрого прагнуть науковці. Ви можете спиратися на цінності своєї родини, релігійної спільноти, до якої належите, людей зі свого найближчого оточення чи просто прочитаних книжок. Люди по-різному уявляють конкретну цінність, і в більшості набір цінностей може бути непослідовним. Усі ці чинники здатні впливати на те, скільки ваги ви надаєте ризику різних імовірних негативних наслідків, коли ухвалюєте рішення, й наскільки важливими вважаєте різні переваги, які можете отримати.
Не існує «експертів», котрі оцінюють ці ситуації з погляду можливих ризиків чи переваг, наприклад, вакцинації. Але є, звісно, люди, які багато міркували про різні етичні проблеми, особливо ті, що часто виникають у реальному житті. І вони знайомі з найрізноманітнішими аргументами, що їх можуть висувати на користь тієї чи іншої думки. Лікарні й університети, ухвалюючи практичні рішення, не без причин часто запрошують таких спеціалістів. У багатьох людей є ті, з ким особливо хочеться поговорити, коли виникає етично складна проблема: хтось із батьків, партнер, священник чи старий друг. Але не існує експертних комісій, повсюдно визнаних як установи, що ухвалюють ціннісні рішення подібно до, скажімо, груп експертів із питань наслідків споживання тютюну.
Коли в процесі ухвалення рішення бере участь група чи спільнота, усе ускладнюється. Може бути важко не тільки дійти згоди стосовно фактів (хоча якщо ви застосуєте інструменти, про які ми розкажемо далі, зможете виявити надійні джерела інформації). У людей можуть бути різні, навіть суперечливі цінності.
Експертність та авторитет в ухваленні рішень
Отже, нам потрібні джерела надійної фактичної інформації і, обмірковуючи альтернативи та можливі наслідки, необхідно оцінити ту інформацію в контексті наших цінностей. Але хто має повноваження вирішувати?
У більшості сучасних суспільств існує припущення, що особистості мають право ухвалювати рішення, які на них впливають. Але чи спадало вам колись на думку запитання, чому ви зокрема повинні мати право на такі рішення? Це запитання нині постає предметом багатьох суперечок.
Припустімо, що всі ми, і ви теж, хочемо жити в добробуті. Більшість може пригадати ситуації, коли помилялись, вчинки, про які шкодували, чи рішення, які призвели до неприємних наслідків. Ми не завжди експертні в тому, що буде для нас благом, і не тільки коли йдеться про складні медичні рішення, а й у багатьох інших сферах життя. Якщо те, чого ви хочете, — жити в добробуті, тоді, можливо, варто просто передати всі свої рішення експертам.
Для більшості це була б жахлива ідея. Думка про суспільство під управлінням експертів, котрі вирішують, коли та що нам їсти, які ліки приймати та на які медичні процедури йти, на яку роботу влаштовуватися, які фізичні вправи робити, з якими соціальними групами спілкуватись і з ким мати романтичні стосунки, — ця думка схожа на пекло, навіть якщо у ній є якийсь сенс. Ми хочемо залишити за собою право нехтувати порадами «експертів». Але хіба це не суперечить здоровому глузду? Ви можете заявити — і не без підстав — що «експерти» іноді теж помиляються та все одно можуть не розуміти ваших інтересів так, як їх бачите ви. Таке, звичайно, можливо. Але також можливо, що ви піддаєтеся деструктивним імпульсам, і це так само погано; для вас було би значно краще, якби експерти були єдиними людьми з правом ухвалювати рішення, котрі на вас впливають.
То чому ідея відмовитися від влади над особистими рішеннями для нас наче кістка в горлі?
Природна відповідь полягає в тому, що вас виховали — принаймні в демократичному суспільстві — сприймати себе як вільну особистість зі своїми правами й обов’язками. Ви очікуєте, що вашу свободу визнаватимуть і поважатимуть. Пригадайте знову той сценарій, коли ви приходите до тями після серцевого нападу й виникає питання, що робити. Зрештою, саме вам належить оцінити ситуацію й ухвалити рішення. Не можна просто взяти й замінити вас юрбою експертів, які скажуть: «Ми знаємо, що для вас краще». Хай там як, це ваше рішення.
Але в багатьох важливих випадках на кону не ваш особистий добробут — ідеться про іншу людину, яка не має можливості вирішити. Припустімо, ваша бабуся при смерті й навряд чи повністю одужає; зараз вона непритомна та на апараті життєзабезпечення. Вона довірила вам право висмикнути вилку з розетки. Коли — якщо взагалі треба — це зробити? Фанат штучного інтелекту, можливо, запропонує передати рішення комп’ютеру, який опрацює найкращу доступну медичну статистику. Можливо, це означає провести дуже складні розрахунки, які ви ніколи не зможете виконати самі, на основі всієї інформації про стан вашої бабусі та наявних медичних знань. Проблема в тому, що в подібній ситуації вам доведеться взяти на себе відповідальність за рішення — бабуся попросила вас про це. Ухвалити його доведеться саме вам. Ви не можете передати його комп’ютеру. Недобре буде стверджувати: «Ну, комп’ютер сказав мені відпустити її, тому я вимкнув апарат життєзабезпечення». Можливо, комп’ютер надасть вам аргументи й дані, на які варто зважити, але вам треба зрозуміти їх, оцінити й вирішити остаточно. Бути вільною, самостійною особистістю означає, що вам треба ухвалити ціннісні рішення для цієї людини, яка добровільно віддала себе під вашу опіку, навіть якщо перед тим ви прислу́хаєтеся до думок багатьох інших людей чи комп’ютерів, і навіть якщо пристанете на їхні поради.
Робити вибір для себе — не те саме, що для літнього родича, хворої на рак дитини, немовляти, тварин, дерев чи неживих предметів. Розгляньмо, наприклад, тваринництво. Якщо ви господарюєте на фермі та хочете добробуту для своїх тварин, до ваших послуг накопичені століттями знання про те, як цього досягти, і ми очікуємо, що фермери та власники ранчо скористаються цією інформацією у своїй діяльності. Нас не турбує той факт, що фермери та скотарі ухвалюють ці рішення, не спитавши худобу; справедливо це чи ні, ми вважаємо себе вільними в сенсі, в якому тварини вільними не є. Існує величезна різниця між науковцем, котрий дає нам поради щодо людських справ, і господарем ферми, який вирішує, чи слід зробити худобі щеплення, наприклад. Ми визнаємо інших людей самостійними особистостями й очікуємо, що вони так само поважатимуть нас. (Ухвалювати рішення для літнього родича чи маленької дитини настільки боляче почасти через те, що ми хочемо спитати думку пацієнта, бо вважаємо це його правом, а не своїм; щодо тварин подібна ситуація нас не тривожить.)
У деяких випадках нам треба робити вибір не просто для людини, яка не може вирішувати самостійно, а для групи чи суспільства, до яких ми належимо і на які впливатимуть наслідки ухваленого рішення. Хоча у прикладі із серцевим нападом ви відмовитеся від демократичного методу вирішення, голосування це один зі способів залучити членів громади до ухвалення рішення, яке на них вплине. Коли відбувається колективне вирішення, нам, можливо, треба враховувати відмінні та суперечливі інтереси й цінності, а також різноманітні думки про те, які факти надійні та яким експертам довіряти.
Трапляються також деякі особливі випадки, коли люди, яких певне рішення торкнеться найбільше, не мають повноваження його ухвалити. Йдеться не лише про розглянуті нами ситуації, у яких люди недієздатні, а й також про випадки, коли наслідки рішення, яке хтось може вважати особистим, поширюються на інших. Саме через це, наприклад, існує вимога носити мотоциклетні шоломи, чи установи громадського здоров’я отримують повноваження вирішувати, коли закривати школи під час пандемії. Але в більшості випадків ми припускаємо, що окремі люди або спільноти мають право ухвалювати рішення, які на них впливатимуть.
_________________________________________________________________________________________________
