У неї був голос ангела: добірка непересічних фактів про Емі Вайнгауз

Емі Вайнгауз — одна з найяскравіших британських співачок. Її голос зачаровував мільйони, талант здавався безмежним, а життя — занадто коротким. У 27 років її історія трагічно обірвалась, і залишилися лиш музика й безліч запитань. Інтимний погляд на залаштунки життя, смерті й пам’яті Емі Вайнгауз виплеканий материнською любов’ю і спогадами у книжці «Любити Емі», допомагає зрозуміти її шлях і спадок, який вона лишила після себе. Ділимося дрібкою фактів про Емі у матеріалі.

«Любити Емі» — це глибоко особиста й пронизлива книжка матері співачки, Дженіз Вайнгауз, яка розповідає історію доньки, яку світ знав як ікону, а вона — як маленьку Емі. Дженіз відкриває її справжню — емоційну, бунтівну, тендітну, з величезним серцем і незбагненним болем.

__________________________________________________________________________________________________________

Емі Вайнгауз дебютувала як реперка

Натхненна піонерками жіночого репу Salt-N-Pepa, Вайнгауз разом із подругою дитинства Джульєт Ешбі створили хіп-хоп-дует Sweet ‘n’ Sour. («Я, звісно, була Sour», — сказала Вайнгауз The Guardian у 2004 році). Вітчим Ешбі, Алан Гласс, привів дівчат у студію, де вони записали три треки: Glam Chicks, Boys … Who Needs Them та Spinderella, названий на честь легендарної діджейки Salt-N-Pepa.

Джазове коріння

Вона могла починати з репу, але її доля була пов’язана з джазом. Її бабуся по батьковій лінії була співачкою й зустрічалася з британським саксофоністом Ронні Скоттом. Крім того, кілька її дядьків з материного боку були професійними джазовими музикантами. І нарешті — її батько Мітч, таксист і співак-аматор, який обожнював виконувати пісні Френка Сінатри вдома. У 2010 році, після того, як донька стала знаменитою, Мітч випустив свій дебютний альбом Rush of Love.

Вона співала з National Youth Jazz Orchestra

У червні 2000 року, у віці 16 років, Вайнгауз дебютувала з National Youth Jazz Orchestra (NYJO). Її перший виступ відбувся в готелі Rayners, де оркестр мав резиденцію. Вайнгауз вивчила чотири пісні під час поїздки в метро та вразила глядачів своїм виконанням. «Можу чесно сказати: вона мала найкращий джазовий голос серед усіх молодих співачок, яких я коли-небудь чув», — сказав засновник NYJO Білл Ештон.

Її перший менеджер мав зв’язок зі Spice Girls

У 19 років Вайнгауз підписала контракт із менеджером Ніком Годвіном із компанії 19 Entertainment. Її заснував Саймон Фуллер — людина, відповідальна за створення шоу Pop Idol (яке надихнуло American Idol) та управління кар’єрою Spice Girls. Годвін пізніше казав, що Вайнгауз «не була людиною, яка хотіла стати поп-зіркою». Вона звільнила його у 2006 році.

Не називайте Вайнгауз виконавицею одного альбому

Вайнгауз прорвалася на американський ринок із другим альбомом Back to Black (2006). Але на той момент вона вже була доволі відомою у Великій Британії. Усе завдяки її дебютному альбому Frank (2003), який увійшов до ТОП-5 у британських чартах, потрапив до шортлиста премії Mercury Prize та приніс Емі престижну нагороду Ivor Novello Award. Альбом Frank вийшов у США лише у 2007 році.

Емі не любила Frank

В інтерв’ю The Guardian 2004 року Вайнгауз різко розкритикувала Universal/Island за те, що, на її думку, вони неправильно працювали з альбомом Frank. Вона стверджувала, що лейбл змусив її додати пісні та мікси, які їй не подобалися, а також провалив маркетинг та промо. «Я ніколи не слухала альбом від початку до кінця», — сказала Вайнгауз. — «У мене його навіть немає вдома». 

У 2008 році Вайнгауз встановила рекорд премії «Греммі»

У лютому 2008 року Вайнгауз стала першою британською виконавицею, яка здобула п’ять премій «Греммі» за одну церемонію.
Серед її нагород були:

• Запис року та Пісня року (обидві за «Rehab»)

• Найкращий новий артист

Її рекорд протримався до 2012 року, коли Адель отримала шість «Греммі».

Самостійно навчалась гри на гітарі

Усі пам’ятають Емі як унікальну співачку та авторку пісень, але вона також непогано грала на гітарі. Вона почала потайки позичати червону Fender Stratocaster свого брата, коли їй було 11 чи 12 років, а згодом купила собі акустичну. Вона самостійно опанувала достатньо акордів, щоб акомпанувати собі й писати власні пісні.
«Хоч я й не можу назвати себе навіть достатньо вправною гітаристкою, але я — вирізняюся», — казала вона у 2004 році в інтерв’ю Fender. 

14 знакових татуювань

Однією з найпомітніших рис образу Емі була велика кількість олдскульних татуювань. Серед найвідоміших — оголена пін-ап дівчина на лівій руці, напис «Daddy’s Girl» на лівій руці, якір «Hello Sailor» на животі та слово «Blake’s» (на честь її колишнього чоловіка Блейка Філдер-Сівіла) на грудях.

Вона була великою шанувальницею ска

Вайнгауз суттєво надихалася гуртом The Specials — мультирасовою британською ска-групою, що у пізніх 1970-х співала про расизм, безробіття, молодіжне насильство та інші гострі соціальні теми. Під час сесій для Back to Black Вайнгауз записала кавери на пісні Specials «Monkey Man» (оригінально Toots and the Maytals) і «Hey Little Rich Girl».
У 2009 році вона навіть вийшла на сцену з возз’єднаним гуртом на фестивалі V Fest.

Її останнім записом став дует із Тоні Беннеттом

Вайнгауз цілком природно нервувала, коли прийшла в студію записувати «Body & Soul» з Тоні Беннеттом для його альбому Duets II. Але після того, як Беннетт підтримав її теплими словами і почав згадувати Діну Вашингтон — одну з музичних ікон Емі — атмосфера повністю змінилася. Вайнгауз виконала пісню блискуче та справила глибоке враження на свого легендарного партнера:

«Вона взяла дух джазу і змусила його засяяти по-новому, для нового покоління… У неї був голос ангела», — написав Беннетт у своїх мемуарах 2016 року.

Останні демо-записи Вайнгауз були знищені

За кілька тижнів до своєї смерті у липні 2011 року Вайнгауз завершила написання пісень для свого потенційного третього альбому. Вона навіть забронювала студійний час разом із продюсерами Салаамом Ремі та Марком Ронсоном. Однак ці демо, ймовірно, ніколи не побачать світ — глава Universal Music UK Девід Джозеф ухвалив рішення знищити записи. Він пояснив журналу Billboard:

Це було моральне рішення. Взяти вокал чи інструментальну доріжку — не те, що може статися під моїм керівництвом. І тепер — не станеться під керівництвом будь-кого іншого.

__________________________________________________________________________________________________________

Джерело: mentalfloss.com

__________________________________________________________________________________________________________

Більше видань про музику шукайте за посиланням