Ключ до розуміння сучасності: розмова із автором книжки «Берлін. Падіння — 1945 рік» Ентоні Бівором

«Берлін. Падіння — 1945 рік» британського військового історика Ентоні Бівора — це шокуюча реконструкція останніх місяців існування Третього рейху. Використовуючи численні архівні матеріали і свідчення очевидців, автор створив багатогранну картину найкривавішого періоду ХХ століття: від безумних наказів Гітлера до безжальних рішень Сталіна. Ділимося розмовою із автором у матеріалі.

____________________________________________________________________________________________________________________

Книжка Ентоні Бівора «Берлін. Падіння — 1945 рік», перекладена на 25 мов і є бестселером номер один у семи країнах, а також входить до п'ятірки найкращих у ще дев'яти країнах. Разом із книжкою Stalingrad ці видання були продані тиражем майже три мільйони примірників. «Берлін. Падіння — 1945 рік» зазнала критики в Росії: у ній описано поширені зґвалтування німецьких жінок, як до, так і після війни. Російський посол у Великій Британії засудив книгу як «брехню» та «наклеп на людей, які врятували світ від нацизму» (джерело: The Telegraph)

Моя дослідниця, з якою я співпрацюю вже 28 років (зокрема над «Stalingrad» 1998 року), почала працювати в російських архівах. Її робота була вирішальною, адже я не можу повернутися до Росії — мені загрожує п’ять років ув’язнення через те, що я писав про масові зґвалтування, скоєні Червоною армією, у своїй книжці «Берлін. Падіння — 1945 рік» (2002), навіть попри те, що ці матеріали взяті безпосередньо з російських архівів.

Ентоні Бівор

____________________________________________________________________________________________________________________ 

У «Берлін. Падіння — 1945 рік» Ви описуєте масштаб руйнувань, завданих Берліну союзницькими бомбардуваннями. Як це можна порівняти з тим, що пережив Лондон під час «Бліцу»?

Якщо говорити загалом, у Берліні внаслідок авіаударів загинуло приблизно вдвічі більше людей, ніж у Лондоні. Але берлінці також жили з усвідомленням, що Німеччина програє війну, а Червона армія ось-ось прийде, прагнучи помсти.

Чи відрізнявся спосіб, у який берлінці справлялися з масовою смертю та відчаєм від того, як це робили лондонці?

Між берлінцями й лондонцями була разюча подібність у гучному, навіть цинічному гуморі. З іншого боку, німці в бомбосховищах дотримувалися своїх теорій виживання — хтось вірив, що треба видихнути одразу після вибуху, хтось обмотував голову рушником. Та і в Берліні, і в Лондоні виживання зводилося до одного: жити від години до години й рухатися вперед із мінімумом уяви. Усі вразливі до перепадів емоцій, спричинених чутками, і це було правдою як для берлінців, так і для лондонців.

Як, на вашу думку, події Другої світової війни могли б змінитися, якби змова липня 1944 року (спроба замаху на Гітлера) вдалася?

«А що, якби…» — запитання такого типу завжди складні. До 1944 року британці, треба пам’ятати, були проти ідеї вбивства Гітлера, бо було очевидно, що його стратегічне керівництво війною стає катастрофічним. З іншого боку, смерть Гітлера могла спричинити запеклу боротьбу між Гіммлером, Герінгом, Геббельсом і Борманом, які ненавиділи одне одного. Це, ймовірно, стало б ще більшою проблемою для Рейху й могло завершити війну швидше. Та основна причина полягала в тому, що страх перед Червоною армією на східному кордоні був набагато потужнішим чинником єдності, ніж будь-яка нацистська пропаганда.

Сталінград і «Берлін. Падіння — 1945 рік» — масштабні й надзвичайно деталізовані книжки. Скільки часу та досліджень пішло на їхнє створення?

І Сталінград, і «Берлін. Падіння — 1945 рік» вимагали приблизно трьох з половиною років досліджень кожна. У випадку з Берліном я зрозумів, що історія виявилася ще масштабнішою, ніж я уявляв: довелося працювати з архівами в більшій кількості країн, тож навантаження було значно більшим. Завершити роботу за той самий час, що й над Сталінградом, мені вдалося лише тому, що на той момент я вже знав, які матеріали зберігаються в яких німецьких і російських архівах. Велику користь також принесли контакти, які я здобув під час роботи над Сталінградом, — як із очевидцями, так і з істориками. Надзвичайно допомогла й співпраця з командою BBC Timewatch, яка знімала документальний фільм про мої дослідження. Їхні зв’язки, напрацьовані під час численних проєктів про нацистів і Східний фронт, були неоціненними.

Як Ви бачите співзалежність сьогоднішніх та минулих конфліктів?

Історики справедливо називають Першу світову війну початковою катастрофою XX століття. Вона спричинила Російську громадянську війну, яка, своєю чергою, й досі має відгомін у нинішній війні в Україні. Саме тоді сформувався великий поділ між «червоними» й «білими», «лівими» й «правими», «фашистами» й «комуністами» — і ми досі розгрібаємо його наслідки.

Одним із головних наслідків тих подій стало замкнене коло ненависті, страху та руйнування, яке охопило всю Європу. Уся ця риторика бере початок саме з Російської громадянської війни. В Україні ми бачимо прояви цього зараз: для росіян показовий терор, руйнування, зґвалтування та вбивства цивільних — це звична зброя війни.

Російська громадянська війна стала відправною точкою всієї послідовності конфліктів, що призвели до війн XX століття — Другої світової, В’єтнаму, Кореї. У багатьох сенсах те, що відбувається сьогодні в Україні, — продовження того самого процесу. Президент росії путін «перефарбував» Кремль у царські кольори. Його маєток на Чорному морі прикрашено двоголовими орлами — ніби це сучасний палац царя. Він прагне відродити стару імперію.

Для путіна Україна — один із ключових відсутніх елементів царського пазлу. Він хоче повернути й Білорусь, яку підтримує, і Казахстан — через велику кількість тамтешніх росіян. Але вплив у Центральній Азії він починає втрачати — там до нього ставляться дедалі скептичніше.

Фактично, путін створює протилежне тому, чого прагне. Можливо, навіть несвідомо він підштовхує Росію до розпаду. Це поки що крайній сценарій, але його не можна повністю відкидати, якщо все триватиме в тому самому напрямку.

Ви починаєте свою книжку Russia. Revolution and Civil War, 1917-1921 з цитати царя Миколи ІІ про те, що росія відстає від решти Європи на 200 років у демократичному розвитку. Чому?

Це було його виправдання автократії. Адже не могло бути й мови про те, щоб Микола ІІ заохочував демократичну освіту серед селян — тоді він утратив би владу над ними. Але справжнє виправдання, яке, по суті, є актуальним і сьогодні — і на нього ж спирається путін — полягає в переконанні, що країна такого розміру, як росія, потребує централізованої авторитарної держави. путін вважає, що західні ідеї демократії — абсолютно неактуальні. На його думку, вони приносять «сучасні хвороби свободи». Щось настільки велике, як росія, має бути жорстко скріплене.

Після розпаду царської росії за владу боролися численні фракції. Як комуністам вдалося захопити контроль?

Усе почалося з Лютневої революції 1917 року, яка повалила царя. Як і багато революцій, вона здебільшого відбулася через байдужість правлячої верхівки. Дуже мало офіцерів були готові боротися за збереження царської системи. Революція сталася без будь-якої участі більшовиків — вони навіть не знали, що вона триває. Жоден із лідерів не був тоді поруч: Ленін перебував у вигнанні, а Троцький — у США.

Проблеми почалися, коли ліберали — зокрема князь Львов — і помірковані соціалісти спробували створити уряд. Вони призначили міністрів, які не мали жодної реальної влади. Уся царська адміністрація, особливо поліція, розвалилася або зовсім зникла.

Ленін одразу зрозумів, що це його шанс: на тлі нетерпіння селян захопити землю, робітників — контроль над фабриками, а солдатів — повернутися з фронту. Тоді він висунув свої три брехні: пообіцяв селянам землю й волю, робітникам — повний контроль над виробництвом, а солдатам — мир. Звісно, він і не збирався виконувати ці обіцянки. Ленін прагнув перетворити імперіалістичну війну на громадянську. Він дав саме ті обіцянки, яких усі чекали, хоч вони й були суцільною брехнею.

Ленін також розумів, що хаос і суперечності між політичними партіями затримають створення демократичних установчих зборів. Це лише посилить нетерпіння робітничого класу — і справді, тоді чисельність комуністичної партії різко зросла.

Чи була поразка Білої армії у Громадянській війні наслідком некомпетентності?

Це було поєднання багатьох чинників. Один із них — імперська пиха. Вони категорично не приймали жодної ідеї про можливе скорочення меж Російської імперії. Це спричинило конфлікти, зокрема з козаками, які прагнули певної автономії. Через відмову білих визнати будь-яку форму регіональної самостійності вони втратили величезну підтримку. Іншою проблемою було їхнє бажання повернути землю, яку селяни отримали під час революції.

Вирішальний момент настав у 1919 році, коли сотні тисяч селян, яких насильно мобілізували до Червоної армії, але більшість із них утекла, почали масово повертатися після оголошення амністії. Саме тоді Червона армія раптово значно зросла чисельно, і ці сили рушили на Москву.

І, нарешті, ще однією причиною була жахлива корупція системи та повна некомпетентність цивільної адміністрації. Хоча, чесно кажучи, її важко навіть назвати адміністрацією. Це було радше безладне нагромадження відставних генералів, які, отримавши місцеву владу, намагалися створити собі фінансову «подушку» для еміграції. Вони чудово розуміли, що, найімовірніше, програють громадянську війну. Білі, по суті, самі собі завдали поразки. Більшість із них були ледарями, що шукали особистої вигоди, а не воювали за ідею. 

Чого ми можемо навчитися з історії російської громадянської війни?

Це оповідь, яка набагато глибша й, певною мірою, страшніша, ніж багато хто усвідомлює. Ми маємо пояснювати молодшому поколінню, якою є війна — особливо в умовах тоталітаризму. Найважливіше — знову і знову нагадувати, як соціально-політичні зміни в росії породили замкнене коло страху, яке, власне, й визначило хід історії решти ХХ століття. І саме це коло страху — ключ до розуміння сучасності.

____________________________________________________________________________________________________________________

Джерела: historynet.com, standard.co.uk

____________________________________________________________________________________________________________________

Купити книжку «Берлін. Падіння — 1945 рік», Ентоні Бівор

В нашому інтернет-магазині laboratory.ua представлені книги українською у різних форматах. Паперове видання, електронна книжка чи аудіоформат — обирати лише вам. Ми видаємо нонфікшн і художні книги, книги про психологію, бізнес, суспільство та інші теми, які сьогодні є актуальними