Які секрети приховують студентські кімнати? 5 цитат із детективу Юлії Клебан
У хорошому детективі навіть найочевидніша відповідь може виявитися неправильною. А за знайомими обличчями можуть ховатися невідані історії. «Красиві дівчата теж помирають» Юлії Клебан — детектив про загадкову смерть студентки, розслідування, яке виводить на поверхню чужі таємниці, і тонку межу між жертвою та злочинцем. Зібрали цитати з роману, які залишають після себе більше запитань, ніж відповідей.
____________________________________________________________________________________________________________________________
Але перш ніж розпочати читання, ви маєте підписати договір про нерозголошення…
Київ, 2018-й рік
Ще вчора Ольга-Олександра (або просто — Оллі) будувала карʼєру в рекламній сфері, а вже сьогодні безробіття підкидає їй «тимчасову» роботу асистентки в Ірини Хижак — інтелігентної і стриманої колишньої адвокатки, яка тихо докопується до правди там, де офіційні структури безсилі.
І поки Оллі приміряє на себе роль то доктора Ватсона, то місіс Гадсон, їхньому дуету випадає розслідувати першу справу: у розпал гуртожитської вечірки накладає на себе руки заможна студентка Ліза Литовська. Однак її батько впевнений, що його єдину доньку — вбили. Які ж насправді секрети приховують студентські кімнати? І чи була жертва вартою порятунку, якщо виявиться, що за фасадом першої красуні ховалося чимало брудних таємниць?
Щойно її безцеремонно випхали з агенції, де вона майже два роки старанно працювала копірайтеркою — на повну силу своєї старанності, варто додати. Це, звісно ж, означає затримання допізна в офісі, неоплачувану роботу на вихідних, дзвінки від креативного директора вечорами та повну відсутність самоповаги як базової навички. Це не було аж так погано — їй платили гарненьку зарплату в конверті, якої вистачало на оренду квартири навпіл із сусідкою, коктейлі щоп’ятниці та сезонне оновлення гардероба на Академі чи Лісовій.
Хм, консультантка. Ця жінка буквально може займатися чим завгодно — від розкладання закладок по Києву до торгівлі людьми.
Можеш називати мене як завгодно, але я не розслідую таємничих вбивств чи скандальних зникнень, підкручуючи бельгійські вуса. Тобто розслідую, звісно, але такі історії трапляються набагато рідше в реальному житті. Зазвичай я допомагаю людям там, де їм не може допомогти закон. І подекуди для цього потрібна детективна робота, або як я це люблю називати — польові дослідження.
Оллі дивилася на життя людини, яку ніби колись знала, — популярна дівчинка в школі, власниця всіх валентинок, перша красуня на потоці, любителька нічних клубів та хлопців, які заїжджають по неї на автівці. Всі колись знали таких дівчат, і всі ці дівчата були між собою схожі не лише зовнішністю.
— Добре це чи ні, але мені не доводиться змушувати людей мене слухати. Памʼятаєш, що казав Пуаро на початку роману своєму тимчасовому другові? Якщо доведений факт не підходить до початкової версії справи, краще про цю версію забути.
____________________________________________________________________________________________________________________________
