Додаток для аудіо та електронних книг Librarius - icon
App Store - icon Google Play - icon
Обране
Вхід
0 Кошик 0,00 грн
Обране
Вхід
0 Кошик 0,00 грн
Увага! Наразі терміни відправки замовлень можуть бути довшими, ніж зазвичай.

Вони будували новий світ, але залишали жінкам старі правила

Сартр чекає на Сімону де Бовуар у паризькій чайній, а Марлен Дітріх вирушає в нічний Берлін. Брехт із весільним букетом у руці їде на вокзал зустрічати іншу жінку. Пікассо таємно малює Марію-Терезу Вальтер, а його дружина дізнається про зраду з картин. Клаус Манн шукає любові й визнання батька, який не може його прийняти. 1929–1939 — час, коли сотні історій, пристрастей і творчих пошуків переплітаються з великою історією. Європа ще закохується, танцює, свариться, створює мистецтво й живе сьогоденням. Та зовсім скоро письменникам, художникам та інтелектуалам доведеться обирати між домом і вигнанням, свободою і страхом, життям і смертю. «Любов у часи ненависті» — це хроніка любові у часи, коли світ навчився ненавидіти. Ділимося уривком із книжки.

Любов

________________________________________________________________________________________________________________________________

Трохи переведімо подих. Адже ми вирушаємо на Середземне море в Іспанію, а там відразу все стає дуже заплутано і, що логічно, дуже спекотно. І хоча з гір шквальними поривами дме трамонтана, вона приносить не прохолоду, а ще більший безлад у головах і серцях. Зокрема її вплив відчує на собі Поль Елюар і його дружина Ґала, Рене Маґрітт і його дружина Жоржетта, Луїс Бенюель і, звичайно, Сальвадор Далі.

Насправді Елюара мали б попередити, що закордонна поїздка з дружиною до сюрреалістів-початківців не піде на користь їхньому шлюбу. Бо коли на початку двадцятих вони познайомилися в Кельні з Максом, то вже невдовзі Ернст малював Ґалу з оголеними грудьми. Так почалися відкриті стосунки в цьому любовному трикутнику, який спершу замучив радше малодушну дружину Макса Ернста, а потім і радше великодушного Елюара. Він утік в Азію, проте Макс Ернст і Ґала, тим часом уже виснажені багаторічним любовним дурманом, поїхали за ним і повернули його в рідні краї і подружнє життя. В колі паризьких сюрреалістів Ґала — це постійна провокація. Андре Бретон говорить про неї лише як про жінку, «на чиїх грудях тане град певної мрії про прокляття». Елюар раз у раз вихваляє перед художниками-сюрреалістами еротичні чесноти своєї дружини, роблячи з неї ексцентричний об’єкт поклоніння. Та після того, як він цілий рік лікував легені в Арозі, вони обоє закрутили стільки романів, що все це якось залишилося в минулому. Втім, для Ґали він і досі трубадур: «Життя нема, є лиш любов. Без любові назавжди все втрачено, втрачено, втрачено». 

До речі, в них є дочка Сесіль, проте Ґала ще малою залишила її в дідуся з бабусею. Для неї виховання дітей — це ніщо, пояснює вона спантеличеному чоловіку, і той не заперечує. Тож тепер, влітку 1929‑го, після одужання Поля Елюара, вони хочуть спробувати ще раз. Елюар навіть купує для них двох нову квартиру в Парижі й обставляє її дорогими меблями й килимами. Невдовзі вони цілий день їдуть з купою валіз і хорошим настроєм у богом забутий Кадакес, де, за легендою, дивак Сальвадор Далі займається своїми живописними витівками. Разом із Луїсом Бенюелем він зняв фільм «Андалузький пес» і показав автопортрет «Великий мастурбатор», тепер усі хочуть з ним познайомитись, а галерист Гуманс — поговорити про велику виставку восени в Парижі. Та поки ще літо. З неба припікає сонце, вітер б’є хвилями об берег, аж бризки летять на метрову відстань. Місцеві рибалки роздратовано зиркають на модних туристів з Парижа і продовжують лагодити свої сіті. Вони нічого не чують і не бачать, чудесне невідання, як темні водорості на морській глибині. 

Вже за першою спільною вечерею Далі раз у раз вибухає істеричним сміхом, неконтрольованим, гучним, різким. Він підводиться, спотикаючись, виходить за двері, а за кілька хвилин повертається, наче нічого не сталося. Він поголив пахви і запхав у волосся герань. Паризькі сюрреалісти та ймовірний майбутній галерист Далі, взагалі-то дуже прихильні до людських дивацтв, воліють зосередитися на розчленуванні смачнезних омарів і лиш крадькома переглядаються. Може, цей молодий художник трохи несповна розуму? 

Тільки Ґала іншої думки. Вона відразу потрапляє під чари цього особливого чоловіка із засмаглим торсом і чорним пушком над губами. З першого ж погляду вона розпізнає всю його істоту. Розпізнає його одержимість, відчуває його страх перед сексуальністю, який охоплює його, ніби монстр. І просто бере його за руку. Збереглося фото з тих днів, трохи нечітке: Далі й Ґала лежать на кам’янистому пляжі, вона схрестила руки у нього на грудях, обоє із заплющеними очима, на її обличчі блаженна посмішка. Їх фотографує Поль Елюар, чоловік Ґали. Побачивши цю посмішку, він натискає на спуск, а тоді йде пакувати валізи. 

Луїс Бенюель теж відчуває цю нову енергію. Ще вчора він із Далі знімав свій новий фільм «Золотий вік», а зараз раптом до художника більше не достукатися. Він тихенько сидить біля Ґали і зворушливо тримає її за руку. В якийсь момент Бенюель не витримує, кидається на Ґалу і починає її душити, доки Далі не впрошує його зупинитись. Наступного дня Кадакес покидає і Луїс Бенюель.

Залишаються тільки Ґала і Далі. «Ґала стала сіллю мого життя, гартівною ванною моєї особистості, моїм маяком, моїм двійником — мною», — радіє Далі. Вони спатимуть разом лише раз, бо насправді він панічно боїться жіночої статі. Коли Ґала з ним познайомилась, він ще був незайманим у свої 25. Тільки на сідниці він може дивитись без остраху: тут він — спостерігач, і може не боятися видовища, яке могло б розбудити в ньому монстра сексуальності. Ґала все це розуміє і ласкаво гладить його чорне волосся. Відколи Далі знає, що його безумство в її руках, йому більше не доводиться істерично і безпричинно сміятись. Після того як усі, включно із чоловіком Ґали, повертаються в Париж, вони швиденько переселяються у крихітну хижку відразу біля моря в найближчій бухті подалі від усього. Поруч ловлять рибу всього кілька рибалок, з найсимпатичнішими з яких Ґала іноді виходить в море, коли її сексуальні потреби зростають. Далі завжди відчуває полегшення, коли вона вирушає в море з кимось із них. Він хоче, щоб їй було добре, а сам сідає за мольберт, щоб зануритися у свої фантазії і намалювати її дупу. Сонце високо, час плавиться. Ґала повертається зі щойно зловленими омарами. Далí каже: «Краса має бути їстівною, або це вже не краса». Смачного.

Любов

***

Баугауз хоче створити нову людину з ідеалізованим тілом і духом. Тільки один пункт лишається дуже традиційним: «майстри», як їх тут справді називають, самі чоловіки. Серед них Василь Кандинський, Марсель Броєр, Ліонель Файнінгер, Оскар Шлеммер і Йозеф Альберс. А над ними на троні, як патріарх, сидить Вальтер Ґропуіс. Жінки тут можуть бути тільки студентками. Єдиний виняток — Ґунта Штельцль. Після семи років навчання у Ваймарі вона може називатися «майстринею» ткацької майстерні у Дессау, хоча по суті це не справжня реформа, бо чоловікам-майстрам здається, що ткацтво завжди належало до класичних жіночих домашніх справ.

Ґунта Штельцль у Баугаузі з його першої секунди. Спочатку зачарована магом кольору Йоганнесом Іттеном, потім Паулем Клее, зрештою вона стала ученицею Оскара Шлеммера. На його найвідомішій картині «Сходи Баугауза», яка сьогодні перебуває в колекції Музею сучасного мистецтва Нью-Йорка, вона як абстрактна фігура підіймається сходами разом зі своїми ученицями. Але це тернистий шлях. Все, чого вона навчилася від великих художників, перетікає в її ткацькі роботи, абстрактні твори, сповнені м’якої, майже текучої поезії. Однак навіть така думка була б для Ґунти Штельцль ще надто закутою в кліше про жіночу естетику. Ні, їй вдалося щось куди сміливіше: під її керівництвом текстильне відділення Баугаузу в Дессау стає проєктною лабораторією для професійного промислового дизайну. Вона тче із целофану й розробляє у своїй майстерні залізну пряжу для меблів зі сталевих трубок. Ґунта вважає свою ткальню аналітичним центром: «Ткати означає будувати. Конструювати впорядковані об’єкти із невпорядкованих ниток». Ґунта Штельцль вважає, що цей принцип діє і в коханні. Вона конструює впорядковані об’єкти з невпорядкованих ниток свого життя і в 1929 році виходить заміж за студента архітектури із Палестини Ар’є Шарона незадовго до народження їхньої доньки Яель 8 жовтня. Вона ще питала у свого брата Ервіна, чи має він якісь юридичні побоювання щодо палестинського громадянства, якого вона набула через шлюб, але він сказав, що із цим не буде проблем. 

Та раптом Ґунта Штельцль, новоспечена мама і палестинка, стикається з кордонами прогресивного Баугаузу. Це простір вільної любові. Але не для дітей. Коли вона з дивовижною впертістю намагається поєднати з материнством свою провідну роль у ткальні й годує дитину в Баугаузі, всі починають роздратовано перешіптуватись: як чоловіки, так і жінки. Мовляв, не можна без цього? Спочатку це тільки спонукає її далі йти своїм шляхом. Її чоловік Ар’є Шарон, сіоніст першої хвилі, якого в Баугауз відправив його кібуц, підтримує Ґунту в її бажанні переосмислити роль працюючої матері в Баугаузі. Втім, самому Шарону з кожним днем стає все важче. Він очолив будівництво великої профспілкової школи у Бернау. Там, як і в Дессау, Шарона знову і знову діймають набридливими питаннями про його громадянство.

________________________________________________________________________________________________________________________________

Більше видань про історію Європи шукайте за посиланням

Відгуки і рецензії
Поки немає коментарів
Написати коментар
Ваше ім'я*
Ваш Email*
Введіть текст*
Лабораторія доставить безкоштовно замовленнявід 999 грн Новою поштоюі від 500 грн Укрпоштою