Хвороба соцмереж: уривок із книжки «Поступовість» Греґа Бермана та Обрі Фокс
«Поступовість» Греґа Бермана та Обрі Фокс доводить, що всупереч радикальним прагненням активістів, саме покроковість у впровадженні реформ — найкращий шлях уперед. Автори підкреслюють, що в часи інтенсивної поляризації — поділу на «чорне» і «біле» — будь-які зусилля, спрямовані на просування радикальних змін, неминуче викличуть значну зворотну реакцію. Ділимося уривком із «Поступовості» у матеріалі.
_________________________________________________________________________________________________________________
У світі завжди буде повно організаторів конфліктів — людей, які активно прагнуть спровокувати і посилити суперечки. Інтернет лише примножив їхню аудиторію і вплив. Сучасна медіаіндустрія й соцмережі, як-от твіттер і фейсбук, заохочують саме тих, у кого найбільш включена аудиторія. А мало що включає людей так сильно, як лють.
Організатори конфліктів харчуються люттю. Часто від неї навіть залежить їхній професійний успіх. Ніколь Ханна-Джонс, Ґленн Бек, Ґленн Ґрінвальд і Крістофер Руфо навіть стали мінізнаменитостями завдяки вмінню провокувати людей.
Дослідження 2014 року, до якого залучили понад 600 тисяч користувачів фейсбуку, показало: стрічка фейсбуку була локусом соціальної інфекції, де емоційний стан передавався від одного користувача іншому. «Коли у стрічці новин меншало позитивних постів, люди й самі писали менше позитивного, а більше негативного. Коли меншало негативних постів — спостерігався протилежний патерн. Ці результати свідчать, що емоції, які інші люди висловлюють на фейсбуці, впливають на наші власні емоції. Отже, маємо експериментально доведені свідчення масштабного “зараження” через соцмережі».
У 2021 році дослідники з Єльського університету вивчили 12,7 мільйона твітів від 7,331 користувача твіттеру і з’ясували, що платформа підштовхувала користувачів висловлювати дедалі більше люті: ті користувачі, які отримували більше лайків і ретвітів, коли лютували, з більшою ймовірністю писали гнівний твіт знову. «Наші дані демонструють, що соцмережі не просто відображають, що відбувається у суспільстві, — зазначила Моллі Крокетт, одна з авторок дослідження. — Платформи створюють системи заохочення, які поступово змінюють у людей реакцію на події в політиці».
Філософ Маршалл Маклуен у 1964 році сказав: «ЗМІ і є повідомленням». Так він закликав нас приділяти увагу не лише змісту, а й тому, через що він доноситься. Він вважав, що ЗМІ самостійно визначає, і які в ньому будуть висловлюватися ідеї, і як вони сприйматимуться.
Епоха соцмереж лише починається, але, як спрогнозував би Маклуен, вони вже впливають на поведінку людей і на дрібному, і на дуже масштабному рівнях. Фейсбук і твіттер схильні розганяти коротке, термінове, віральне. І вся ця динаміка грає на руку організаторам конфліктів, для яких розділення — то їхній шматок хліба. Письменник Веслі Єн вважає: «Кажуть, що коли люди вперше бачили кіно — вони жахалися й тікали, бо думали, що потяг з екрана справжній і зараз наїде на них. Так само перші люди й інституції, які опинилися перед обличчям соцмереж, впали ниць, бо вирішили, що бачать загальний консенсус».
Багато критиків лише закотить очі у відповідь на новий скандал в інтернеті й не полінується нагадати: «Твіттер — не реальне життя». Це, звісно, правда — опитування свідчать, що твіттером користуються лише 5 % американців. Однак це не пояснює, як у такому разі твіттер дедалі більше впливає на політичні дебати й політичний імідж і в інтернеті, й поза його межами. Мине ще не одне десятиліття, перш ніж ми повноцінно зрозуміємо, як сильно соцмережі впливають на наш публічний дискурс, і придумаємо, як протидіяти їхньому згубному впливу.
_________________________________________________________________________________________________________________
