Конфлікт раціональності й ірраціональності: уривок із книжки «Раціональність. Що це таке, чому важливе і чому трапляється так рідко»

Пінкер у своїй книжці «Раціональність» доводить, що і в примітивних племенах, і в технологічно найрозвиненіших містах люди народжуються розумними та раціональними. Людство просто забуло про переваги потужних інструментів міркування, які ми відкрили протягом тисячоліть: логіку, критичне мислення, імовірність і причиново-наслідкові зв'язки. Ділимося уривком із книжки у матеріалі.

__________________________________________________________________________________________________________

Чи мусимо ми завжди йти за розумом? Чи потрібно мені раціонально обґрунтовувати, навіщо закохуватися, дбати про своїх дітей, насолоджуватися радощами життя? Це ж ОК — інколи злітати з котушок, робити дурниці, не шукати в усьому сенсу? Якщо раціональність така чудова, чому вона асоціюється в нас із занудством? Чи мав слушність професор, герой п’єси Тома Стоппарда «Стрибуни», стверджуючи, що «церква — пам’ятник ірраціональності»?

Національна галерея — це пам’ятник ірраціональності! Кожна концертна зала — це пам’ятник ірраціональності! Як і доглянутий сад, прихильність закоханого або притулок для вуличних псів! <...> Якби раціональність була критерієм існування речей, світ перетворився би на суцільне гігантське поле сої!

Решта цього розділу — відповідь згаданому професорові. Ми побачимо, що краса, любов і доброта хай і не раціональні в буквальному сенсі, однак і не цілковито ірраціональні. Ми можемо застосовувати розум до наших емоцій та моралі, і є навіть раціональність вищого ступеня, яка підказує нам, коли діяти ірраціонально — це раціонально.

Можливо, Стоппардового професора увів в оману відомий аргумент Девіда Г’юма, що «розум є і повинен бути лише рабом пристрастей і ніколи не може претендувати на іншу роль, окрім як служити й коритися їм». Цим Г’юм, один із найупертіших філософів в історії західної думки, зовсім не радив своїм читачам діяти зопалу, жити моментом чи закохуватися по самі вуха в міс Помилку. Він логічно стверджував, що розум — це засіб досягнення цілей, але не самоціль і не повинність. Під «пристрастями» він мав на увазі джерело цих цілей: уподобання, бажання, потяги, емоції та почуття, закладені в нас, без яких у розуму не було б мети, способів досягнути яку він шукає. Це різниця між мисленням і бажанням, між вірою в те, що ви вважаєте істинним, і бажанням, яке ви хочете реалізувати.

Думка Г’юма ближча до «про смаки не сперечаються», ніж до «робіть, що вам до вподоби». Віддавати перевагу шоколадному печиву, а не горіховому — ані раціонально, ані ірраціонально. І зовсім не ірраціонально мати сад, закохуватися, доглядати за безпритульними собаками, запалити дикі танці або танцювати під діамантовим небом, махаючи звільна рукою.

І все-таки враження, що розум може протистояти емоціям, звідкись узялося — напевно, це не просто логічна помилка. Ми тримаємося на відстані від гарячих голів, закликаємо людей бути розсудливими і шкодуємо про різкі випади, вибухи емоцій та необдумані вчинки. Якщо Г’юм мав рацію, то як може бути правдою протилежне до його слів: що пристрасті часто повинні бути рабами розуму?

Насправді примирити ці думки не складно. Одна з наших цілей може бути несумісна з іншими. Наша нинішня ціль може не узгоджуватися з тими, що були раніше чи з’являться потім. А ще цілі однієї людини можуть іти врозріз із цілями інших. У цих конфліктах говорити, що ми повинні служити своїм пристрастям і підкорятися їм, не допоможе. Треба чимось поступитися, і саме тут вирішувати має раціональність. У перших двох випадках застосування розуму ми називаємо «мудрістю», а в третьому — «моральністю». Розгляньмо кожен із них.

Конфлікт цілей

Люди не хочуть лише чогось одного. Вони хочуть комфорту та насолоди, але також і здоров’я, щастя для своїх дітей, поваги від друзів і захопливих історій про власне життя. Оскільки ці цілі можуть бути несумісні — від чизкейка гладшають, діти без контролю потрапляють у халепу, а надмірні амбіції викликають осуд, — не завжди виходить отримати бажане. Деякі цілі важливіші за інші: задоволення глибше, насолода триваліша, історія цікавіша. Ми ворушимо мізками, щоб визначити пріоритетність цілей і досягти одних за рахунок інших.

Безумовно, деякі з наших явних цілей насправді навіть не є нашими — це метафоричні цілі генів. Еволюційний процес відбирає гени, які спонукають організм мати якомога більше нащадків, що виживуть у звичному для предків середовищі. Вони працюють за допомогою таких стимулів, як голод, любов, страх, комфорт, секс, влада та статус. Еволюційні психологи називають ці мотиви «безпосередніми», маючи на увазі, що вони входять у наш свідомий досвід і ми свідомо намагаємося їх задовольнити. Їх можна протиставити «кінцевим» мотивам виживання та розмноження, які є образними цілями наших генів — які вони назвали б, якби могли говорити.

Конфлікти між безпосередніми та кінцевими цілями розігруються в нашому житті як конфлікти між різними безпосередніми цілями. Хотіти привабливого сексуального партнера є безпосереднім мотивом, кінцева мета якого — зачати дитину. Ми успадкували це тому, що наші хтивіші предки в середньому мали більше нащадків. Однак зачаття дитини може не входити до наших безпосередніх цілей, і тому ми застосовуємо розум, щоби перешкодити кінцевій меті, використовуючи засоби контрацепції. Наявність надійного партнера у стосунках, якого ми не зраджуємо, і збереження поваги наших однолітків — також безпосередні цілі, яких прагне наша раціональна частина, радячи менш раціональній частині уникати небезпечних зв’язків. Подібним чином ми працюємо на одну безпосередню мету — струнке, здорове тіло, відкидаючи іншу — смачний десерт, хоч остання виникає з кінцевої мети накопичення калорій у малопоживному середовищі.

Коли ми кажемо, що хтось діє емоційно чи ірраціонально, то часто маємо на увазі неправильний вибір у подібних ситуаціях. Буває приємно згарячу визвіритися, коли хтось перейшов вам дорогу. Однак холодний розум підказує, що краще притримати звіра на ланцюзі заради речей, приємніших у майбутньому — хорошої репутації чи довірливих стосунків.

Конфлікт часових рамок

Оскільки не все здійснюється відразу, у конфлікт часто вступають цілі різних часових періодів. Це, своєю чергою, часто відчувається як конфлікт між різними нашими «я» — теперішнім і майбутнім.

Психолог Волтер Мішель зафіксував конфлікт нестерпного вибору, який він надав чотирирічним дітям у відомому експерименті 1972 року: одна зефірка зараз або дві зефірки через п’ятнадцять хвилин. Життя — це нескінченна низка зефірних випробувань, дилем, які змушують нас вибирати між маленькою винагородою зараз і великою винагородою пізніше. Подивитися фільм зараз або пройти курс потім; купити дрібничку зараз або оплатити оренду потім; насолодитися п’ятьма хвилинами феляції зараз або увійти в підручники історії з незаплямованою репутацією потім.

Зефірна дилема має кілька назв: самоконтроль, відстрочка задоволення, часова перевага та дисконтування майбутнього. Її враховують у будь-якому аналізі раціональності, оскільки це допомагає пояснити хибне уявлення, що забагато раціональності призводить до обмеженого й нудного життя. Економісти досліджували нормативні підстави для самоконтролю (коли варто потішити себе одразу, а коли відкласти на потім), оскільки це основа відсоткових ставок — компенсації відмови від грошей зараз в обмін на їхній приріст у майбутньому. Дослідники нагадали, що зробити собі приємність зараз — це часто раціональний вибір, усе залежить від того, коли і якою мірою. Насправді цей висновок закладений у народній мудрості і проявляється в афоризмах та анекдотах.

По-перше, краще синиця в руках, ніж журавель у небі. Звідки знати, що експериментатор дотримається обіцянки і винагородить вас за терпіння двома зефірами, коли настане час? Звідки знати, що пенсійний фонд усе ще буде платоспроможним, коли ви вийдете на пенсію, і відкладені гроші будуть доступні в потрібний момент? На заваді відкладеній винагороді може стати не лише непорядність довірених осіб, а й недосконалість знань експертів. «Усе шкідливе насправді корисне», — жартуємо ми, і завдяки сучасній нутриціології знаємо, що протягом минулих десятиліть люди дарма обмежували себе в задоволенні ласувати яйцями, креветками і горіхами.

По-друге, усі ми рано чи пізно помремо. Завтра у вас може вдарити блискавка, і в такому випадку всі насолоди, відкладені на тиждень, рік чи десятиліття, пропадуть марно. Популярна наклейка на бампер радить: «Життя коротке. З’їж спочатку десерт».

По-третє, молодість не вернеться. Іпотека в тридцять може обійтися дорожче, ніж заощадження і купівля будинку у вісімдесят, але з іпотекою ви зможете жити в ньому всі ці роки. І не просто довше, а й іншим життям. Як сказав мені лікар після перевірки слуху, «велика трагедія життя полягає в тому, що коли ви достатньо дорослі, щоб дозволити собі реально хорошу аудіоапаратуру, ви вже не відчуєте різниці».

Ці аргументи поєдналися в оповідання. Чоловіка засуджують до повішення за образу султана, і він пропонує суду угоду: якщо йому дадуть рік, він навчить султанського коня співати й цим заслужить собі свободу. Коли він повертається на лаву підсудних, інший в’язень каже: «Ти з глузду з’їхав? Ти лише відкладаєш неминуче. Через рік із тебе три шкури здеруть». Чоловік відповідає: «Думаю, за рік багато чого може статися. Може, султан помре, і новий володар мене помилує. Можливо, я помру — у такому випадку я нічого не втрачу. Може, кінь здохне, тоді я вийду сухим із води. А взагалі, хто його знає — а раптом я навчу коня співати?»

(…)

Це, своєю чергою, означає, що принцип «жити одним днем» є ірраціональним із двох причин. Перша — різке зниження оцінки майбутньої винагороди з огляду на те, з якою ймовірністю ми доживемо до неї та скільки задоволення вона принесе. Нетерпіння можна виміряти кількісно. Шейн Фредерік, винахідник тесту на когнітивну рефлексію з попереднього розділу, представив своїм респондентам гіпотетичні зефірні випробування, використовуючи винагороди для дорослих, і виявив, що більшість (особливо ті, хто полюбляв спокусливі неправильні відповіді на головоломки) віддають перевагу 3400 доларів тут і зараз перед 3800 доларами місяцем пізніше, що еквівалентно відмові від інвестицій із 280-відсотковим річним прибутком. У реальному житті близько половини американців, які наближаються до пенсійного віку, не відкладали на пенсію нічого: вони планували своє життя так, ніби на той час помруть (що насправді ставалося з більшістю наших предків). Як сказав Гомер Сімпсон Мардж у відповідь на застереження, що він пошкодує про свою поведінку, «це проблема майбутнього Гомера. Ох, не заздрю цьому хлопцю».

__________________________________________________________________________________________________________

Більше книжок з когнітивістики шукайте за посиланням