Інформація, яку ми отримуємо, безпосередньо визначається жагою компаній до прибутку
Свобода слова — не абстракція, а конкретні люди, які ризикують заради правди. Одна з них — Марія Ресса, лауреатка Нобелівської премії миру, співзасновниця незалежного медіа Rappler і журналістка, що роками протистояла авторитаризму на Філіппінах. Переслідувана режимом власної країни, атакована ботами, звинувачена за надуманими справами вона не зламалася і в мемуарах глибоко дослідила глобальну загрозу: як соцмережі стали інструментом дезінформації та підсилення ненависті, що живлять авторитаризм у всьому світі. Ділимося уривком із її книжки у матеріалі.
______________________________________________________________________________________________________________________
Хороші журналісти покладаються на докази, на неспростовні факти
______________________________________________________________________________________________________________________
До 2000 року я вже стала впізнаваним обличчям CNN у Південно-Східній Азії. В липні того ж року я повернулася на Філіппіни, щоб виступити в Ротарі-клубі Маніли з промовою про освіту, журналістику й демократію. Ця промова була однією з перших, у якій я висловила своє бачення майбутнього нашої журналістики.
Я не розповідала історії про війну, а говорила про абстрактніші речі: міф про «об’єктивність журналіста». Я відокремила це поняття від принципів журналістики, які через організаційну систему стримувань і противаг вбудовують мету досягнення об’єктивності в сам журналістський процес висвітлення подій. Однак не існує такого поняття, як об’єктивний журналіст, і кожен, хто стверджує протилежне, бреше.
Важливо визначити, що люди мають на увазі, коли говорять про «об’єктивність», тому що це слово використовується для нападок на журналістів за начебто упередженість або нечесність. Ось чому я реагую на це дуже гостро і завжди, характеризуючи журналіста, замінюю слово «об’єктивний» словом «хороший».
Хороший журналіст не намагається шукати баланс — наприклад, коли глава держави скоює воєнний злочин або безсоромно бреше своїм громадянам, — тому що це створило б фальшиву рівновіддаленість. Коли журналіст стикається з можновладцями, легше і безпечніше писати «збалансовано». Але це прийом для боягузів. Хороший журналіст, наприклад, не буде надавати однаковий час і увагу відомим кліматичним скептикам, з одного боку, і науковцям, які досліджують зміну клімату, з іншого.
Хороші журналісти покладаються на докази, на неспростовні факти.
Хороша журналістика складається з професійної дисципліни і суджень, яких дотримується вся редакційна команда, яка працює відповідно до суворих стандартів і етичних принципів. Це означає писати про факти, навіть якщо це може призвести до неприємностей з можновладцями. Слова «неупередженість» і «збалансованість» небезпечні, коли їх вживати поза цим контекстом, оскільки ними часто зловживають люди з корисливими інтересами.
Сьогодні я з тугою згадую ті часи. Навіть на початку 2000‐х медіа все ще були вартовими інформації, аудиторія все ще зважала на професіоналізм журналіста й репутацію новинної організації, коли співробітники всієї редакційної команди у своїх судженнях керувалися тими єдиними критеріями. Місія полягала в захисті публічної сфери; наші цінності та принципи виковувалися на численних нарадах і були зафіксовані на папері. Згідно з одним із цих принципів, журналісти вислуховували різні сторони з певного питання і, узагальнюючи свої висновки, допомагали громадськості ухвалювати власні поінформовані рішення. Цей пакт був для нас непорушним.
Існувала також рівновага між ринковими чинниками й підзвітністю. Журналісти й новинні організації несли юридичну відповідальність за все, що публікували та транслювали, тобто і за те, як вони створювали новини і, що особливо важливо, як вони їх поширювали: скільки разів аудиторія бачила новину, який заголовок її супроводжував, наскільки сенсаційними були форма подачі або зображення, наскільки справедливою і неупередженою була мова повідомлення. Між керівництвом компанії та журналістами стояла стіна, яка не дозволяла тим, хто мав фінансові інтереси в компанії, впливати на саму новину.
Те, що бачив один, бачили всі ми. Усі читали ті самі статті, дивилися ті самі телерепортажі. Ми всі сходилися в думках щодо фактів. Хоча візуальні медіа передавали більше емоцій, ніж друковані, існували етичні межі того, що можна було робити, на відміну від структури й алгоритмів соціальних мереж сьогодні.
Ішлося не про те, щоб вийти переможцем у суперечці чи здобути популярність. Мета полягала в створенні більш поінформованого суспільства, що є необхідною умовою функціонування демократії. Журналісти були частиною спільної культури демократії: слухати, дискутувати, домовлятися.
Окрім юридичної, була також моральна відповідальність — сприяти створенню кращого майбутнього.
Конкретнішим стало й розуміння того, як діє влада. Ми знали, що всі уряди намагаються переманити правдорубів на свій бік, щоб контролювати наративи. У більшості демократичних країн журналісти становили четверту владу, яка черпала силу з волі народу, з прагнення людей до знань, щоб сформувати думку про своє життя, свою країну, своє політичне керівництво. В обмін на цей доступ до сердець і думок людей держава надавала доступ до журналістів. У кращому разі ці відносини були системою стримувань і противаг. У гіршому — доступ залежав від того, чи висвітлював журналіст новини так, як це було потрібно державі.
У більшості новинних груп точилася внутрішня боротьба між керівниками компанії, яким потрібно було узгоджувати свої дії із владою, і незалежною редакційною вертикаллю, яка була підзвітна громадянам. Це був ще один механізм стримувань і противаг.
Тепер відкиньте все це й замініть новинні організації технологічними компаніями, які здебільшого відмовилися від ролі вартових, що стоять на захисті фактів, правди й довіри. Такі компанії схвалюють союз із владою, бо це гарантує їм зростання й доступ до ринку, адже їхня система заохочення побудована на владі і грошах. У минулому інформація, яку ми всі отримували, була захищена від корпоративних інтересів, або, у випадку деяких корпоративних медіагруп, лише незначною мірою зазнавала їхнього впливу. Тепер у світі технологічних компаній інформація, яку ми отримуємо, безпосередньо визначається жагою компаній до прибутку.
Ми живемо саме в такий перехідний період.
______________________________________________________________________________________________________________________
