Автори Лабораторії: Вікторія Фещук про різновид мови любові, що втілилась у книжці «Ясминовий пиріг»

Продовжуємо знайомитися із новими авторами й авторками! Сьогодні це Вікторія Фещук — письменниця й журналістка. Авторка статей та кураторка спецпроєктів медіа про книги «Читомо». «Ясминовий пиріг» — це її книга про кулінарію (і не лише), що виходить далеко за межі рецептів. Тут готування постає як мова любові, як спосіб зберегти пам’ять і як частина сімейних життєвих історій. Через побут, щоденні ритуали і, здавалося б, дрібні дії розгортаються жіночі історії —глибокі й живі. Більше про все це поговорили із авторкою.

Вікторія Фещук народилась 1996 року на Рівненщині. Закінчила Київський національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «літературно-мистецька аналітика». Навчалася в Ягеллонському університеті за стипендією для молодих науковців зі Сходу. Перекладає вірші з польської та англійської. Вірші Вікторії перекладені англійською, німецькою, словацькою, польською та французькою.

Лавреатка конкурсів «Гайвороння» (І місце, 2015), «Смолоскип» (IV місце, 2021, III місце, 2022). Над дебютним романом працювала у межах резиденції від Stiftung Brückner-Kühner та у межах онлайн-програми Emerging Writers Program від IOWA University.

Вірші та проза Вікторії публікувалися в численних антологіях, серед яких «Прописи» (2021 р.), «Нові вірші війни» (Видавництво Віват, 2023 р.), «Повернення» (Видавництво Віхола, 2025 р.). Дебютна книга віршів «182 дні» у перекладі німецькою вийшла друком у 2023-му, у м. Кассель, Німеччина (Jenior Verlag). За цю роботу перекладачка Ганна Гнедкова увійшла до довгого списку премії Drahoman Prize 2025.  Друга книга – поетична збірка “Тимчасові адреси проживання” – вийшла друком у 2024-му у видавництві “Сумна вівця” (Тернопіль) і увійшла до списку «Найкращі українські книжки 2024 року за версією PEN». 

____________________________________________________________________________________________________

До повномасштабного вторгнення я... 

До повномасштабного вторгнення я працювала менеджеркою у медіа про книжки Читомо, ходила на поетичні читання у “Купідоні” та парку Шевченка, їздила на літературні фестивалі – від Дніпра до Франківська. Писала багато журналістських текстів та віршів.

З друзями-поетами, частина із яких зараз служить, ми мали “ордер”, названий на честь пива із АТБ – “Літературний орден імені святого Зіберта Світлого”. Ми робили перформанси, іноді читали на Арсеналі чи Форумі і, звісно, пили пиво.

Я дуже горіла поетичними і взагалі літературними спільнотами –  спершу в університеті, а тоді паралельно – прийшла на весняну школу у Літосвіті у 2014-ому, упродовж 2017-2021 активно відвідувала Семінар творчої молоді в Ірпені (і офлайн варіант в Ірпені, і вже діджитальний варіант у 2020-2021ому), встигла потрапити на перші “Прописи” у 2021-ому, ходила на події поетичних київських спільнот “Краплинні читання”, “Поетична м’ясорубка” та “Літстейдж”. Знала тексти десятків молодих авторів і авторок до того, як вони видали свої дебютні книжки, і це захоплювало.  

____________________________________________________________________________________________________

Про книгу

Я завжди хотіла написати текст, де моє селище буде більше ніж полотном, буде чимсь об’ємним і живим, яке визначатиме і поведінку персонажів, і мову, і розгортання подій. Раніше тестувала це у віршах, і тепер спробувала зробити у “Ясминовому пирозі”.

Друге, мені важило поговорити про готування їжі – як мову любові і як невдячну працю, як необхідність і як вигадливе хобі, як те, що об’єднує з іншими чи вирізняє, як культурну спадщину і приватну пам’ять. Важило розгонути цю лінію – від приватного ставлення до готування,  як це, наприклад, примножує емоційний досвід людини, до глобальнішого – як готування може бути комеморативною практикою, а книга рецептів – спадщиною, тим, що говорить про історію та ідентичність.

Третє, про що було цікаво писати, — це побут — і певне зациклення на ньому, яке може працювати як захисна реакція, і підсвічення десятків “дрібних і невидимих” дій у побуті, які виконують переважно жінки. Я вирішила створити світ, де майже усі персонажі — це персонажки, і при цьому кожна їхня найдрібніша інтенція — чи то почистити килим, чи заварити чай, чи то погодувати тютьонь — має величезне значення. 

____________________________________________________________________________________________________

Про назву книги

Назва книги постала не як із конкретного об’єкта, як зі запаху – ясмином пахне сад моїх батьків у травні, ясмином пахнув сад моєї покійної прабабці, це дуже особисте переживання. 

Тепер, товаришуючи чи перетинаючись з людьми з дуже різних країн, дізнаюся, що ясмин є популярним “домашнім” запахом для людей із Сирії чи Південної Італії.  

____________________________________________________________________________________________________

Коли закінчиться війна, я...

Мрію поїхати з подругою і її сім’єю до Керчі, звідки вона родом.

____________________________________________________________________________________________________