"Блукальці" - це розповідь про 2070-ті роки, коли людство потроху опанувало територію до орбіти Марса. Сюжет крутиться навколо Хачі, Фі та Юрія - космічних сміттярів, які збирають уламки навколо Землі. Та все ж, Хачімакі має мрію про більше і саме навколо цього буде побудовано оповідь.
Як я вже писав, ця манґа (більш-менш) реалістично показує космос - тут нема надсвітлових швидкостей, люди втрачають роки життя та власне здоров'я на польоти в безмежжі Всесвіту. Є в ній щось суворо - Лемівське - романтика романтикою, але Космос - це пустка, ворожа до людини. Тому іноді здавалось, що автор таки надихався польським філософом та письменником.
Сюжет "Блукальців" нагадує замальовки із життя - є основна лінія, але від розділу, до розділу вона неначе розділена між собою. Помітний ріст головних героїв, особливо Хачімакі, який ставить все на свою мрію. Через це виникає конфлікт, за яким цікаво спостерігати. Можливо, трохи награно, але японці люблять зводити все в абсолют. Також тут багато посилань на піонерів космонавтики.
Мальовка тут гарна, деталізована та олсдкульна, приємна оку. На деякі панелі хочеться залипнути, а кожен розділ починається кольоровими сторінками в акварельних тонах. Правда в другому розділі (які тут називаються Фазами) початок чомусь чорно - білий :с
В цілому, дуже приємна і релаксуюча історія, яка сподобається всім любителям космосу. Гумор тут затишний, особливо сподобався епізод про Фі та її любов до куріння))
Щодо оформлення, то воно шикарне. Не дивіться, що тут не тверда обкладинка - том міцний, його приємно тримати в руках і жодних проблем з читанням не виникає. Тож чекаю на продовження.
«Певно, він [космос] ненавидить нас, людей. Ми жадібно виїли всі ресурси нашої зірки, а тепер долетіли аж сюди й викопуємо рідкісні метали з такою пикою, ніби воно наше. Іще й лишаємо залізяччя на прощання. Ми мов... якісь незвані гості, котрі не розуміють, що їм прямо в лице кажуть: "Ідіть геть!"...»
2075-й рік, людство активно підкоряє космос, створюючи орбітальні станції, космічні лайнери для швидкісних подорожей, видобування корисних копалин і багато інших наукових досягнень. Проте діяльність людей породжує й багато сміття, яке викидається у відкритий космос. Здавалося б, чого тут такого?
Проте космічні уламки є дуже небезпечними, адже, набираючи величезну швидкість, навіть шматочок відлущеної фарби може пробити обшивку корабля, а для працюючих космонавтів ще й може стати фатальною небезпекою.
«І це моя робота. Якщо ви думаєте, що космос порожній, то помиляєтеся... Останнім часом навіть на такій низькій орбіті крутяться великі шматки сміття, створюючи небезпеку»
Саме так, тепер існує професія збирачів космічного сміття - важка й небезпечна, проте не сильно то й цінована. Саме за роботою такої різношерстої команди ми й маємо змогу поспостерігати. Проте історія не вертиться лише навколо сміття, аж ніяк. Автор у своєму творі порушує багато як філософських, так і більш реальних питань.
Ця історія є максимально реалістичною, без величезних кораблів і суперзброї, без героїв із надприродніми можливостями... Вона про людей, які прагнуть досліджувати, відкривати, досягати та здобувати. Людей, які своїми силами підкорюють космос і жертвують собою заради прогресу.
Адже космос має бути єдиним і доступним для всіх.
«- Кютаро, як думаєш, де приблизна межа між Землею та космосом?
- А, ну це, десь на висоті в сто кілометрів у верхній термосфері раптово падає густина повітря, а десь із двохсот починається...
- Гммм... Як на мене, то немає межі між ними. Межі у світу немає. І зараз я думаю... що це прекрасно»