По-перше, нараторство ведеться від обличчя пса Домініка, або просто Дома, який стає своєрідним свідком людських драм. Його "зрада" з боку господаря додає історії щемливості, а розповідь від імені собаки дозволяє побачити світ під незвичним кутом. Дом опиняється у Львові, в класичній пострадянській сім'ї Ціликів, яка складається з шести людей, що змушені уживатися в маленькій квартирі. Кожен персонаж — це окремий світ зі своїми проблемами й труднощами, і їхні дії не завжди були зрозумілі мені як читачу.
Дом, як головний оповідач, здатен не лише сприймати візуальні події, але й відчувати запахи минулого, а також емоції людей. Це надає історії особливого виміру. Реалії пострадянського Львова, на жаль, не завжди позитивні, тому часом книга читається важко, але захоплює та тримає в напрузі завдяки несподіваним подіям і глибокій емоційності.
Це історія життя пса Домініка, для своїх Дом, яку він розказує сам.
Пса спочатку взяв до себе мисливець, але в полюванні Дом виявився не дуже вправним. Тому господар віддав пса своїй доньці.
Так Дом переїхав до Львова, в квартиру, де проживає сім‘я Ціликів.
Сім‘я налічує шість дуже неординарних осіб.
Полковник, який мріє лише про те, щоб знову поринути в небо.
Велика Ба, яка уже приросла до свого крісла та не потикаєься на вулицю.
Тамара, яка має гострого язика, через що не може знайти роботу, тому топить своє горе в горілці.
Мама Ольга, яка була вчителькою історії. Але совіти розпалися, і вона тепер не знає що правда, що ні. Тепер вона не знає історії.
Маша - донька мисливця, яка мріє повернутися до Німеччини та малювати. А не жити з божевільною сім‘єю в крихітній квартирці у Львові.
Маруся - донька мами Ольги. Дівчинка в чотири роки втратила зір, і тепер вона вигадує світ навколо.
І такі ці Цілики дивні.
Таке відчуття, що в домі одна світла голова - і це голова пса.
Шкода, що він нічого сказати не може, бо мудрість пса змогла б відвернути стільки катастроф.
Історія прямо дуже сумна. Вона як дементор висмоктує з тебе всі соки, все щастя, весь позитив.
Оповідач майже з перших сторінок спойлерить те, чим закінчиться історія. І ти розумієш, що ось ти читаєш все це , щоб потім плакати.
Але депресивність книги не говорить про те, що вона погана.