Це не та книга, з якої черпають життєву мудрість і вже точно не посібник із пошуку себе.
"Купи собі той довбаний букет" - досить дотепна історія дівчини, яка добряче в житті накосячила, але вибралась із того всього лайна й полюбила себе, та навряд чи цей досвід настільки ексклюзивний, щоб ділитись порадами з мільйонами інших жінок.
Більшість "порад" зосереджені на тому, як менше пити й зав'язати з травкою, чи як втекти від токсичних стосунків (дякую, Таро Шустер! сподіваюся ніколи ними не скористатися)
Якщо не розглядати цю книгу крізь призму літератури для саморозвитку, вийде досить незлий сюжет у дусі комедійного телешоу з нотками драматизму (не дарма ж Тара Шустер працює на Comedy Central).
Героїня - дуже самокритична й доволі відверта. Вона розповідає про ганебні моменти свого життя, розказує про свої шкідливі звички, скаржитися на батьків\колишніх\шефа\себе й ділиться дрібничками, що допомагають їй долати стрес.
Беручи до рук книгу, я думала, що це книга по фемінізму, а виявилося, що по самопомочі. Але на цьому сюрпризи не закінчувалися. Бо це книга по самопомочі у вигляді мемуарів від незнайомої мені людини. Цього я не очікувала, і відверто мене це повністю від книги відвернуло.
Але вона така популярна, тому я вирішила все таки її дочитати.
Десь до середини книги я її мучила, а вона мучила мене.
Авторка розповідає про свою сім’ю, а в мене єдина думка: «Я не вірю». У мене прекрасні батьки, тому ось у такі сімейні стосунки мені важко повірити. Якщо це реально правда, і авторка насправді пережила усі ці історії в своєму житті – то їй треба пам’ятник поставити, тому що вона велика героїня, яка змогла вижити. Але у мене було постійне відчуття, що усі події та герої вигадані, для того щоб це все влучно пасувало під кожен з методів самовдосконалення, який описала авторка у своїй книзі.
Більшість книги така похмура та депресивна, що для таких людей як я – дуже емоційно-вразливих – може зіграти погану роль, і завести самого читача в депресію. Але після половини уже бачиш «світло в кінці тунелю», і закінчується книга теж на хорошій ноті.
Я не можу сказати, що з книги можна дуже багато чогось навчитися. Бо авторка розповідає про уже давно знайомі методи самодопомоги, і спочатку розповідає у чому їхня суть, а потім як це вплинуло на неї.
Загалом я не можу сказати, що я задоволена читанням даної книги. Більшість усього я уже давно знаю, дуже багато чого просто не для мене, а деякі речі і так самі собою зрозумілі, і я не могла зрозуміти, як автор у свої роки про це не знала.