Шкода, що поряд не нагодилося когось, хто міг би порадити авторці натиснути стоп-кран і не обтяжувати насправді хорошу історію непотрібними подробицями й малоймовірними ланцюжками подій (як-от такий: Джуд змалечку виховується в монастирі, де постійно терпить знущання й сексуальну наругу/ з цього пекла йому допомагає втекти добрий брат Люк, який і сам згодом виявляється педофілом/ на додачу, брат Люк ще й «підробляє» сутенером і розʼїжджає країною в пошуках колоритних клієнтів для свого малого «вихованця»/ з цього вогню хлопчик потрапляє в інше полумʼя - інтернат, де його оточують, хто б подумав!, самі педофіли/ зі школи він тікає і водій першої ж машини, яку йому вдається спинити, виявляється, авжеж!, педофілом, і водії кожної наступної автівки також/ згодом змучений і хворий Джуд непритомніє обабіч дороги і його підбирає, оце сюрприз!, педофіл).
Крім того, дуже помітно змінюється ракурс оповіді - ніби в процесі роботи авторка вирішила відійти від початкової ідеї й повела історію зовсім іншим руслом. Тоді незрозуміло, нащо нам читати десятки сторінок про те, як Малкольм соромиться, що досі живе з батьками, або як Джей Бі любить свою бабцю, якщо це не має ніякого значення для сюжету - далі ці двоє відходять далеко на задній план. Звісно, вони залишаються ключовими персонажами, та нам зовсім не обовʼязково знати аж так багато про їх життя поза четвіркою.
А ще у тексті сила-силенна всіляких повторів. Зокрема, письменниця любить поіменно перелічувати усіх персонажів, задіяних в сцені (якось так: Малкольм, Софі, Джей Бі, Ричард, Люсьєн, Гарольд і Джулія прийшли до лікарні… коли він розплющив очі, то побачив своїх друзів - Малкольма, Софі,Джей Бі, Ричарда, Люсьєна, Гарольда і Джулію… усі вони - Малкольм, Софі, Джей Бі, Ричард, Гарольд і Джулія- здавалися дуже розгубленими).
Ще одна деталь, яка дуже кидається в очі, - це інверсивний порядок слів у реченнях (якщо, звісно, це не огріх перекладача). Інверсія може бути й стилістичним прийомом, але навряд чи нею слід так зловживати.
Це я до того, що сюжет настільки захаращений, ніби саме конкретна кількість сторінок, а не якість оповіді була першоціллю письменниці.
Тут не можу не згадати момент з книги, коли герої розмовляють про математичний ідеал: мовляв, не лише правильне рішення, але й елегантність розвитку має значення, тому навіть правильно розвʼязане рівняння можна розвʼязати ще краще.
У книзі є просто блискучі моменти, зокрема у зображенні героїв: авторка знайомить нас з характерами, а не портретами (я-от мало уявляю, який вигляд міг би мати Малкольм, чи Джей Бі, чи навіть Джуд, а Вілема бачу як типового скандинава без якихось індивідуальних рис, але можу уявити собі їх жести, манери, звички).
Разом з тим, вона чомусь не дає їм рости і якось розвиватися (таке враження, що з роками міняється лиш їх оточення, а не вони самі).
Є й відверто попсові моменти: усі четверо друзів стають мега успішними у своїй галузі, заробляють шалені гроші, катаються світом, обертаються в богемних колах, але щастя не мають.
«Цікавий персонаж - нещасний персонаж»
-якось так казала одна з героїнь Кейт Аткінсон.
Я, чомусь, дуже часто згадувала ці слова, читаючи «Маленьке життя». Хоч рідко де трапляється такий проблемний герой, як Джуд, але його шлях - то шлях до прийняття себе і ця тема розкрита в книзі на всі сто.
Перед початком я вже була готова до важкого читання, розуміла, що буде “скло” і непрості теми, але навіть так не очікувала, що все виявиться настільки погано. Це одна з небагатьох книг, яка змогла довести мене до сліз.
Хоча спочатку, десь перші 200 сторінок, було складно. Не завжди розуміла, що відбувається, важко було слідкувати за всіма персонажами та їхніми історіями. Але коли цей бар’єр було подолано, сюжет і герої вже не відпускали.
Це книга, яку точно не можна читати в емоційно вразливому стані, адже вона залишає глибокий слід. Після завершення хочеться дати собі час, аби осмислити все, що прочитала. Думаю, що колись обов’язково перечитаю її знову, можливо, через років десять
Людина, яка приховує свої рани навіть від найближчих друзів. Що з ним трапилося? Чому увесь його життєвий шлях супроводжує нестерпний біль? Пів книги друзі і читачі намагаються розгадати цю загадку. Але коли правда спливе, ви точно захочете стерти її зі своєї памʼяті.
Це історія про незламну дружбу чотирьох чоловіків, що триває ціле життя. Про любов, травми дитинства і боротьбу з неприйняттям себе. Про те, скільки страждань здатна витримати одна людина.
Ця книга змусить вас відчути справжній біль. Нестерпний. 684 сторінки, що вас емоційно знищать. Це не просто книга – це «Маленьке життя».
Мільйон/100 (якщо готові страждати)
Четверо друзів: Джуд, Віллем, Малкольм і Джей Бі — всі різні, зі своїми драмами, успіхами і травмами. Але історія поступово фокусується на Джуді. І ось тут починається справжня емоційна катастрофа. Його життя — це суцільна низка болю, зради і травм, настільки жахливих, що іноді здається, ніби авторка навмисно випробовує твою стійкість.
Чесно, я дуже переживала за Джуда, але іноді це читання було настільки важким, що доводилося зупинятися. Але в цьому і є сила цієї книги. Ти не просто співчуваєш персонажам — ти буквально проживаєш їхню біль і радість. Іноді це настільки інтенсивно, що хотілося кричати: "Чому вони не можуть бути щасливими хоча б трохи?!"
І знаєте, що вражає найбільше? Це те, як майстерно написана ця книга. Хоч би скільки було болю і темряви, тут є і моменти чистої любові, підтримки і дружби, які сяють на тлі всієї цієї темряви. Віллем і його відданість Джуду — це просто щось надзвичайне. Чи можна взагалі мати такого друга? Хочеться вірити, що можна.
Але бути готовою до такого масштабу страждань я не була. Я не знаю, чи коли-небудь плакала більше через книгу. Іноді це навіть здавалося занадто — скільки болю може витримати одна людина? І чи є в цьому якась надія? Відповідь... ну, не така проста.
Маленьке життя— це не просто книга, це випробування. Це роман про травму, стійкість і любов, яка іноді не може врятувати від внутрішніх демонів. Після прочитання ти не залишишся такою, як була раніше. І хоча це не те, що я можу порекомендувати всім через його емоційну вагу, але якщо ви готові до найтемнішого занурення у людські почуття — тоді це ваша книга.
Після останньої сторінки, я ще довго не могла її відпустити. Іноді навіть зараз ловлю себе на думці про Джуда, Віллема і всіх інших, як про реальних людей, тому що вони залишили такий незабутній слід у моєму серці.
Взагалі, романи на тематику насилля над дітьми (як психологічного, так і сексуального) даються мені дуже важко. І тим не менш, я все одно рекомендую цю книгу до прочитання. Вона змусить вас думати і відчувати, нехай і не завжди це буде щось приємне. Але таке воно, життя. Маленьке, але сповнене переживань, серед яких є і біль, і щастя, і любов, і страждання.
10 з 10.