Мені подзвонив Вейн

Мені не доводилося в силу війни полишати рідний дім, Батьківщину та їхати вдалечінь у невідомість. І я не знаю того почуття жалю, яке проймає людей, які проходять це. Але знаю, що багато хто мріє повернутися після війни додому.

Книга Володира Мули настільки передає відчуття туги і трагізму всіх українців, які емігрували ще в XIX ст. в силу різних історичних подій на край світу за океан у пошуках кращого життя, ніби як той "Камінний хрест" Василя Стефаника, що зоставляє  "сльози та крик" народу, який прощається назавжди із рідною землею. Скільки років, а трагедія продовжується: люди їдуть на край світу не за мрією, а за нуждою.

Задум кінорежисера й продюсера Володимира Мули у тому щоб "показати українців світові як талановиту, вільну та незламну націю, яка попри постійні історичні драматичні події все таки змогла віднайти своє місце в світі". Показати справжніх українців - трудолюбивих та витривалих.

70 років Україна була за залізною завісою, і люди тут не мали жодного уявлення про те, що в нгл грають нащадки вихідців з України, понад 50 з яких стали гокейними легендами, виграючи найпрестижніший трофей гокейної ліги світу - Кубок Стенлі.

Їхні пращури, емігрувавши ще на початку XIX ст. до Канади та США, добре розуміли: для того щоб щось отримати, треба тяжко працювати. Кожен отримував власний клаптик землі, обробляв, прищеплював працьовитість своїм дітям та мріяв аби "діти вийшли в люди". Працьовитість та запеклість перейшла дітям у спадок, і вони стали легендами гокею. Їх називали - ЮКІ.

Ця книга розкриває всю історію створення наймасштабнішого проєкту українського кіноматографу про реальні історії перемог вільних українців - ЮКІ. Історія тріумфу гокейних легенд та шлях Володимира Мули як автора цих досліджень, який працював над ними понад три роки, відшуковуючи історичні артефакти, та разом з тим отримав від видатних гокеїстів порцію внутрішньої мотивації, яку у свою чергу передав читачам книги.

У споконвічних суперечках «що краще фільм чи книга» талановитий режисер Володимир Мула обрав свій варіант, випустивши слідом за документальним фільмом про українців у НХЛ «Юкі» книгу про історію його створення – «Мені подзвонив Вейн».

Гарна робота, в невідомих деталях розкриває тернистий шлях до перемог хокеїстів з українським корінням у найпопулярнішій хокейній лізі світу, більше п’ятдесяти етнічних українців у різні часи ставали володарями Кубка Стенлі. Це перше грунтовне дослідження внеску українців, яких тоді американці нагородили прізвиськом Юкі, в літопис НХЛ, під символічним гаслом «історія перемог вільних українців».

Разом із суто хокейними моментами в книзі з цікавими подробицями описано, з якими складнощами автор і його команда зіткнулася на всіх етапах створення «Юкі». Шлях від цікавої ідеї до презентації фільму на широкому екрані – це грандіозна подорож, яка згодом стала викликом.

Володя ділиться своїми успіхами та невдачами, особистими переживаннями у пошуках героїв фільму, джерел фінансування та відкриває чимало цікавих моментів у спілкуваннях з героями, головним із яких став неперевершений Вейн Грецкі.

Разом з хокеєм це книга про амбітну мету та подолання складних і одночасно цікавих перешкод для її здійснення. Той саме випадок, коли книга є цікавим і логічним продовженням фільму.

Дякую автору та його команді за чудову роботу.

Ніколи не подумала б, що читатиму книжку про гокеїстів і залишуся під таким враженням. Це круто.

На свій сором, я не бачила фільм «Юкі». Чула про нього, та коли він був у прокаті, мала складний етап у житті і було не до кінотеатрів і тим більше гокеїстів. Власне де я і де гокей...

Але перше, що я зроблю після прочитання книжки – піду дивитися фільм, який має нереальну історію створення. Володимир вразив мене своєю цілеспрямованістю, щирістю і вірою в те, що робить. Ризикнути почати роботу над таким проєктом без фінансів, на іншому континенті, без достатньої підтримки зможе далеко не кожен. Далеко. Насправді можна окремий фільм знімати про те, як знімався «Юкі» – тут вам і карколомні перипетії, і відмови в останній момент, і дтп, і відчуття "всьо пропало", і усмішки фортуни, і багато -багато любові до того що робиш. І гордості за рідну землю. Так, попри те, що гокеїсти виросли в інших країнах, чули українську мову від бабів/дідів і не знають її, вони з гордістю говорили, що вони українці. Це проймає до сиріт по шкірі.

Врешті, як багато роботи стоїть за цим фільмом вражає. І надихає не зупинятися на своєму шляху.