Відгуки і рецензії читачів
06.10.2025
Збірка оповідань сучасних українських письменниць об'єднала під своєю обкладинкою 12 абсолютно різних історій, які містять містичні або фантастичні елементи. Але кожне з них спрямоване показати досвід жінок під час війни. І не важливо де відбуваються події, в сучасному або альтернативному світі, але ці історії не залишать вас байдужими.
Ніжна жінка під впливом обставин може приймати інше обличчя. Стати сильною, войовничою, звертатися по допомогу до потойбічних сил і в своїх тендітних руках "тримати землю". І не важливо ким вона була до повномасштабного вторгнення, професоркою в університеті, художницею або тестувальницею, кожна має в собі неймовірну силу протистояти ворогу, який зайшов на рідну землю.
Більшість з оповідань відгукнулися мені, викликали різні емоції ( сум, сльози, радість), але хочеться виділити найкращі для мене. Це "Потяг" Тамари Горіхо Зерної, "Вогненні серця" Ірини Грабовської, "Трійка, четвірка, нуль" Анастасії Нікуліної, "Насіння в моїй кишені" Орести Осійчук та "Позивний Мавка" Юліти Ран.
Деякі з оповідань доволі моторошні, як "Дальні покої" Наталії Матолінець, коли на допомогу приходить власний дім, якщо йому промовити "в домі ворог".
Нажаль, були оповідання які я не зрозуміла і не змогла гідно оцінити, але певна, що і у них знайдуться свої шанувальники
Книга неймовірно гарно оформлена, з кольоровим зрізом і ілюстраціями перед кожним оповіданням, тримати її в руках надзвичайна насолода.
Ніжна жінка під впливом обставин може приймати інше обличчя. Стати сильною, войовничою, звертатися по допомогу до потойбічних сил і в своїх тендітних руках "тримати землю". І не важливо ким вона була до повномасштабного вторгнення, професоркою в університеті, художницею або тестувальницею, кожна має в собі неймовірну силу протистояти ворогу, який зайшов на рідну землю.
Більшість з оповідань відгукнулися мені, викликали різні емоції ( сум, сльози, радість), але хочеться виділити найкращі для мене. Це "Потяг" Тамари Горіхо Зерної, "Вогненні серця" Ірини Грабовської, "Трійка, четвірка, нуль" Анастасії Нікуліної, "Насіння в моїй кишені" Орести Осійчук та "Позивний Мавка" Юліти Ран.
Деякі з оповідань доволі моторошні, як "Дальні покої" Наталії Матолінець, коли на допомогу приходить власний дім, якщо йому промовити "в домі ворог".
Нажаль, були оповідання які я не зрозуміла і не змогла гідно оцінити, але певна, що і у них знайдуться свої шанувальники
Книга неймовірно гарно оформлена, з кольоровим зрізом і ілюстраціями перед кожним оповіданням, тримати її в руках надзвичайна насолода.
03.12.2024
Книга для мене здалась нерівномірною і не всі оповідання були на заявлену тему: “Досвід жінки під час війни”
Перше оповідання “Потяг” для мене було моторошним і неприємним - про те, що “не треба повертати мертвих”.
“Вогненні серця” - це просто немов уривок більшого твору, і потім я загуглила, що є книжка “Леополіс”, і скоро буде перевидання. Оповідання в книжці ж - не оповідання як таке, тому що це просто “розставлення фігур на шахову доску”, тут немає якогось завершеного сюжету, кульмінації і розв'язки, це просто немов “пробник” більшої книги.
“Левке” читалось доволі цікаво, це переказ легенди острова Зміїний, але не дуже зрозуміло, як це оповідання стосується заявленої теми - переживання досвід війни жінкою.
“Воїн і річка” - для мене сумнівне оповідання, бачила відгук про те, що не дуже ок, коли деякі здобутки боротьби з окупантами приписуються фантастичним силам. Тут в оповіданні річки розлились через силу русалки, і тому окупанти припинили наступ на Київську область.
“Морельковий чай” Дари Корній читався цікаво, але я прямо відчувала, як з мене намагаються витиснути сльозу. Також неправдоподібним був момент, коли чоловік, який довгий час прожив в Америці, мав там сім'ю, дитину, вирішив повернутися в Україну і йти воювати. Ну і кінцівка мені не сподобалась (хоча дівчата із книжкового клубу казали, що вона в стилі Корній).
“Тримай землю” було доволі тригерним, бо описувались події перших днів після початку повномасштабного вторгення, і я не дуже їх хотіла заново переживати. Також згадались онлайн медитації жінок, які разом посилали сигнали у всесвіт, щоб “закрити небо”.
“Дальні покої” сподобались багатьом з нашого книжкового клубу, а мені якось було гидко читати про кімнату, яка пожирала поганих чоловіків.
“3.4.0” було дивним, до речі, ми розгадали “код” який був впродовж оповідання - це час і дата початку великої війни. Сам сюжет не дуже прописаний.
“Насіння в моїй кишені” зачепило мене і багатьох з нашого клубу. Здається, саме на цьому оповіданні я плакала. І воно було доволі життєстверджуючим, хоча і болючим. Ще сподобалась цитата про те, що не просто війна відібрала дім у героїні, а “Твій дім знищили конкретні люди. У них є ім'я, прізвище… мого тата вбив конкретний німець”.
“Смертеікло” Дарії Піскозуб багатьом не зайшло і там побачили багато сюжетних дір, але я для себе підкреслила важливі ідеї. Бо я знаю, що багато старших людей не хочуть покидати своє місто, тому що там захоронені їх предки, і що вони можуть допомогти, бо рідна земля допомагає. “Мертвих тримають на землі ті, хто їх пам'ятає, а духи натомість підтримують живих”. Тут головна героїня бачила привиди тих, хто померли конкретно в тому місці. Тут також були тригерні моменти про початок вторгнення і збирання речей, щоб виїжджати.
Перше оповідання “Потяг” для мене було моторошним і неприємним - про те, що “не треба повертати мертвих”.
“Вогненні серця” - це просто немов уривок більшого твору, і потім я загуглила, що є книжка “Леополіс”, і скоро буде перевидання. Оповідання в книжці ж - не оповідання як таке, тому що це просто “розставлення фігур на шахову доску”, тут немає якогось завершеного сюжету, кульмінації і розв'язки, це просто немов “пробник” більшої книги.
“Левке” читалось доволі цікаво, це переказ легенди острова Зміїний, але не дуже зрозуміло, як це оповідання стосується заявленої теми - переживання досвід війни жінкою.
“Воїн і річка” - для мене сумнівне оповідання, бачила відгук про те, що не дуже ок, коли деякі здобутки боротьби з окупантами приписуються фантастичним силам. Тут в оповіданні річки розлились через силу русалки, і тому окупанти припинили наступ на Київську область.
“Морельковий чай” Дари Корній читався цікаво, але я прямо відчувала, як з мене намагаються витиснути сльозу. Також неправдоподібним був момент, коли чоловік, який довгий час прожив в Америці, мав там сім'ю, дитину, вирішив повернутися в Україну і йти воювати. Ну і кінцівка мені не сподобалась (хоча дівчата із книжкового клубу казали, що вона в стилі Корній).
“Тримай землю” було доволі тригерним, бо описувались події перших днів після початку повномасштабного вторгення, і я не дуже їх хотіла заново переживати. Також згадались онлайн медитації жінок, які разом посилали сигнали у всесвіт, щоб “закрити небо”.
“Дальні покої” сподобались багатьом з нашого книжкового клубу, а мені якось було гидко читати про кімнату, яка пожирала поганих чоловіків.
“3.4.0” було дивним, до речі, ми розгадали “код” який був впродовж оповідання - це час і дата початку великої війни. Сам сюжет не дуже прописаний.
“Насіння в моїй кишені” зачепило мене і багатьох з нашого клубу. Здається, саме на цьому оповіданні я плакала. І воно було доволі життєстверджуючим, хоча і болючим. Ще сподобалась цитата про те, що не просто війна відібрала дім у героїні, а “Твій дім знищили конкретні люди. У них є ім'я, прізвище… мого тата вбив конкретний німець”.
“Смертеікло” Дарії Піскозуб багатьом не зайшло і там побачили багато сюжетних дір, але я для себе підкреслила важливі ідеї. Бо я знаю, що багато старших людей не хочуть покидати своє місто, тому що там захоронені їх предки, і що вони можуть допомогти, бо рідна земля допомагає. “Мертвих тримають на землі ті, хто їх пам'ятає, а духи натомість підтримують живих”. Тут головна героїня бачила привиди тих, хто померли конкретно в тому місці. Тут також були тригерні моменти про початок вторгнення і збирання речей, щоб виїжджати.