«Найдовша подорож» Оксани Забужко — есей про історичні витоки російсько-української війни, написаний після початку повномасштабного вторгнення. Авторка розглядає події в тридцятилітньому і трьохсотлітньому масштабах, поєднуючи історичні міркування з власними спогадами. Спершу есей був адресований західній публіці. Він починається з питання, яке журналіст ставить Забужко вранці 24 лютого, і розгортається як відповідь на те, чого її співрозмовник ще не знає про Україну й Росію.
24 лютого і західний читач у «Найдовшій подорожі»
У початковому епізоді західний журналіст телефонує близько восьмої ранку й запитує, чого, на думку Забужко, хоче Путін. Обставини дзвінка одразу задають відстань між людиною, що чекає коментаря, і письменницею, для якої новина вже стала частиною власного дня. Письменниця сприймає це як питання, на яке відповідь уже багато разів звучала публічно. Тому з телефонної розмови вона переходить до того, як роками читали й тлумачили російські заяви про українців. Зокрема, звертається до твердження про «один народ» і до аргументів, які передували спробі підкорити Україну. Забужко показує власну реакцію без ретроспективної відстороненості. Від роздратування ранкового дзвінка можна простежити, чому їй доводиться відновлювати довший контекст для співрозмовника.
Форма есею дозволяє поєднати два голоси. Один належить людині, яка пам’ятає власну реакцію на початок вторгнення. Інший звертається до аудиторії, яка могла стежити за подіями за повідомленнями медіа й не знати, чому одні й ті самі заяви по-різному звучали для українців і людей за кордоном. Такою різницею в досвіді Забужко пояснює потребу говорити про історію саме в момент, коли від неї чекають коментаря до новин.
Два часові масштаби есею про російсько-українську війну
Тридцятилітній масштаб дає авторці змогу повернутися до десятиліть незалежності й того, як Україну бачили інші держави. Трьохсотлітня перспектива потрібна, щоб розглянути триваліші відносини з Росією та вплив імперської історії на те, як розповідають про Україну. Забужко не зводить обидва масштаби до хронології. Вона вставляє спогади в міркування про те, як колективний вибір людей може змінити перебіг подій. Саме тому важливо розрізняти історичний матеріал і висновки, до яких із нього приходить авторка.
Книжка підійде читачам української есеїстики, яким цікаво, як українська письменниця пояснює витоки вторгнення іноземній аудиторії. Есей можна читати як розмову про різні історичні горизонти й як свідчення про момент, коли відповіді довелося формулювати під час самої війни. Перше видання вийшло шведською. Український текст опублікувала «Комора».