З величезним захопленням буквально "проковтнула" цю книгу, яка стала для мене справжнім відкриттям. Я з родини, навіть династії, неврологів, тож у мене є досить широке розуміння медичної сфери та процесів, які відбувалися і відбуваються в нашій системі охорони здоров'я. Але прочитання цієї книги подарувало мені новий погляд на багато важливих аспектів. Деякі моменти були настільки новими і цікавими, що я додатково після прочитання проводила купу ресерчу, щоб глибше розібратися в цьому, і кожні декілька сторінок відкладала теми для обговорення з друзями.
Загальні дані про психіатрію подані чітко і доступно, що робить книгу легкою для сприйняття навіть тим, хто мало знайомий з цією складною темою. Відкриттям для мене стала ще й інформація про вплив архітектури на ставлення до психічних хвороб і пацієнтів. Було вкрай цікаво дізнатися, як архітектурні рішення лікарень та медичних закладів відображають уявлення про хвороби та людей, які з ними стикаються.
Ще хочу відзначити, що мене здивували дати деяких постанов, і методів лікування. Читаючи дані про це, я усвідомила, що багато речей, які я сприймаю як щось звичне та само собою зрозуміле, є насправді зовсім недавніми досягненнями. Це знову ж таки підкреслює, наскільки швидко розвивається медицина і як важливо не забувати про те, через які етапи вона пройшла, аби дійти до сучасного стану.
Особливо глибоко відгукнулося мені пояснення авторки про те, що психіатрія — це лікування невидимого, і що сама хвороба часто нагадує віру в Бога: її не можна побачити чи відчути фізично. Мені здається, що це порівняння відображає сутність психічних розладів і складність їхнього лікування.
Для мене ця книга точно стала одним із фаворитів року, і це зважаючи на те, що я зазвичай не є прихильницею жанру нон-фікшн. З нетерпінням чекатиму нових робіт від пані Христини, сподіваючись, що вона продовжить писати на такі важливі стигматизовані теми.
Книга складається з декількох частин, одна з них - цікаві моменти про історію психіатрії і про будівлі психіатричних лікарень. Друга частина - про досвід авторки роботи в психіатрії (врешті решт вона відчула, що вигоріла, і вирішила займатися приватною практикою).
Авторка вчилась на медика і коли обирала спеціальність, навіть викладачи намагались її відговорити, тобто навіть серед лікарів психіатрія стигматизована.
Мене вразив факт, що по суті всі психіатричні захворювання ніяк не діагностуються апаратно (типу томографами чи МРТ), лікарі ставлять діагнози тільки по відповідям на опитувальник. Також ніхто не дасть гарантії, що якесь лікування подіє чи буде ефективним - десь вірогідність 50%, що не подіє. Це дуже позбавляє ілюзій романтизму професії.
Ще був цікавий момент, що психіатри “винайшли” психологію і психоаналіз,, щоб не працювати з хворими людьми в холодних лікарнях, а щоб приймати фінансово забезпечених людей, які хочуть “покопатися” у своїх травмах.
Я дуже хотіла би подякувати авторці за те, що завдяки їй чимало людей змогли заглянути за завісу, зайти у цей ліс, прогулятись ним, навіть придивитись до деяких дерев. Зрозуміти, що ми всі, насправді, з одного світу, а ліс не завжди реальний, якщо говорити саме про людей, які не закриті у психіатричних лікарнях.
Ми ще досі не знаємо що викликає шизофренію. Це та страшна хвороба, яка несе за собою значні, незворотні зміни для особистості. Та мені було неймовірно цінно чіткіше побачити, як виглядає це захворювання, як життя людини змінюється, та й життя її оточення. Ці всі історії, вони не є приємними. Навіть якщо закінчуються добре, вони жахливі. Та ми можемо це змінити, ми можемо впливати на такі історії. Знаючи симптоми, можна вчасно звернутися до фахівців, можливо попередити хворобу, або ж полегшити її протікання, адже вилікуватись, на жаль, можна не від усього. Психічних розладів часто одразу не видно, вони більше всередині, аніж ззовні. Та я вважаю, що ми маємо більше говорити про це. Про те, який вплив вони мають на життя людей. Про те, що з цим робити. Про те, що це нормально. Я ще раз дякую авторці, що вона звернулась до цієї теми. Для українців, на мою думку, цей твір має особливу цінність.
Окреме спасибі за переплетення художньої літератури, образотворчого мистецтва і архітектури. Було дуже цікаво, я гуглила, дивилась в кольорі і склала собі ще список того, що хочу прочитати.
У першій авторка розповідає про атрибути психіатра, історію психіатрії у 25 фактах, каральну психіатрію та історію психіатрії в архітектурі.
"... історія психіатрії схожа на ту саму вимощену добрими намірами дорогу, що веде до пекла".
Кілька цікавих фактів:
* Перший антидепресант (іміпрамін) з'явився на ринку в 1958 році.
* У радянських лікарнях методом катування був укол сульфозину (розчин сірки в оливковій або персиковий олії), який викликав біль та гарячку.
* Перша психіатрична лікарня в Україні почала працювати в Харкові у 1796
В умовно другій будуть розказані історії пацієнтів чи колег авторки. Ця частина сподобається тим, хто полюбляє книжки Ірвіна Ялома, Олівера Сакса і Ґаліт Атлас.
Найбільше сподобалися обізнаність авторки в історії української психіатрії, історії та літератури. У книжці багато прикладів з нашого контексту. Ще дуже хочеться закцентувати увагу на чуйність, повагу і людяність пані Христини.