Планета Полин

«Планета Полин» Оксани Забужко — збірка вибраної есеїстики про культуру, історичну пам’ять і те, як суспільство говорить про переломні події. У виданні «Комори» зібрано тексти, написані з різницею приблизно у два десятиліття. Забужко поділила їх на три групи портретів — жіночі, чоловічі й колективні. Поряд з есеями про Софію Яблонську та Соломію Павличко тут є текст про Бродського, розвідка про український рок-н-рол і заголовний есей про кіно та способи зображувати жах.

Портрети Софії Яблонської, Соломії Павличко й Бродського

У першій частині збірки поруч ідуть літературознавчі тексти й спогад. «Кілька уроків від Софії Яблонської» складається з двох частин, де Забужко повертається до біографії письменниці й мандрівниці. У «Ефекті присутності» вона згадує Соломію Павличко з перспективи людини, яка її знала. Спосіб читання цих есеїв різний. В одному на перший план виходить відновлення контексту постаті, в іншому — пам’ять про взаємодію й інтелектуальне середовище. Поряд уміщено «Право на історію», де Забужко повертається до власної «Казки про калинову сопілку» в передмові та зверненні до перського читача.

Друга частина включає «Прощання з імперією», написане після смерті Йосипа Бродського й доповнене постскриптумом. У такій побудові видно, чому Забужко залишає ранній текст поруч із пізнішим поглядом. Портрет зберігає обставини, за яких його написано, а доповнення показує, чому авторка знову до нього звернулася. У цій же частині є «Коротка історія рок-н-ролу по-країнськи». Від розмови про окремого автора збірка може перейти до музичного середовища, з яким пов’язані вже інші форми пам’яті.

Чорнобиль і кінематограф у заголовному есеї «Планета Полин»

В останній частині Забужко переходить до ширших сюжетів. Есей, який дав назву виданню, зіставляє Довженка, Тарковського й Ларса фон Трієра. У цій розмові про кіно авторка простежує, як мистецтво осмислює загрозу і які образи стають можливими після Чорнобиля. Сам перелік режисерів пояснює масштаб зіставлення. Йдеться про твори з різних культур і часів, які можна поставити поруч за тим, як вони дають глядачеві відчути небезпеку й межу звичного світу.

«Планета Полин» підійде читачам української есеїстики, яким цікаво, як спосіб написати про людину пов’язаний із розумінням її доби. Книжку можна відкривати за іменем або темою. Послідовне читання дає змогу простежити зміну масштабу від окремої біографії до розмови про пам’ять, кіно та історичні потрясіння. В обох випадках варто зважати на час написання текстів, особливо там, де авторка додає нове прочитання до давнішого есею.