Відгуки і рецензії читачів
01.02.2025
Книга непросто, нешвидко і нелегко читалася, книга дуже важлива, потрібна і максимально цікава.
Це збірка есеїв Оксани Забужко, написаних в різний час, про різних особистостей. Вона буквально затягує. Хоча так, через довгі забужківські речення з непривички пробратися було важко. Але цікавість перевищувала, і тому була мотивація продовжувати читання. Це моя фактично перша книга Оксани Забужко. Перед тим я ще прочитала "Казку про калинову сопілку". І я вважаю, що знайомство цілком удачне. Бо до книги хотілося повертатися, я відчувала потребу дізнатися більше про Україну, про видатних її діячів.
Про Катерину Білокур, художницю, про Софію Яблонську, тавелблогерку, про Соломію Павличко , письменницю, перекладачку. Також і про саму авторку я дізнавалася, читаючи її есеї, бо вона ж описувала там, в першу чергу, і свій досвід.
Дуже вразив есей про Чорнобильську катастрофу, який є завершальним у цій збірці, і дає назву всій книзі.
"І затрубив третій янгол - і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І спала вона на третину річок та на водні джерела. А ймення зорі тій Полин. І стала третина води, як полин, і багато людей повмирали з води, бо згіркла вона."
Читати книгу також було боляче, невимовно боляче, знову і знову усвідомлюючи усі жахи, що заподіяла українцям радянська влади, і наслідки яких немають кінця і краю (
"Взагалі, як виявилося, долі народів після комунізму найбільше залежали не від стану їхніх економік, а від наявності чи відсутності в психологічному пейзажі їхніх культур громадського почуття, з яким срср боровся всюди однаково, але з різним резудьтатом."
"Це вроджена невіра в будь-які мотиви людських учинків, окрім безпосередньо-корисливих, себто клінічна духовна вбогість, становить найперший і найнеомильніший знак, що з національного генотипу видалено ген свободи. Випущені на волю, ми так і зосталися невільниками - навіть у тих випадках, коли видряпуємось на самий вершечок соціальної драбини."
В деяких містах хотілося плакати, аж ком підходив до горла, і також розумію, що перечитувати, і знову, ізнову усвідомлювати мені хочеться. А також хочеться розібрати книгу на цитати, до того вони здаються влучними. Хочеться продовжувати знайомство з вторчим доробком Оксани Стефанівни і надалі, за що їй велика вдячність.
Це збірка есеїв Оксани Забужко, написаних в різний час, про різних особистостей. Вона буквально затягує. Хоча так, через довгі забужківські речення з непривички пробратися було важко. Але цікавість перевищувала, і тому була мотивація продовжувати читання. Це моя фактично перша книга Оксани Забужко. Перед тим я ще прочитала "Казку про калинову сопілку". І я вважаю, що знайомство цілком удачне. Бо до книги хотілося повертатися, я відчувала потребу дізнатися більше про Україну, про видатних її діячів.
Про Катерину Білокур, художницю, про Софію Яблонську, тавелблогерку, про Соломію Павличко , письменницю, перекладачку. Також і про саму авторку я дізнавалася, читаючи її есеї, бо вона ж описувала там, в першу чергу, і свій досвід.
Дуже вразив есей про Чорнобильську катастрофу, який є завершальним у цій збірці, і дає назву всій книзі.
"І затрубив третій янгол - і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І спала вона на третину річок та на водні джерела. А ймення зорі тій Полин. І стала третина води, як полин, і багато людей повмирали з води, бо згіркла вона."
Читати книгу також було боляче, невимовно боляче, знову і знову усвідомлюючи усі жахи, що заподіяла українцям радянська влади, і наслідки яких немають кінця і краю (
"Взагалі, як виявилося, долі народів після комунізму найбільше залежали не від стану їхніх економік, а від наявності чи відсутності в психологічному пейзажі їхніх культур громадського почуття, з яким срср боровся всюди однаково, але з різним резудьтатом."
"Це вроджена невіра в будь-які мотиви людських учинків, окрім безпосередньо-корисливих, себто клінічна духовна вбогість, становить найперший і найнеомильніший знак, що з національного генотипу видалено ген свободи. Випущені на волю, ми так і зосталися невільниками - навіть у тих випадках, коли видряпуємось на самий вершечок соціальної драбини."
В деяких містах хотілося плакати, аж ком підходив до горла, і також розумію, що перечитувати, і знову, ізнову усвідомлювати мені хочеться. А також хочеться розібрати книгу на цитати, до того вони здаються влучними. Хочеться продовжувати знайомство з вторчим доробком Оксани Стефанівни і надалі, за що їй велика вдячність.