Загалом. Ліз Томфорд пише книги, з якими ти проводиш неймовірний час, відпочиваєш від жорстокості і несправедливості цього світу і дозволяєш собі повірити, що такі грін флег чоловіки справді існують, попри всю фентезійність та банальність сюжету. Чоловіки, прописані жінками, це окрема насолода і Раян став моїм улюбленим.
Що ж до сюжету, то тут улюблений троп - буркотун та сонечко. А також фіктивні стосунки, сестра найкращого друга - ну все дуже банально і класично, здавалось би на перший погляд. Супер мега багатий, неймовріно сексуальний, відповідальний та педантичний капітан баскетбольної команди. І звичайна собі, досить ексцентрична та емоційна дічина, із складними колишніми стосунками, боргами і купою проблем. Які він, звісно ж, буде допомагати вирішувати.
YES, BUT! В цій книзі так класно прописана хімія між персонажами, те, як вони зцілюють один одного, допомагають поступово долати власні травми та упередження. Піднята не одна важлива соціальна тема, зокрема стосунки між батьками Інді та Раяном - це окрема тема, на якій, мабуть, всі попливли.
Окремо сподобалось, що Інді любить читати романи і вчить Раяна бути тим самим грін-флежним книжковим чоловіком. Ну милота ж?
На думку хлопця, Інді неохайна, занадто емоційна і... дуже спокуслива. Дізнавшись, що менеджер команди вважає Раяна не найкращою кандидатурою на роль капітана, той вирішує «зустрічатися» зі своєю сусідкою, щоб змінити думку про себе.
Однак із часом фальшиві почуття перетворюються на реальні. Раян, який завжди вважав себе емоційно недоступним, не може опиратися чарам Інді.
Отже, вайб плюс-мінус той же, що і у "Вище неба" — трохи нереалістичні(хоча ніхто і не очікував), цілком адекватні, але приторно-солодкі (ну і спочатку фейкові) стосунки між спортсменом з туєвою хучею бабла і звичайною собі дівчиною. У обох багаж минулого, який впливає і на щоденне життя і на кар'єру у випадку Раяна. Тож поступово вони допомагають розплутати одне одному клубок старих травм і прийняти себе.
Наче й нема особливо до чого доєбатись, але я жінка наполеглива, того суб'єктивно — недоліки для мене все ж є:
одразу скажу, що "Вище неба" мені сподобалась більше, бо там більше гумору, а тут явно прослідковується троп буркотун/сонечко, а, як би, чергового буркотуна мені шукати не треба — я можу і в дзеркало глянути.
По-друге, вже взагалі неприкольно, коли все складається ідеально, а до кінця книжки лишається близько 100 сторінок, і різко комусь треба вчудить якусь дічь.
По-третє, за їхньою домовленістю він має поводитись як ідеальний книжковий бойфренд — а авторка не заюзала "Who did this to you", ой всьо?