Відгуки і рецензії читачів
02.08.2026
Емоційна, щира книга, в якій авторка досліджує внутрішній світ людини, розкриваючи його через стосунки, взаєморозуміння, відчуття потрібності в цьому світі, бажання бути почутими. 💞
Героями є звичайні люди, які живуть серед нас. З усіх я б виділити двох - Яну і Василь Васильовича. Адже саме на їх прикладі ми бачимо, як одна випадкова зустріч може змінити життя, вплинути на світогляд, подарувати те, чого тобі не вистачає все життя.
Мені дуже шкода Яну, яка з самого дитинства не відчуває родинного затишку і тепла, батько занадто суворий, ще й вживає алкоголь, мати боїться перечити, а брати - Костя і Артем здаються зовсім чужими людьми… Все життя її йде шкереберть… І лише найрідніша людина, її Ба стала опорою, підтримкою, силою, яка тримала Яну.
А Василь Васильович - доброї душі людина, чужа людина, а може рідна? знайде ту тонку ниточку, за яку треба потягнути, щоб Яна відпустила минуле, забула всі пережиті страхи, знайшла нарешті себе 🥹
Мене дуже вразила історія кохання Василь Васильовича і його дружини Анни. ❤️🔥Це кохання з першого погляду, яке вони пронесуть усе своє життя. Було приємно спостерігати як щиро і трепетно подружжя відносяться один до одного, розуміють з погляду, читають по губам, і до останнього ласкаво звертаються, тримаються за руки.
Я все гадала, 🤔 чому назва книги така, адже ця фраза згадувалась лише раз в книзі. І вже перегорнувши останню сторінку, зрозуміла, що назва є символічною і говорить про відкритість душі і серця, про довіру та готовність впустити іншу людину у свій внутрішній світ без попереджень і бар’єрів. Авторка в той же час показує, наскільки важко досягти щирості і відкритості, а потім зберегти це.
Дуже гарно в книзі відчувається атмосфера гір, вдягнених смерек, шумливої Тиси, маленьких курортних місточок Рахів і Ясіня, де Яна отримує свободу, звільнення, оновлення, де може вдихнути на повні груди, де знайшла ту теплоту і любов, якої прагнуло її серце.
Книга охоплює декілька тем: родинні відносини, питання довіри, особистих меж, страху бути відкинутим і потреби в любові. Авторка показує, що навіть найменші слова чи вчинки можуть мати глибокі наслідки для іншої людини.
Як на мене, фінал книги залишився відкритим. 24 лютого 2022 року почалась війна… Хотілося б дізнатись, як склалась подальша доля головних героїв. Тож сподіваюсь на продовження!
Героями є звичайні люди, які живуть серед нас. З усіх я б виділити двох - Яну і Василь Васильовича. Адже саме на їх прикладі ми бачимо, як одна випадкова зустріч може змінити життя, вплинути на світогляд, подарувати те, чого тобі не вистачає все життя.
Мені дуже шкода Яну, яка з самого дитинства не відчуває родинного затишку і тепла, батько занадто суворий, ще й вживає алкоголь, мати боїться перечити, а брати - Костя і Артем здаються зовсім чужими людьми… Все життя її йде шкереберть… І лише найрідніша людина, її Ба стала опорою, підтримкою, силою, яка тримала Яну.
А Василь Васильович - доброї душі людина, чужа людина, а може рідна? знайде ту тонку ниточку, за яку треба потягнути, щоб Яна відпустила минуле, забула всі пережиті страхи, знайшла нарешті себе 🥹
Мене дуже вразила історія кохання Василь Васильовича і його дружини Анни. ❤️🔥Це кохання з першого погляду, яке вони пронесуть усе своє життя. Було приємно спостерігати як щиро і трепетно подружжя відносяться один до одного, розуміють з погляду, читають по губам, і до останнього ласкаво звертаються, тримаються за руки.
Я все гадала, 🤔 чому назва книги така, адже ця фраза згадувалась лише раз в книзі. І вже перегорнувши останню сторінку, зрозуміла, що назва є символічною і говорить про відкритість душі і серця, про довіру та готовність впустити іншу людину у свій внутрішній світ без попереджень і бар’єрів. Авторка в той же час показує, наскільки важко досягти щирості і відкритості, а потім зберегти це.
Дуже гарно в книзі відчувається атмосфера гір, вдягнених смерек, шумливої Тиси, маленьких курортних місточок Рахів і Ясіня, де Яна отримує свободу, звільнення, оновлення, де може вдихнути на повні груди, де знайшла ту теплоту і любов, якої прагнуло її серце.
Книга охоплює декілька тем: родинні відносини, питання довіри, особистих меж, страху бути відкинутим і потреби в любові. Авторка показує, що навіть найменші слова чи вчинки можуть мати глибокі наслідки для іншої людини.
Як на мене, фінал книги залишився відкритим. 24 лютого 2022 року почалась війна… Хотілося б дізнатись, як склалась подальша доля головних героїв. Тож сподіваюсь на продовження!
21.01.2025
Дуже засмучена через покупку цієї книжки. Сподівалась на відпочинок душею, занурення в атмосферу Карпат. Натомість отримала книжку з плоскими діалогами, і описами сюжетів. Занурення не відбулось. Як для постів в соцмережах текст - ок, як для цікавої книжки - то дуже не дотягує. Дочитала до 35ї сторінки і покинула.
20.01.2025
Від самого початку, тобто з того моменту як я побачила цю книгу вперше, я відчула, що вона мені сподобається.
Привабливий естетичний дизайн, цікава назва, яка так і просить читача відкрити книгу і поринути в її чудовий світ.
Книга затягує з першої ж сторінки. Таке відчуття, що ви разом з героями книги сідаєте у потяг в передчутті цікавої поїздки. Як ви гортаєте сторінки, так само і розгортаються події в книзі. З уст головної героїні ви дізнаєтеся життєві історії простих людей. Ви разом з оповідачкою проживаєте щасливі й часто трагічні моменти, ви співпереживаєте іншим героям книги. Ви мимоволі починаєте прив’язуватися до цієї книги, вам може здатися, що ви насправді знаєте всіх цих людей, що ви, так само як і головна героїня, піднімаєтеся в гори та споглядаєте ту дивовижну красу. Це одна з тих книг, яку ви начебто проживаєте, це та книга, яка точно закарбується у вашій пам’яті.
Окремо хочу відмітити стиль письма авторки. Я вперше читаю книгу Світлани Бєлоусової, але вже відчуваю, що прочитаю ще не одну її книгу. Як же вміло вона оперує стилістичними прийомами, як доречно підбирає слова, а про описи природи я взагалі мовчу! Вона так художньо описує всім нам звичні речі, говорить про складне просто.
Наостанок хочу додати вибірку своїх улюблених цитат з книги:
• Історій назбиралось на ціле коралове намисто. Кожну з почутих я обережно нанизую на нитку, вдягаю на шию і везу на собі.
• Але я не хочу жити без слів! Вони ж промовляють у мені так голосно, а я навіть не ладна їх випустити назовні, бо боюся обпектися об тишу.
• Певно, потяги для того і створені, щоби говорити безперестану й не шкодувати про сказане.
• Самість нарешті не видавалася чимсь незвичним і недоступним, навпаки: чулося, що в ній можна знайти більше, ніж деінде. Неначе це природний стан, у якому я стаю органічною і свідомою.
• Я припинила змагатися із собою, коли збагнула, що в цьому більше немає сенсу. Цей страх присутній у мені і від нього ніде не сховатися. Подивитися йому в очі стало корисним надбанням, так принаймні я усвідомила, що він має право на існування.
• А коли вона почує свій голос? Там, над Тисою, вона вперше розчула його витоки, дрібненький струмок пробивався з-під каміння чужих думок та очікувань.
• «Я добре» – відповідати іншим.
«Я жахливо» – зізнаватися собі.
Але з цього зізнання починається зсув. Безглузді вчинки врешті-решт приводять на старт, туди, звідки треба наново розпочинати дорогу – до себе.
Мене ця книга зачепила ще з першого погляду, запала в душу та залишила свій слід. Тому я щиро сподіваюсь, що вам ця книга сподобається так само, як і мені.
Привабливий естетичний дизайн, цікава назва, яка так і просить читача відкрити книгу і поринути в її чудовий світ.
Книга затягує з першої ж сторінки. Таке відчуття, що ви разом з героями книги сідаєте у потяг в передчутті цікавої поїздки. Як ви гортаєте сторінки, так само і розгортаються події в книзі. З уст головної героїні ви дізнаєтеся життєві історії простих людей. Ви разом з оповідачкою проживаєте щасливі й часто трагічні моменти, ви співпереживаєте іншим героям книги. Ви мимоволі починаєте прив’язуватися до цієї книги, вам може здатися, що ви насправді знаєте всіх цих людей, що ви, так само як і головна героїня, піднімаєтеся в гори та споглядаєте ту дивовижну красу. Це одна з тих книг, яку ви начебто проживаєте, це та книга, яка точно закарбується у вашій пам’яті.
Окремо хочу відмітити стиль письма авторки. Я вперше читаю книгу Світлани Бєлоусової, але вже відчуваю, що прочитаю ще не одну її книгу. Як же вміло вона оперує стилістичними прийомами, як доречно підбирає слова, а про описи природи я взагалі мовчу! Вона так художньо описує всім нам звичні речі, говорить про складне просто.
Наостанок хочу додати вибірку своїх улюблених цитат з книги:
• Історій назбиралось на ціле коралове намисто. Кожну з почутих я обережно нанизую на нитку, вдягаю на шию і везу на собі.
• Але я не хочу жити без слів! Вони ж промовляють у мені так голосно, а я навіть не ладна їх випустити назовні, бо боюся обпектися об тишу.
• Певно, потяги для того і створені, щоби говорити безперестану й не шкодувати про сказане.
• Самість нарешті не видавалася чимсь незвичним і недоступним, навпаки: чулося, що в ній можна знайти більше, ніж деінде. Неначе це природний стан, у якому я стаю органічною і свідомою.
• Я припинила змагатися із собою, коли збагнула, що в цьому більше немає сенсу. Цей страх присутній у мені і від нього ніде не сховатися. Подивитися йому в очі стало корисним надбанням, так принаймні я усвідомила, що він має право на існування.
• А коли вона почує свій голос? Там, над Тисою, вона вперше розчула його витоки, дрібненький струмок пробивався з-під каміння чужих думок та очікувань.
• «Я добре» – відповідати іншим.
«Я жахливо» – зізнаватися собі.
Але з цього зізнання починається зсув. Безглузді вчинки врешті-решт приводять на старт, туди, звідки треба наново розпочинати дорогу – до себе.
Мене ця книга зачепила ще з першого погляду, запала в душу та залишила свій слід. Тому я щиро сподіваюсь, що вам ця книга сподобається так само, як і мені.
21.12.2024
Підписана на Світлану вже досить тривалий час в інстаграм та довго слідкувала за новинами про написання книги. До того, два роки мені не хотілось читати взагалі, поки я не побачила у авторки в сторіс, що її книга, нарешті, готова та зовсім скоро буде в продажу. І я одразу знала, що вона мені точно потрібна. Придбала одразу ж за передпродажем та чекала на доставку ледь не місяць, поки не отримаю бажану книгу за кордоном.
Така особлива та відверта історія життя, яка з перших сторінок невимушено викликає посмішку, а далі ніби обливає тебе крижаною водою та повертає в реальність. І так по колу. Але вона однозначно варта уваги. В книзі переплітається декілька історій і час від часу спливають факти, через які стає досить складно морально продовжити читання. Але в той же час, та інстига та зацікавленість тримає читача до останнього та не дає можливості відкласти цю історію на потім.
Єдиний недолік - після прочитання виникає неймовірно сильне бажання зібрати всі речі в один рюкзак та відправитись в чергову подорож до Карпат.
Дуже шкода, що книги пишуться не так швидко, як читаються, але я вже чекаю продовження.
Така особлива та відверта історія життя, яка з перших сторінок невимушено викликає посмішку, а далі ніби обливає тебе крижаною водою та повертає в реальність. І так по колу. Але вона однозначно варта уваги. В книзі переплітається декілька історій і час від часу спливають факти, через які стає досить складно морально продовжити читання. Але в той же час, та інстига та зацікавленість тримає читача до останнього та не дає можливості відкласти цю історію на потім.
Єдиний недолік - після прочитання виникає неймовірно сильне бажання зібрати всі речі в один рюкзак та відправитись в чергову подорож до Карпат.
Дуже шкода, що книги пишуться не так швидко, як читаються, але я вже чекаю продовження.
22.10.2024
У поїзді "Рахів-Київ" їде дівчина Яна, яка тікала на декілька днів від міського шуму і метушні. У вагоні вона знайомиться з дідусем Василем, з яким одразу знаходить спільну мову. Уже в кінці поїздки дідусь щиро запрошує її в гості, коли та наступного разу буде у Рахові. І Яна таки приймає пропозицію.
Мабуть, це має дивний вигляд, їхати в гості до людини, яку бачила всього один раз в житті. Але Яна таки знаходить Василя Васильовича і в них зав'язується дружба.
В книжці переплетені дві історії. Перша - це історія про нелегке дитинство і доросле життя Яни. Батько, який жорстоко поводився з рідними дітьми; мати, яка на все закривала очі; брати, які не змогли знайти своє місце в житті. Все це дуже вплинуло на те, якою дівчина виросла. Дуже важко приходиться в житті, якщо в тебе немає підтримки і розуміння від сім'ї. Єдиною розрадою була бабуся, до якої Яна згодом втекла.
Друга історія - це про життя Василя Васильовича. Про те, як він познайомився з своєю дружиною, про життя його дітей і внуків, про маленькі радості і велику печаль. А також про затишне місто Рахів, в яке він переїхав жити після весілля.
Отож подорожі Яни в гори чергуються з її поїздками назад в Київ. І в проміжку між цими подорожами, вона розповідає про своє життя, свої страхи і думки. А потім заїжджає в гості до Василя Васильовича і слухає цікаві історії минулого.
Ця легка невимушена розповідь точно не залишить вас байдужими. Бо ж хіба може не зачепити історія чийогось життя, якщо нею діляться саме з вами. І взагалі дуже цінно, якщо є хтось, хто готовий слухати історію про ваше життя.
Мабуть, це має дивний вигляд, їхати в гості до людини, яку бачила всього один раз в житті. Але Яна таки знаходить Василя Васильовича і в них зав'язується дружба.
В книжці переплетені дві історії. Перша - це історія про нелегке дитинство і доросле життя Яни. Батько, який жорстоко поводився з рідними дітьми; мати, яка на все закривала очі; брати, які не змогли знайти своє місце в житті. Все це дуже вплинуло на те, якою дівчина виросла. Дуже важко приходиться в житті, якщо в тебе немає підтримки і розуміння від сім'ї. Єдиною розрадою була бабуся, до якої Яна згодом втекла.
Друга історія - це про життя Василя Васильовича. Про те, як він познайомився з своєю дружиною, про життя його дітей і внуків, про маленькі радості і велику печаль. А також про затишне місто Рахів, в яке він переїхав жити після весілля.
Отож подорожі Яни в гори чергуються з її поїздками назад в Київ. І в проміжку між цими подорожами, вона розповідає про своє життя, свої страхи і думки. А потім заїжджає в гості до Василя Васильовича і слухає цікаві історії минулого.
Ця легка невимушена розповідь точно не залишить вас байдужими. Бо ж хіба може не зачепити історія чийогось життя, якщо нею діляться саме з вами. І взагалі дуже цінно, якщо є хтось, хто готовий слухати історію про ваше життя.
24.09.2024
Я здається зрозуміла, що майже усі книги сучасних українських авторів, які випускає видавництво Лабораторія, мені подобаються і відгукуються.
«Приходь без дзвінка» - це дуже сумна історія, яку навряд чи вийде прочитати швидко… Бо хочеться після кожного розділу зупинитися і на хвилинку задуматись, щось згадати…
Я особисто думала про свою бабусю, яка живе одна і не може виходити на вулицю, бо вже важко (живе на 3 поверху без ліфта)… Часто у буденних справах я забуваю їй подзвонити… Могла б частіше приходити в гості провідати…
А на такі думки мене наштовхнула історія Василя Васильовича - дідуся, якого хотіла б мати головна героїня Яна… Тому знайомлячись випадково з ним у поїзді, дуже з ним зближається… І тим часом ділиться і своєю непростою життєвою історією… Про випадок у тюрмі досі не можу забути…
Якщо не боїтеся плакати, то читайте!
Відгукнеться тим, хто любить гори, бо тут вони займають особливе місце в оповіді…
Звісно рекомендую!
«Приходь без дзвінка» - це дуже сумна історія, яку навряд чи вийде прочитати швидко… Бо хочеться після кожного розділу зупинитися і на хвилинку задуматись, щось згадати…
Я особисто думала про свою бабусю, яка живе одна і не може виходити на вулицю, бо вже важко (живе на 3 поверху без ліфта)… Часто у буденних справах я забуваю їй подзвонити… Могла б частіше приходити в гості провідати…
А на такі думки мене наштовхнула історія Василя Васильовича - дідуся, якого хотіла б мати головна героїня Яна… Тому знайомлячись випадково з ним у поїзді, дуже з ним зближається… І тим часом ділиться і своєю непростою життєвою історією… Про випадок у тюрмі досі не можу забути…
Якщо не боїтеся плакати, то читайте!
Відгукнеться тим, хто любить гори, бо тут вони займають особливе місце в оповіді…
Звісно рекомендую!
08.05.2024
Важко оцінювати книжку, коли історія справжня. Коли ловиш себе на тому, що дуже чітко чуєш голос авторки, вже знайомої за її блогом в інстаграмі та на ютюбі. Я б назвала цю історію сповіддю. Меланхолійною і, може, дещо понурою. Нехай вас не оманює яскрава обкладинка, адже за нею ховається біль від травми та втрати. Так, тут є зелені, яскраві гори, але будьте обачними, адже навіть там, в осерді Карпат, на вас може чатувати небезпека. Буде це небезпечний підйом по схилу, досі вкритому снігом, чи якісь підозрілі молодики на мотоциклах, хтозна. Але ще ви знайдете спокій. Знайдете теплих людей, які запрошуватимуть вас у гості вже після кількох хвилин розмов у вагоні потяга Рахів-Київ. Знайдете споріднену душу. А ще відчуєте нестримний потяг обійняти бабусю. Або дідуся. Або обох одразу, а потім помчати до тих, по іншій лінії, щоб впасти в обійми й до них.
Це книга для тих, хто дивиться на мандрівку як на спробу відшукати власний голос у цьому безмірному світі. Для тих, кому важливіший шлях, аніж кінцева точка.
Чи було це абсолютно моє? Ні.
Але я певна, що чимало людей запам'ятає цю книгу і знайде в ній щось для себе.
Це книга для тих, хто дивиться на мандрівку як на спробу відшукати власний голос у цьому безмірному світі. Для тих, кому важливіший шлях, аніж кінцева точка.
Чи було це абсолютно моє? Ні.
Але я певна, що чимало людей запам'ятає цю книгу і знайде в ній щось для себе.
30.04.2024
В поїзді із Рахова Яна знайомиться із Василем Васильовичем і здається, ця зустріч мала відбутись. Адже після тієї розмови, коли вони розповіли один одному свої історії, щось колюче і болюче всередині дівчини ховає кігті і починає гоїтись.
Яна ще не раз поїде в гори, але ці постійні мандрівки – не від хорошого життя. Це спроба втечі і пошук себе. Це не буде легенька прогулянка, це важке й болюче повернення до травмованої дитини і пошук відповідей на питання: що я зробила не так? Чому досі відчуваєш сором? Як перестати маліти перед рідними і відстоювати себе?
Історія Яни поступово розгортається перед нами і це лютий треш, мушу визнати. От просто неможливо не співпереживати і не плакати її сльозами. Бажання розповісти її таке сильне, що іноді жертвується сюжетністю і технічністю, але воно того варте.
«Я заплуталася настільки, що вже не знала, чого боятися дужче: що одного разу випалю усе вголос, чи того, що всі махнуть на це рукою і скажуть: «Це такі дрібниці – й навіщо було роздувати такого слона?». А той слон – заввишки з багатоповерхівку».
Ця книга дуже співпала із моїм настроєм. Вона – про різницю поколінь і схожість цінностей, про втрати, травми і те, що зцілює. Про любов і випробування.
При розмові про цю книгу не можу не згадати ще й «Там, де заходить сонце», «Весілля Настусі», «Толіків». Не для порівняння, ні. А тому, що бачу, як у нас з’явилась ціла ґенерація авторів і авторок, що пишуть прості людські, щемкі, теплі, а головне – хороші тексти! І велика подяка видавництву «Лабораторія», що взялись підтримувати і видавати нові імена. Ще й у співпраці з такими крутими ілюстраторками, адже обкладинка Марії Кіянович прекрасно передає атмосферу книги: енергійні штрихи, соковиті кольори і оригінальний сюжет.
А присвята книги – перше, що розбиває серце.
Яна ще не раз поїде в гори, але ці постійні мандрівки – не від хорошого життя. Це спроба втечі і пошук себе. Це не буде легенька прогулянка, це важке й болюче повернення до травмованої дитини і пошук відповідей на питання: що я зробила не так? Чому досі відчуваєш сором? Як перестати маліти перед рідними і відстоювати себе?
Історія Яни поступово розгортається перед нами і це лютий треш, мушу визнати. От просто неможливо не співпереживати і не плакати її сльозами. Бажання розповісти її таке сильне, що іноді жертвується сюжетністю і технічністю, але воно того варте.
«Я заплуталася настільки, що вже не знала, чого боятися дужче: що одного разу випалю усе вголос, чи того, що всі махнуть на це рукою і скажуть: «Це такі дрібниці – й навіщо було роздувати такого слона?». А той слон – заввишки з багатоповерхівку».
Ця книга дуже співпала із моїм настроєм. Вона – про різницю поколінь і схожість цінностей, про втрати, травми і те, що зцілює. Про любов і випробування.
При розмові про цю книгу не можу не згадати ще й «Там, де заходить сонце», «Весілля Настусі», «Толіків». Не для порівняння, ні. А тому, що бачу, як у нас з’явилась ціла ґенерація авторів і авторок, що пишуть прості людські, щемкі, теплі, а головне – хороші тексти! І велика подяка видавництву «Лабораторія», що взялись підтримувати і видавати нові імена. Ще й у співпраці з такими крутими ілюстраторками, адже обкладинка Марії Кіянович прекрасно передає атмосферу книги: енергійні штрихи, соковиті кольори і оригінальний сюжет.
А присвята книги – перше, що розбиває серце.
20.04.2024
Ця історія розтрощила моє серце на дрібні друзки.
Бо коли почала її читати, очікувала теплої ностальгічної розповіді з флером подорожей залізницею.
Натомість головна героїня взяла мене за руку і повела в гори, там поступово відкривала свою душу.
Повільно й шокуюче.
Тоді вже ми разом шукали сили, сенси та самих себе.
Ця історія про людей, справжніх, добрих і злих, таких як є.
Вона про любов і тепло.
Про страх і нерозуміння.
Про те, що говорити важливо і ще важливіше чути.
Вона така глибока! Така жива! Така справжня!
Шалено рекомендую цю неймовірно емоційну подорож.
Можливо, вона нагадає ваш захват від першої вершини, чи неочікувано відверту розмову з незнайомцем з потяга. Чи відгукнеться сум за рідними через відстань. А може розблокує спогади, які хотілось би забути.
Ця книга тепла попри всі тригерні точки. І що точно, то це те, що байдужим вона не лишить нікого.
Бо коли почала її читати, очікувала теплої ностальгічної розповіді з флером подорожей залізницею.
Натомість головна героїня взяла мене за руку і повела в гори, там поступово відкривала свою душу.
Повільно й шокуюче.
Тоді вже ми разом шукали сили, сенси та самих себе.
Ця історія про людей, справжніх, добрих і злих, таких як є.
Вона про любов і тепло.
Про страх і нерозуміння.
Про те, що говорити важливо і ще важливіше чути.
Вона така глибока! Така жива! Така справжня!
Шалено рекомендую цю неймовірно емоційну подорож.
Можливо, вона нагадає ваш захват від першої вершини, чи неочікувано відверту розмову з незнайомцем з потяга. Чи відгукнеться сум за рідними через відстань. А може розблокує спогади, які хотілось би забути.
Ця книга тепла попри всі тригерні точки. І що точно, то це те, що байдужим вона не лишить нікого.
01.04.2024
Під непримітною обкладинкою така важка, але повчальна та цікава історія, що я прям не знаю з чого почати відгук. Почну з опису мабуть. Історія про дівчину, яка пережила дуже багато потрясінь, як на мене. Спочатку два неблагополучні брати, сім’я, що ніколи не підтримувала і не любила, потім невдалі стосунки, пошук себе, пошук друзів, пошук місця, де буде дім, і врешті-решт бажання втікти від усього світу, спочатку в Китай, потім в гори і так далі. І ось їдучи в потязі з другом у відпустку в гори, їм компаньйоном стає дідусь, який «сонячний, як його жовта футболка», цей дідусь за кілька годин дороги так припадає їй до душі, що врешті-решт стає другом до кінця його життя, порадником, та наче її дідусем. Так щемко описані події, так важко переживати весь біль дівчини, обдумувати і порівнювати з власним, розумієш, що твої нібито проблеми в житті, то взагалі просто смішно. Я буду відверта, плакала через кожні 10 сторінок, чи то від того на скільки мило, чи то від того як важко і боляче, чи то від радості. Я дуже рекомендую цю книжку і я дуже рада, що вона сталась на моєму книжковому шляху, я її запам’ятаю.
