Події книги розгортаються в середині 1960-х років, коли рух за громадянські права в США набирав обертів. Скітер вирішує змінити стан речей, розпочавши писати книгу про життя темношкірих служниць серед білих родин. Вона записує розповіді Айбілін і її колег про своє життя та статус у суспільстві. Їхні розповіді викривають піднесений світ "білих леді", де прислуга виконує рутинні обов'язки, але при цьому постійно стикається з дискримінацією. В них все інше: окремі каси в кіно, місця в автобусі, спеціальні туалети. Ці жінки перуть та прасують одяг, прибирають, готують їсти (обов'язково куштують страви іншою ложкою), доглядають дітей. І при цьому вони ні в якому разі не мають ходити до того ж туалету.
Основні проблеми роману такі:
• расова дискримінація: на передньому плані - проблема расової нерівності й історія показує, як ця дискримінація проникає всі сфери життя, включаючи працю, освіту та соціальні відносини.
• гендерна нерівність: висвітлюється нерівність між чоловіками та жінками, особливо в контексті сфери праці та сімейних обов'язків.
• сила слова: головна героїня починає писати книгу, щоб відобразити реальність життя прислуги, це підкреслює важливість слова і його здатність змінювати світ.
Книга читається напрочуд легко і захопливо, в ній багато гумору, який ще більше підкреслено в фільмі, знятому за книгою. Але глибокого заглиблення мені не дала, на жаль і бажання перечитувати не викликала.
"Прислуга" - це не лише книга про минуле, але й відзвін про сучасні реалії, де проблема расової нерівності лишається актуальною. Вона не пропонує чітких вирішень, але ставить перед нами дзеркало, в якому кожен може побачити відбиття суспільних нерівностей та упереджень.
Прислуга іноді уживається в будинку і стає практично членом сім'ї.
Але найчастіше білі леді жорсткі і неймовірно суворі до прислуги, за найменші недоліки - виганяють і віднімають частину зарплатні, а якщо тобі не подобається біла леді, тебе легко звинувачують у крадіжці й посадять у в'язницю. Адже чорних поліцейських не буває, тому ніхто не зможе вас захистить. Ну а білі чоловіки, навіть гірше – дивляться, покалічать і не помітять.
Скітер Фелан – біла леді. Учасниця Жіночої Ліги, подруга Хілі Холбрук – найвпливовішої і несправедливої леді.
Скітер розуміє, що життя в Джексоні, Міссісіпі, йде не тією дорогою і вона ризикує всім: своєю знаменитістю, дружбою з Хілі, повагою простих людей, але все це заради здійснення своєї мрії. Міс Фелан мріє стати письменницею і охоче бажає написати книгу.
Ризик полягає в тому, що книга розповідає про життя Прислуги, про те, як негритянки працюють на білих. У ній зібрані інтерв'ю, як сумні, так і щасливі моменти, але чи допоможе це все?
Адже люди вважають, що "бруд – це не колір шкіри, а зараза – не в негритянській частині міста".
Авторка взялася за ненайпростішу тему для своєї розповіді. Всі чудово знають про трагічну сторінку в історії Америки, та які потворні та жахливі форми набувала расова сегрегація в минулі роки. Безперечно, ця проблема і досі одна з основних. Але так досконало розкрити теєму расової дискримінації, як це здійснила пулетцерівська лавреатка Гарпер Лі, і щоб розкриття цієї проблеми послужило в подальшому містком у побудуванні відносин між чорними та білими, К.Стокетт на мою думку так і не вдалося.
Та й моральні колізії "Пересмішника" не вичерпуються лише міжрасовими відносинами. Там глибоке етичне посилання. Тут, у "Прислуга", все обмежено рамками більш приватної проблеми. Безперечно, важливої та болісної, але тим не менш.
За сюжетом біла дівчина мріє стати редактором газети і, щоб здійснити свою мрію вирішила написати книгу, яка б показала, як живеться чорношкірій прислузі у світі, де правлять білі леді. Скориставшись ситуацією та долею нещасних афроамериканок- всі ці історії стали чудовим матеріалом для написання книги, тоді як для чорних вони були особистою трагедією. Таке ж склалося враження щодо авторки книги, яка "вхопилася за гарячу тему" задля власної популярності, а не задля допомоги чорним.