Рік Шершня

«Рік Шершня» Василя Шкляра — український історичний роман про сучасних партизанів і повстанців 1920-х років. Події починаються з дзвінка письменникові й запрошення вирушити до печери, яку пов’язують із гетьманом Іваном Мазепою та шведським королем Карлом XII. У дорозі письменник знайомиться із сучасним партизаном і отримує від нього давній рукопис. Це спогади діда партизана про боротьбу проти московської окупації. Читання рукопису відкриває в романі іншу добу й змінює сенс подорожі, розпочатої з розповіді про скарб.

«Рік Шершня» — партизани й рукопис повстанця 1920-х

Запрошення до печери відсилає до часів Мазепи й Карла XII. Шкляр використовує цю історію як початок пошуків, під час яких герой дістається до ближчого минулого. Між письменником і повстанцем 1920-х стоїть кілька поколінь, але рукопис має конкретний шлях передачі. Його зберіг онук і вирішив показати людині, яка може прочитати спогади як частину ширшої історії. Завдяки цьому минуле входить у роман через учинок сучасного персонажа.

Спогади вміщено в рамку подорожі. Коли читач переходить до подій 1920-х, він уже знає, хто передав рукопис і чому його поява важлива тепер. У сучасній лінії діють люди, які організувалися для партизанського спротиву. Їхній досвід допомагає відчути, що записи про давні рішення, вірність і втрати можуть означати для людини, якій теж доводиться діяти в умовах війни. При цьому кожна доба зберігає власні обставини й голоси.

«Лісова пісня» в романі Василя Шкляра

«Лісова пісня» є підзаголовком роману. За словами Шкляра, у сучасного загону «Лісові чорти», який став одним із джерел задуму, були псевда з драми Лесі Українки. Командира називали Левом, його заступника Лукашем, а ще одного учасника Мавкуном. Тому зв’язок із п’єсою має місце в самій історії про партизанів. Літературні імена стають способом, яким реальні люди називають себе й одне одного в лісі під час війни.

Цей зв’язок дає підставу читати ліс одразу як місцевість, яку треба знати для спротиву, і як простір, про який українська література вже має власну мову. У романі ці значення зустрічаються через людей, для яких ліс пов’язаний зі щоденною роботою, полюванням і теперішньою потребою діяти гуртом. Звідси й відмінність між минулим, яке герой розшукує за чужою підказкою, та живим досвідом людей, яких він зустрічає.

Після «Чорного ворона. Залишенця» тут можна простежити, як Шкляр повертається до повстанців 1920-х через іншу композицію. Їхня історія доходить до письменника в рукописі, збереженому в родині сучасного партизана. Роман підійде читачам української історичної прози, яким цікаві і самі епізоди спротиву, і спосіб, у який свідчення про нього переходять від покоління до покоління.