Стіна Вінніпеґа і Я

Ванесса два роки пропрацювала особистою помічницею професійного футболіста Ейдена Ґрейвза.
І з неї досить.
Вона нарешті назбирала достатню суму коштів, щоб відкрити свою невеличку справу і послати цього зарозумілого, самозакоханого, вічно невдоволеного футболюгу, який за весь час їй ні разу «дякую» не сказав за всі її старання, під три чорти.
Вона реально коли йшла показала йому середній палець.

Нарешті Ванесса може трішки видихнути, займатися улюбленою справою і не обслуговувати зарозуміле мужло.
А, так як борг за навчання в університеті у неї ого-го який, працювати їй треба багато і не покладаючи рук.

І яке ж велике було здивування Ванесси, коли буквально через декілька тижнів на її порозі зʼявляється він - Ейден.
Колишній роботодавець пропонує Ванессі дивну угоду. Але ця угода вигідна обом.
Ванесса і Ейден одружаться: Ейден отримає візу, а Ванесса гроші, щоб закрити студентську позику.
Звісно, спочатку дівчина навідріз відмовилася. Але потім подумала і вирішила - а чому б і ні?
Вона цього чоловіка уже знає як облупленого, деякий час зможе проіснувати з ним в одному просторі. Та ще й залагодить свою фінансову проблему.
Вона тільки боїться, що їх попалять і вона за це загримить за ґрати.

Угоду було укладено, руки потиснуто.
Нове життя в новому статусі з новими перспективами чекає за порогом.

І, звісно, Ванесса починає по іншому дивитися на Ейдена. Виявляється він не такий уже і холодний і зарозумілий.
А можливо вона весь цей час невірно зчитувала знаки уваги?

Це класний любовний роман. У мене нуль претензій, нуль зауважень.
Навіть обʼєм не відчувався (хоча зазвичай любовні романи з такою кількістю сторінок здаються затягнутими).
Я з книгою провела чудовий час.

"Маріана - абсолютна рок-зірка", - каже Алі Гейзелвуд про авторку, що ми можемо побачити на звороті обкладинки. ну, таке, знаєте, я не відчула.

на цю книгу є багато захоплених відгуків на ґудрідз, де хвалять стиль, хімію між персонажами та взагалі відчуття романтики, а також - об'ємність створених письменницею героїні та героя. у мене відчуття, що я читала щось інше, бо навряд текст українською може аж так сильно відрізнятися від оригіналу.

тут у нас дійсно slowburn, ще й настільки слоу, що певної миті стає все одно. якби ця книга була вполовину меншою, нічого б не змінилося, бо десь 400 сторінок з 600 - незрозуміле переливання з пустого в порожнє (краще б уже вони просто весь час сексом займалися, а так навіть не говорили).

? на перших, певно, 150-ти сторінках нам намагаються подати, яким нестерпним було життя Ванесси, коли вона працювала асистенткою футболіста Ейдена з його нереальними вимогами типу ще раз випрати білизну, яка довго лежала в машинці. ну тиран. як я зрозуміла, основною претензією героїні було те, що він з нею не поводився як з подарунком долі, не дякував за кожне виконане завдання та не вітався (але він з усіма такий). при цьому їй добре платили, не просили більшого, ніж було обговорено при наймі, не принижували. це можна було описати у двох сторінках та почати оповідь з тієї точки, де Ванесса вже звільнилася, а Стіна Вінніпеґа просить її повернутися.

? десь дві третини книги я думала, що в героя дійсно травма голови, що не рідкість в американському футболі, тому він поводиться так, ніби йому важко думати та говорити. це я не висміюю, а щиро мала підозри. загалом Ейден дуже відрізняється від типового героя спортивних романів, що плюс, і я під кінець навіть відчула до нього симпатію. чувак просто закритий, небагатослівний та думає лише про футбол, носить одне улюблене худі десять років та хоче їсти свою веганську їжу цілими днями, аби мати норму калорій. не мій типаж, але все досить логічно.

? Ванесса загалом мене не бісила, якщо забрати оті скарги на початку. вона розумна, змогла накопичити фінансову подушку, щоб спокійно почати займатися тим, про що мріяла, та не впадає в занадто саможертовні настрої, а думає про себе. але вся її родинна драма з матір'ю-алкоголічкою та психопатичними сестрами, які в дитинстві закривали її на кілька днів у шафі чи збивали машинами, пройшла повз мене, як і історія про її подругу, яку б'є бойфренд. усе це було написано так нудно і таааак довго, що я зрештою просто читала через абзац. ніби й важливі теми, але я мала нуль емпатії.

? я вірю в те, що Ванесса та Ейден змогли покохати один одну в умовах фіктивного шлюбу, тим паче, що героїня завжди вважала свого величезного чоловіка привабливим, а його підкачану круглу дупу - сексі, тобто ми не з повної антипатії прийшли до любові. але це радше я вже притягувала крихти в цілісну картину, відкидаючи море зайвої інформації.

?ну а ще тут замало спорту. це вже в мене нереальні вимоги, щоб у спортивних ромкомах на 600 сторінок частина сюжету стосувалася безпосередньо ігор, а не описів раціону та тренування, розумію.

крч, "Стіна Вінніпеґа і я" пройшла абсолютно повз мене, а в купі з питаннями до перекладу чи редакторських правок так узагалі. після того, як "ті, кого приваблюють чоловіки" стали "жінками традиційної орієнтації", я вже не знаю, які коментарі про жінок у тексті є заслугою авторки, а які - вилізли вже в нас.

4 з 10, думаю, що ми з Маріаною Запатою більше не зустрінемося. мені шкода, що я витратила стільки часу. єдиний плюс - гарне оформлення від Маші Ґрімм.