Відгуки і рецензії читачів
11.11.2023
Оскару дев’ять. У нього аутизм. Нещодавно його родинні довелося пережити страшну трагедію: в одній із веж-близнюків Всесвітнього торгового центру загинув його батько. Розгублений хлопчина не може із цим змиритися, адже в них з татом були свої ритуали, ігри, жарти, веселощі, розмови і ніхто його так добре як батько не розумів. Одного дня Оскар знаходить у комірчині свого дому загадковий ключ, от тільки він не знає, від чого він і кому він належить. Хлопчик одразу думає, що це була одна з загадок його тата, яку він не встиг йому задати через свою раптову смерть, тому береться розгадувати цю таємницю, яка зведе його з чималою кількістю цікавих незнайомців і з родинним минулим, яке є не менш трагічним за Оскарове сьогодення…
«Страшенно голосно…» – це одна суцільна грудка, яка стає в горлі перед сильним плачем. Авторська мова, а точніше, як Фоєр передає думки маленького хлопчика, який пережив таку несправедливу і ранню втрату – це щось. До того ж, у другій її половині неочікувано вимальовується друга лінія, про бабусю і дідуся Оскара, яка не менш трагічна і сумна і своєю емоційністю неодноразово виводила мене на мокрі очі . Звичайно, я маю до книги певні питання (розумію, що автору хотілося певної інтимності між дорослими персонажами, але навіщо дорослі люди розповідають про свій секс у листах до свого малого онука..?), але загалом – вау. Це якраз отой тип книжки, який змушує тебе відриватися кожні п’ять сторінок, аби залипнути в стіну і трошки перетравити всі ті емоції, що в ній вирують.
І навіть попри певну безвихідь Оскарової ситуації, від книжки струменіє надія і якесь тепле дитяче наївне добро всуміш із болем втрати і сумом. Вона цікава з усіх аспектів: форма, мова, структура, сюжет, настрій. Чудовий зразок сучасної літератури, як на мене.
У мене в записничку розлетілося на цитати. Прочитайте – впевнена, байдужим вона точно нікого не залишить.
«Страшенно голосно…» – це одна суцільна грудка, яка стає в горлі перед сильним плачем. Авторська мова, а точніше, як Фоєр передає думки маленького хлопчика, який пережив таку несправедливу і ранню втрату – це щось. До того ж, у другій її половині неочікувано вимальовується друга лінія, про бабусю і дідуся Оскара, яка не менш трагічна і сумна і своєю емоційністю неодноразово виводила мене на мокрі очі . Звичайно, я маю до книги певні питання (розумію, що автору хотілося певної інтимності між дорослими персонажами, але навіщо дорослі люди розповідають про свій секс у листах до свого малого онука..?), але загалом – вау. Це якраз отой тип книжки, який змушує тебе відриватися кожні п’ять сторінок, аби залипнути в стіну і трошки перетравити всі ті емоції, що в ній вирують.
І навіть попри певну безвихідь Оскарової ситуації, від книжки струменіє надія і якесь тепле дитяче наївне добро всуміш із болем втрати і сумом. Вона цікава з усіх аспектів: форма, мова, структура, сюжет, настрій. Чудовий зразок сучасної літератури, як на мене.
У мене в записничку розлетілося на цитати. Прочитайте – впевнена, байдужим вона точно нікого не залишить.