Троща

«Троща» Василя Шкляра — історичний роман про Українську повстанську армію, пам’ять і зраду всередині підпілля. Після двадцяти п’яти років ув’язнення колишній вояк УПА оселяється на сході України, бо повернутися до рідного краю йому заборонено. На міському цвинтарі він знаходить могилу побратима, якого вважав загиблим ще 1947 року. На фотографії той у радянській військовій формі, а дата смерті змушує повстанця переглянути все, що він знав про останні дні їхнього загону.

Підпілля УПА над Стрипою в романі «Троща»

Історичне осердя роману — Галицьке Тернопілля. За словами Шкляра, над річкою Стрипа в 1947 році діяв важливий пункт зв’язку, а повстанці переховувалися в очеретах. У місцевій говірці такі зарості називають трощею. Від цієї назви письменник відштовхнувся, коли будував сюжет довкола місця, де природне укриття давало підпіллю змогу триматися, але сама можливість вижити залежала від того, хто знав дорогу до нього.

Шкляр розмовляв із жителями краю й вивчав місцеві говірки. Галицька лексика в романі позначає конкретне середовище, в якому люди жили й діяли, і дає уявлення про його мову в роки підпілля. Із розмов героїв і спогадів про бої та допити вимальовується мережа залежностей. Місце, де можна сховатися, і зв’язок із людьми за його межами потрібні однаково, а втрата довіри до одного учасника наражає на небезпеку всю мережу.

Могила побратима і дві часові лінії Василя Шкляра

Знахідка на цвинтарі зв’язує життя після таборів із кінцем 1940-х. Минуле відкривається через пам’ять людини, яка сама брала участь у подіях, але могла бачити тільки окремі їхні епізоди. Портрет на могилі залишає їй нове запитання про товариша, а кожне повернення до підпілля дозволяє придивитися до рішень, чий сенс тоді лишався прихованим. Так пошук відповіді рухає історичний сюжет і надає ваги навіть коротким зустрічам повстанців.

Окрему роль має вимушене життя на сході. Герой вийшов із табору, та місце, де він може оселитися, і далі визначає держава, з якою він воював. Саме в цьому новому місті він знаходить слід старої історії. Відстань від Галичини й час, що минув, пояснюють, чому проста деталь на надгробку здатна зруйнувати версію минулого, з якою колишній вояк прожив десятиліття.

«Троща» підійде читачам, які цікавляться повоєнним українським підпіллям і хочуть побачити його з перспективи учасника, котрий пізно дістає змогу осмислити пережите. У «Заячому костелі» Шкляр звертається до іншого повстанського досвіду — литовського руху опору. У «Трощі» ж у центрі історії лишається зв’язок між місцем на Тернопільщині, пам’яттю вояка УПА й долею людини, яку він знав особисто.