Тема цікава і багатообіцяюча, адже кожному інтровертові хочеться нарешті розібратися з різної величини вшитим в нього від народження мішечком зі смутком, який їм в більшості випадків і не заважає то жити сам по собі, але на який більшість оточуючих тицяють пальцем і сприймають як вроджену ваду. Хотілося глянути (ну хоча б трішки) на цю «ваду» з наукової точки зору, так би мовити. З точки зору фактів… Об’єктивності. Але нажаль, від книги ми цього не отримаємо. Цінність смутку – це повністю суб’єктивне есе, в якому авторка на основі кількох інтерв’ю подає трішки штучно драматизовані історії декількох людей (і свою теж), переконуючи нас, що відчувати смуток це ОК.
Дуже слабко. Це максимум стаття, без претензій на об’єктивність. Не думаю, що Сьюзен Кейн мала якусь потребу чи фактологічне підгрунтя щоб аж цілою книгою говорити про смуток. І взагалі не видно, щоб над цією книгою вона працювала багато років, як це заявлено в анотації.
Звісно, справа просто може бути в тому, що книга не підійшла саме мені…. але якщо оцінювати її тримаючи в голові «Силу інтровертів», то більше ніж 4/10 вона не отримає. Такі справи.
P.S. Читайте «Силу інтровертів»))