Усі мої тривожні дзвіночки

"Усі мої тривожні дзвіночки" Євгенії Бабенко — це саме те, що від цієї книги й очікуєш.

Як зазначає авторка в анотації, ця історія про першу дружбу, закоханість, роботу та нове навчання, а також про біль, яким головна героїня не ділилась ні з ким і який заважає їй вибратися з клітки власного минулого.

Книга маленька, у ній всього 125 сторінок. Авторка побіжно знайомить нас з усіма подіями, але дивним чином я встигала зануритися в сюжет і у мене не виникало думок, що книга женеться, а я не встигаю за нею. За цю кількість сторінок насправді дуже важко розкрити будь-яку з тем, які зазначаються в анотації, тому у мене склалося уявлення, що ця книга — наче короткий переказ якогось великого роману. Але попри ці враження я не можу сказати, що сюжет — поганий. Я гарно провела час за читанням, однак для мене ця історія була на один раз і повертатися я до неї не планую.

Тож що по сюжету: Христина переїжджає до Києва на навчання — 18-річна стипендіатка, перший курс в університеті ім. Тараса Шевченка на французько-англійській філології. Разом із собою до столиці вона везе не лише нові сподівання, а й привидів минулого, які заважають їй легко вливатисяу суспільство.

Читаючи "Усі мої тривожні дзвіночки" у мене виринало глибоке почуття ностальгії. Я, як і Христина, вступала на філологічний факультет у 2019 році, теж знайомилась з новими людьми, заселялась у гуртожиток і мала величезні надії на Київ. На жаль, через пандемію, а потім і початок повномасштабки, я так і не змогла повністю насолодитися студентськими роками. Моє студентське життя не було легким, але воно було відмінним від мого життя "до" і на початку дало мені багато нових можливостей та знайомств. Тому це дуже відгукувалось мені в книзі Євгенії Бабенко і з цієї причини книга сприймалась трохи рідною за обставинами.

Але не за всіма. Мене оминула тригерна тема, яка згадана в цій книжці, тому обережно, бо дядько Христини зґвалтував її. Не вважаю це спойлером, тому що це важливо знати перед прочитанням задля моральної підготовки. І вся історія пронизана відголосками цієї жахливої події.

Але що є правдою та що дещо впливало на враження від книги, так це її розмір. Авторка наче замахнулась на багато тем, але просто побіжно ознайомила з тим, що відбувалося в житті Христини. Як я вже згадувала, книга відчувалась як короткий переказ, щоб ми не заглиблювалися в тему, але знали, що відбувалося в сюжеті.

Насправді я раджу купити цю книгу, бо вона легко читається, точно відгукнеться (особливо колишнім) студентам, а ще ви зробите гарну справу і підтримаєте українську авторку та і в загальному видавництво, бо це аж ніяк не погана книга. Просто нормальна історія на один раз.

"Виходить, що не всі люди мають бути закоханими, зарученими або одруженими, щоб бути щасливими". "Усім нам треба змінюватися разом зі світом, який безперервно трансформується, кудись спішить і рухається вперед.". "Якби люди більше говорили одне з одним, всім було б простіше". "Ми любимо когось не за красу, не за прочитані книжки та переглянуті фільми. Ми любимо просто так". Ця книжка розбиває серце, а потім склеює його, але звісно воно вже не буде таким як до цього. Головна героїня жила далі намагаючись зцілитись і забути про травматичну подію в дитинстві, що розділила її життя на "до" та "після". В книжці є тригери, але я не шкодую, що її прочитала. В дитинстві я також обожнювала серіал "Гей, Арнольд!", але не виділяла для себе улюбленого персонажу, тому це були приємні спогади, читаючи книгу. Я дуже рада за головну героїню, що вона змогла знайти для себе розраду і зцілитись після дитячої травми, не кожному вдається знайти сили та віру в завтрашній день. Не хочу переказувати сюжет, просто беріть і читайте, рекомендую її як дорослим так і підліткам для того аби зрозуміти себе та вчасно звертатись по допомогу коли то необхідно, аби жити далі і цінувати своє життя та людей поруч з собою.