Ведмеже місто

Коли книжка «Ведмеже місто» потрапила мені до рук в книгарні, я подумала, що щось знайоме і не могла згадати що. Після того я як надчитала кілька перших сторінок, я згадала, що вже дуже давно слухала її як аудіокнигу. На той час книга мені здалась цікавою, але скоріше посередньою, і я не знала, що виявляється взагалі це трилогія. Тому щодо самого твору. «Ведмеже місто» оповідає про хокейний клуб та як в маленькому містечку все навкруги нього крутиться. Тут і дружба і розмовини, віра і розруха. Хокейний клуб має команду юніорів та дорослих гравців, і ось оповідь йтиме про юніорів, в яких ще все попереду, які вважають, що хокей – це все їхнє життя і без нього вони не уявляються його. І ось в маленькому містечку, де все крутиться навколо хокею, відбувається злочин, який переверне життя всіх і кожного, де не залишиться можливості залишитись осторонь і доведеться стати на чийсь бік – жертви чи насильника. Чи пробачить містечко цей злочин? Чи стане на бік жертви? Чи дозволить тренер грати хокеїсту, що егоїстично вважає, що йому все дозволено? Переможе дружба чи правда? Чи допоможе дружба пережити відчай, страх, невпевненість та клеймо «згвалтована»? Рекомендую книжку дуже

Усім не вгодиш. Але Бакман спробував і перейшов від сентиментальної прози до гостросоціальної.

І знаєте що? Мені більше подобався попередній Бакман. Читання залишилося незмінно захопливим, і масштабність (в плані різноманітності персонажів) вражає, але... Ці ж персонажі були такі типові: якщо емігранти, то бідні, але благородні; якщо багатий, то неодмінно вимогливий до сина; і так далі. Я не повірила, що стара барменка, яка не виходить з дому кілька років, бачить істину краще за всеньке місто. Хоча тема подвійних стандартів і оціночних суджень полоскотала.

Сюжет зосереджується на маленькому містечку Бертаун, де хокей є не просто спортом, а справжнім способом життя. Головні герої: Амат, Фатіма, Бенджі, Рамона, Кевін та інші – кожен зі своїми особистими битвами і секретами – створюють багатошарову і глибоко людяну історію. Їхні життєві шляхи переплітаються, демонструючи різні аспекти життя у маленькому місті.

Бакман, безперечно, має дар розвивати живих персонажів і створювати атмосферу маленького шведського містечка. У нього велика кількість героїв, і кожен з них має коротку міні-історію, яка змушує свідомо кивнути на мудрість автора.

Ця історія про щось більше, ніж про хокей. Вона зображує токсичну маскулінність, тиск однолітків, зґвалтування і мовчання, гомофобію, проблеми маленького міста та багато іншого. Неможливо не задуматися про власні цінності.

Однак, окрім цього, в книзі дуже багато всього: особисті втрати, вічна проблема «батьки-діти», становлення особистості в умовах суспільного тиску, вимушене раннє дорослішання, політичні інтриги і спорт, спорт, спорт.

Не той спорт, де на фініші чекає золотий блискучий кубок, а той, що видушує сльози, зриває на крик, випиває усю кров. Той, де працюєш, зціпивши зуби, поки не впадеш, або залишишся ніким.

"Ми граємо за ведмедя на грудях, а не за ім’я на спині."

Це перша книга з так званої «Сумної трилогії» Фредріка Бакмана, де автор піднімає дуже багато соціальних проблем. До цього я читала його розважальні книги, але ця історія взагалі не про гумор.
Перед читачем відкривається світ маленького, віддаленого містечка, який живе хокеєм. Тут постійно холодно, сніг, лід, і звук шайб.
До Бйорнстада повертається зірка цього містечка. Чоловік у юності виграв шанс грати в НХЛ, але травма перекреслила його спортивну кар’єру.
Тепер він повертається додому, разом із сім’єю, щоб стати тренером місцевої команди.
Його юна донька стає жертвою зґвалтування. А ґвалтівником стає капітан хокейної команди, зірка цього міста, юнак, який має прославити це місто та привести в нього всіх можливих спонсорів.
І цей його звірський вчинок, перекреслює все.
Тепер кожному в цьому містечку треба обрати сторону. Бути за справедливість, і за те, щоб винного було покарано. Або зацькувати жертву, виставити дівчину винною. Винною в тому, що процвітання міста висить на волосині.
Книга дуже тригерна, але важлива.
Її не можливо читати зі спокійним виразом обличчя.
Вона сколихує усі можливі емоції.
Фредрік Бакман пише про серйозне зрозумілою та цікавою мовою.
Я готова читати все, що напише автор.