Відгуки і рецензії читачів
14.10.2025
ІСТОРІЯ, ЩО ПРОБИРАЄ ДО ГЛИБИНИ ДУШІ
Це історія про маленьке містечко, яке живе одним видом спорту — хокеєм. Для мешканців Ведмежого міста хокей — це не просто гра, це релігія, символ надії, спосіб вирватись зі сірості буднів. Але коли один із гравців молодіжної хокейної команди, яка має всі шанси привести місто до слави, вчиняє жахливий злочин, спокій міста руйнується. Люди розділяються на табори, вірність друзям і команді зіштовхується з потребою у справедливості, а кожен із персонажів змушений вирішувати, що важливіше: правда чи лояльність.
Фредрік Бакман знову довів, що він майстер розповідати історії, які залишають відбиток у серці. Його персонажі настільки живі й багатогранні, що здається, ніби це не просто герої написані на папері, а реальні люди. Вони не ідеальні, вони роблять помилки, їхні рішення часто бувають важкими й неоднозначними. Ця правдоподібність героїв дозволяє глибше проникнутися їх історіями та побачити всі ті моральні дилеми, які постають перед ними.
У книзі порушено дуже важливі теми. Це історія про лояльність — чи повинні ми підтримувати тих, кого любимо, навіть якщо знаємо, що вони вчинили погано? Про суспільний тиск — як складно залишатися вірним своїм принципам, коли всі навколо чинять інакше. Про силу громади, яка може об'єднатися або розділитися через одну подію. І, звичайно, про моральний вибір, який іноді буває нестерпно важким.
Окремо хочеться відзначити ще одну важливу проблему, яку зачіпає ця книга, — суспільна тенденція перекладати провину на жертву. Бакман дуже правдиво і болісно показує, як іноді суспільство намагається виправдати злочинця через його статус або заслуги. У книзі чудово розкрито, як бюрократія, бажання уникнути скандалу та сліпа лояльність до "героя" здатні знецінити переживання постраждалого. Це змушує задуматися, наскільки важливо в подібних ситуаціях боротися за правду, навіть якщо це викликає осуд і неприйняття.
Я не можу не відзначити стиль Бакмана. Він пише так, що кожна сторінка викликає шквал емоцій. Книга змушує сміятися, плакати, злитися, але головне — думати. Саме це я найбільше ціную в його роботах.
Проте мушу зізнатися: мені трішки не вистачило самого хокею. Читаючи книгу про хокей, я очікувала більше описів гри, командної динаміки, але все ж зрозуміло, що ця книга не лише про спорт, а про людей і їхній внутрішній світ. Впевнена, що в наступних частинах автор цілком розкриє цю історію, і я буду абсолютно розбита наприкінці.
Ця книга — справжній удар по емоціях. Якщо ви шукаєте історію, яка змусить вас задуматися про складність людської натури та силу суспільства, "Ведмеже місто" стане для вас ідеальним вибором.
Це історія про маленьке містечко, яке живе одним видом спорту — хокеєм. Для мешканців Ведмежого міста хокей — це не просто гра, це релігія, символ надії, спосіб вирватись зі сірості буднів. Але коли один із гравців молодіжної хокейної команди, яка має всі шанси привести місто до слави, вчиняє жахливий злочин, спокій міста руйнується. Люди розділяються на табори, вірність друзям і команді зіштовхується з потребою у справедливості, а кожен із персонажів змушений вирішувати, що важливіше: правда чи лояльність.
Фредрік Бакман знову довів, що він майстер розповідати історії, які залишають відбиток у серці. Його персонажі настільки живі й багатогранні, що здається, ніби це не просто герої написані на папері, а реальні люди. Вони не ідеальні, вони роблять помилки, їхні рішення часто бувають важкими й неоднозначними. Ця правдоподібність героїв дозволяє глибше проникнутися їх історіями та побачити всі ті моральні дилеми, які постають перед ними.
У книзі порушено дуже важливі теми. Це історія про лояльність — чи повинні ми підтримувати тих, кого любимо, навіть якщо знаємо, що вони вчинили погано? Про суспільний тиск — як складно залишатися вірним своїм принципам, коли всі навколо чинять інакше. Про силу громади, яка може об'єднатися або розділитися через одну подію. І, звичайно, про моральний вибір, який іноді буває нестерпно важким.
Окремо хочеться відзначити ще одну важливу проблему, яку зачіпає ця книга, — суспільна тенденція перекладати провину на жертву. Бакман дуже правдиво і болісно показує, як іноді суспільство намагається виправдати злочинця через його статус або заслуги. У книзі чудово розкрито, як бюрократія, бажання уникнути скандалу та сліпа лояльність до "героя" здатні знецінити переживання постраждалого. Це змушує задуматися, наскільки важливо в подібних ситуаціях боротися за правду, навіть якщо це викликає осуд і неприйняття.
Я не можу не відзначити стиль Бакмана. Він пише так, що кожна сторінка викликає шквал емоцій. Книга змушує сміятися, плакати, злитися, але головне — думати. Саме це я найбільше ціную в його роботах.
Проте мушу зізнатися: мені трішки не вистачило самого хокею. Читаючи книгу про хокей, я очікувала більше описів гри, командної динаміки, але все ж зрозуміло, що ця книга не лише про спорт, а про людей і їхній внутрішній світ. Впевнена, що в наступних частинах автор цілком розкриє цю історію, і я буду абсолютно розбита наприкінці.
Ця книга — справжній удар по емоціях. Якщо ви шукаєте історію, яка змусить вас задуматися про складність людської натури та силу суспільства, "Ведмеже місто" стане для вас ідеальним вибором.
07.10.2025
Історії Фредкіка Бакмана завжди потрапляють в улюблені.
Перша книга з трилогії про мешканців Бйорнстада була для мене найбільш емоційно болючою. За час читання всі герої стали як рідні. Я щиро співчувала, раділа і сумувала разом із ними.
Здавалося, ну що може статися в невеличкому містечку серед безкрайнього снігу та лісу. Всі мешканці зосереджені на хокейній грі і це не просто спорт, а сенс життя багатьох з них. Якщо гравці приносять перемогу, то всі навкруги обожнюють їх і знаходять виправдання будь-яким вчинкам.
Жахливий злочин, якого могло б і не бути, якби не спір п'яних підлітків, піднімає догори дригом все місто. І що найсумніше, із злодія роблять жертву... Це обурює, бо для когось надважливо залишитися "переможцем".
Бакман вміло показує кожного героя книги. Його бажання, хвилювання та муки вибору між правдою і справедливостю та відданістю хокею. В кожного мешканця свої страхи та мрії і таким чином ми слідкуємо за історією з усіх боків і розуміємо, що в кожного своя правда.
Автор піднімає багато важливих тем: відданість спорту та команді, дружба, соціальна нерівність, стосунки дітей і батьків, труднощі батьківства, булінг та знущання однолітків.
Ця книга не залишить вас байдужими, запасайтеся серветками та скоріш знайомитися з мешканцями Бйорнстада.
Перша книга з трилогії про мешканців Бйорнстада була для мене найбільш емоційно болючою. За час читання всі герої стали як рідні. Я щиро співчувала, раділа і сумувала разом із ними.
Здавалося, ну що може статися в невеличкому містечку серед безкрайнього снігу та лісу. Всі мешканці зосереджені на хокейній грі і це не просто спорт, а сенс життя багатьох з них. Якщо гравці приносять перемогу, то всі навкруги обожнюють їх і знаходять виправдання будь-яким вчинкам.
Жахливий злочин, якого могло б і не бути, якби не спір п'яних підлітків, піднімає догори дригом все місто. І що найсумніше, із злодія роблять жертву... Це обурює, бо для когось надважливо залишитися "переможцем".
Бакман вміло показує кожного героя книги. Його бажання, хвилювання та муки вибору між правдою і справедливостю та відданістю хокею. В кожного мешканця свої страхи та мрії і таким чином ми слідкуємо за історією з усіх боків і розуміємо, що в кожного своя правда.
Автор піднімає багато важливих тем: відданість спорту та команді, дружба, соціальна нерівність, стосунки дітей і батьків, труднощі батьківства, булінг та знущання однолітків.
Ця книга не залишить вас байдужими, запасайтеся серветками та скоріш знайомитися з мешканцями Бйорнстада.
18.08.2025
Події відбуваються у вигаданому шведському містечку Бйорнстад. Це холодний край із суворою природою та такими ж людьми, де панують жорсткі правила і прямолінійність у вчинках. У центрі сюжету — хокей, сильна гра, в якій немає місця слабким, і навіть підлітки тут жартують жорстко й агресивно, намагаючись здаватися дорослішими. Але за цією показною силою насправді ховаються страхи, невпевненість і дитячі комплекси.
Усі герої книги пов'язані між собою цією грою, бо нею живе все містечко. Але ця історія не лише про спорт. Набагато більше тут про стосунки між людьми, про вибір, мораль, відповідальність. Автор піднімає важливі теми: підліткова криза, булінг, родинні конфлікти, тиск батьків, поведінка жертви й реакція суспільства, складність рішень. Він глибоко показує внутрішній світ кожного героя, не роблячи їх ідеальними, але дуже живими.
Особисто для мене перша частина книги видалась затягнутою — майже половина роману йшла повільно, і я вже не чекала чогось цікавого, чесно кажучи, навіть трохи нудьгувала. Проте я вирішила дочитати — і не пошкодувала. Друга половина книги справді захопила: хотілося читати далі й далі, не відкладаючи. Тож можу сміливо сказати — книга варта прочитання, рекомендую.
Усі герої книги пов'язані між собою цією грою, бо нею живе все містечко. Але ця історія не лише про спорт. Набагато більше тут про стосунки між людьми, про вибір, мораль, відповідальність. Автор піднімає важливі теми: підліткова криза, булінг, родинні конфлікти, тиск батьків, поведінка жертви й реакція суспільства, складність рішень. Він глибоко показує внутрішній світ кожного героя, не роблячи їх ідеальними, але дуже живими.
Особисто для мене перша частина книги видалась затягнутою — майже половина роману йшла повільно, і я вже не чекала чогось цікавого, чесно кажучи, навіть трохи нудьгувала. Проте я вирішила дочитати — і не пошкодувала. Друга половина книги справді захопила: хотілося читати далі й далі, не відкладаючи. Тож можу сміливо сказати — книга варта прочитання, рекомендую.
16.07.2025
Фредрік Бакман — автор мого серця і душі.
Так, це не той Бакман, якого ми бачили в «Уве» і «Тривожних людях». Але від цього він ще крутіший. Бо може бути різним.
У цій історії нема його звичних жартиків і іронії.
Ця книжка про дорослішання, помилки, біль і прощення.
Це. Настільки. Кінематографічно.
От буквально всі 420 сторінки в мене виникали образи в уяві, і я думала, наскільки ж ідеально прописані всі герої і сцени.
Автор спочатку накручує, накручує ситуацію — а потім вона стається, і твоє серце розривається.
Я співчувала одним героям і ненавиділа інших протягом всієї книжки, бо там, все як в житті: є ті, кому пробачають все, і ті, на кого обрушуються не їхні помилки.
Головна тема, яка власне закручує весь сюжет — це дуже «популярна» (дивно так писати) соціальна проблема, про яку «не говорять». І мені дуже сподобалося те, як автор про неї розповів.
Він дійсно показав те, як це відбувається у більшості випадків в суспільстві. І наскільки ж це несправедливо. Опис цієї ситуації вразив мене до глибини душі.
Але напевно ще центральніша тема історії — хокей. Я вперше прочитала книжку, де усе аж настільки повʼязане і привʼязане до спорту, але мушу сказати: мені дуже сподобалось, хоч і було трохи незвично на початку.
Це перша книжка з трилогії, тому я вже дужеее чекаю дізнатись, що з героями буде далі.
Хоча першу частину можна читати і окремо, тому що вкінці ми бачимо розвʼязку основної проблеми.
Це вау.
*** "Бо в цьому є щось приємне - звучати так, як усі навколо. Він буде соромитись цього вічно."
*** "Найжахливіші події в нашому житті мають схожий вплив на сім'ю: ми завжди найчіткіше пам'ятаємо останні радісні миті перед тим, як усе перетворюється на руїни."
*** "Любов не є найпростішим способом об'єднати групу, тому що любити складно, любов ставить вимоги. А ненавидіти просто."
*** "Так воно буває з синами, батьки яких занадто полюбляють віскі: вони або напиваються безперестанку, або ніколи не п'ють. Проміжного варіанту в таких сім'ях нема."
Так, це не той Бакман, якого ми бачили в «Уве» і «Тривожних людях». Але від цього він ще крутіший. Бо може бути різним.
У цій історії нема його звичних жартиків і іронії.
Ця книжка про дорослішання, помилки, біль і прощення.
Це. Настільки. Кінематографічно.
От буквально всі 420 сторінки в мене виникали образи в уяві, і я думала, наскільки ж ідеально прописані всі герої і сцени.
Автор спочатку накручує, накручує ситуацію — а потім вона стається, і твоє серце розривається.
Я співчувала одним героям і ненавиділа інших протягом всієї книжки, бо там, все як в житті: є ті, кому пробачають все, і ті, на кого обрушуються не їхні помилки.
Головна тема, яка власне закручує весь сюжет — це дуже «популярна» (дивно так писати) соціальна проблема, про яку «не говорять». І мені дуже сподобалося те, як автор про неї розповів.
Він дійсно показав те, як це відбувається у більшості випадків в суспільстві. І наскільки ж це несправедливо. Опис цієї ситуації вразив мене до глибини душі.
Але напевно ще центральніша тема історії — хокей. Я вперше прочитала книжку, де усе аж настільки повʼязане і привʼязане до спорту, але мушу сказати: мені дуже сподобалось, хоч і було трохи незвично на початку.
Це перша книжка з трилогії, тому я вже дужеее чекаю дізнатись, що з героями буде далі.
Хоча першу частину можна читати і окремо, тому що вкінці ми бачимо розвʼязку основної проблеми.
Це вау.
*** "Бо в цьому є щось приємне - звучати так, як усі навколо. Він буде соромитись цього вічно."
*** "Найжахливіші події в нашому житті мають схожий вплив на сім'ю: ми завжди найчіткіше пам'ятаємо останні радісні миті перед тим, як усе перетворюється на руїни."
*** "Любов не є найпростішим способом об'єднати групу, тому що любити складно, любов ставить вимоги. А ненавидіти просто."
*** "Так воно буває з синами, батьки яких занадто полюбляють віскі: вони або напиваються безперестанку, або ніколи не п'ють. Проміжного варіанту в таких сім'ях нема."
04.03.2025
Не буде перебільшенням, якщо я скажу, що Фредерік Бакман - улюбленець мільйонів.
Його книги перекладають десятками мов, екранізують, а головне - читають далеко за межами рідної Швеції.
Такий феноменальний успіх, авжеж, має свої причини: його стиль простий і зрозумілий, персонажі підкреслено зворушливі, історії завжди завершуються хепі-ендом (або перемогою добра над злом, чи відновленням справедливості, чи просто оптимістичним пророцтвом про краще майбутнє), а манера письма - дуже «соцмережна» (не знаю, чи є таке слово). Можна навмання тикнути пальцем на будь-якій сторінці й обовʼязково натрапиш на сентенцію типу «Горе - це біда, а біда - це горе» (не цитата) чи подібну мудрість.
Ще одна особливість стилю Бакмана - це його робота з персонажами. Таке враження, що він, спочатку придумує персонажа, а потім вже розкручує навколо нього історію. І це працює, бо герої його книг одразу стають народними улюбленцями.
До речі, вік героїв десь в діапазоні від дитсадка до пенсії (хоч зовсім не вік персонажа грає роль, а ідея, яку він транслює)
У «Ведмежому місті» автор порушує цілий каскад тем: булінг, домашнє насильство, сексуальне насильство, сексизм, лгбдт, соціальна нерівність, ксенофобія, дружба, відданість, моральний вибір, батьки-діти, СПОРТ
Погоджуюсь, надто багато всього, враховуючи, що події розгортаються у крихітному містечку, де всі всіх знають.
Нордична атмосфера Бйорнстада стала чудовим тлом подій і колискою такого небезпечного явища, як колективна свідомість.
Щоб вистояти, деяким героям доведеться вийти на бій з цілим містом.
Але це Бакман, тому диво станеться
Його книги перекладають десятками мов, екранізують, а головне - читають далеко за межами рідної Швеції.
Такий феноменальний успіх, авжеж, має свої причини: його стиль простий і зрозумілий, персонажі підкреслено зворушливі, історії завжди завершуються хепі-ендом (або перемогою добра над злом, чи відновленням справедливості, чи просто оптимістичним пророцтвом про краще майбутнє), а манера письма - дуже «соцмережна» (не знаю, чи є таке слово). Можна навмання тикнути пальцем на будь-якій сторінці й обовʼязково натрапиш на сентенцію типу «Горе - це біда, а біда - це горе» (не цитата) чи подібну мудрість.
Ще одна особливість стилю Бакмана - це його робота з персонажами. Таке враження, що він, спочатку придумує персонажа, а потім вже розкручує навколо нього історію. І це працює, бо герої його книг одразу стають народними улюбленцями.
До речі, вік героїв десь в діапазоні від дитсадка до пенсії (хоч зовсім не вік персонажа грає роль, а ідея, яку він транслює)
У «Ведмежому місті» автор порушує цілий каскад тем: булінг, домашнє насильство, сексуальне насильство, сексизм, лгбдт, соціальна нерівність, ксенофобія, дружба, відданість, моральний вибір, батьки-діти, СПОРТ
Погоджуюсь, надто багато всього, враховуючи, що події розгортаються у крихітному містечку, де всі всіх знають.
Нордична атмосфера Бйорнстада стала чудовим тлом подій і колискою такого небезпечного явища, як колективна свідомість.
Щоб вистояти, деяким героям доведеться вийти на бій з цілим містом.
Але це Бакман, тому диво станеться
21.02.2025
Якщо чесно, я взяла в руки «Ведмеже місто» Фредріка Бакмана з полиці канцелярського магазину випадково. Ми якраз закінчили разом читати з чоловіком «Я бачу вас цікавить пітьма» Ілларіона Павлюка. І я шукала щось, щоб сподобалося нам обом (а це доволі складно). Про Бакмана я чула, але ніколи не читала, лише дивилася фільм про Уве. Анотація роману цікава: щось детективне чи подібне. Тому й придбала. Я навіть не знала, що це перша частина трилогії.
Читати книгу вголос по вечорах ми почали перед новим роком. Сторінок п’ятдесят я не могла в’їхати в сюжет, адже моя пам’ять не справлялася із завданням ― запам’ятати всіх жителів Бйорнстада. А потім мене затягнуло. Я чекала вечора, щоб прочитати кілька розділів і дізнатися, що буде далі.
Ми обговорювали прочитане, будували припущення про те, що буде далі. Я співпереживала, повірила в те, що герої реальні. Поступово пізнавала їх, дізнавалася про їхнє минуле, переживання та таємниці. Персонажі дивували: тупий хокеїст виявився вразливим та щирим, зірка команди та надія всього містечка ― негідником.
Уже зараз мені хочеться читати наступну частину трилогії, а не ті книги, які є вдома, тому я впевнена, що куплю продовження. Та й інші книги Бакмана колись прочитаю. Лише б більше часу на все, що хочеться.
Читати книгу вголос по вечорах ми почали перед новим роком. Сторінок п’ятдесят я не могла в’їхати в сюжет, адже моя пам’ять не справлялася із завданням ― запам’ятати всіх жителів Бйорнстада. А потім мене затягнуло. Я чекала вечора, щоб прочитати кілька розділів і дізнатися, що буде далі.
Ми обговорювали прочитане, будували припущення про те, що буде далі. Я співпереживала, повірила в те, що герої реальні. Поступово пізнавала їх, дізнавалася про їхнє минуле, переживання та таємниці. Персонажі дивували: тупий хокеїст виявився вразливим та щирим, зірка команди та надія всього містечка ― негідником.
Уже зараз мені хочеться читати наступну частину трилогії, а не ті книги, які є вдома, тому я впевнена, що куплю продовження. Та й інші книги Бакмана колись прочитаю. Лише б більше часу на все, що хочеться.
06.08.2024
Коли книжка «Ведмеже місто» потрапила мені до рук в книгарні, я подумала, що щось знайоме і не могла згадати що. Після того я як надчитала кілька перших сторінок, я згадала, що вже дуже давно слухала її як аудіокнигу. На той час книга мені здалась цікавою, але скоріше посередньою, і я не знала, що виявляється взагалі це трилогія. Тому щодо самого твору. «Ведмеже місто» оповідає про хокейний клуб та як в маленькому містечку все навкруги нього крутиться. Тут і дружба і розмовини, віра і розруха. Хокейний клуб має команду юніорів та дорослих гравців, і ось оповідь йтиме про юніорів, в яких ще все попереду, які вважають, що хокей – це все їхнє життя і без нього вони не уявляються його. І ось в маленькому містечку, де все крутиться навколо хокею, відбувається злочин, який переверне життя всіх і кожного, де не залишиться можливості залишитись осторонь і доведеться стати на чийсь бік – жертви чи насильника. Чи пробачить містечко цей злочин? Чи стане на бік жертви? Чи дозволить тренер грати хокеїсту, що егоїстично вважає, що йому все дозволено? Переможе дружба чи правда? Чи допоможе дружба пережити відчай, страх, невпевненість та клеймо «згвалтована»? Рекомендую книжку дуже
26.07.2024
Усім не вгодиш. Але Бакман спробував і перейшов від сентиментальної прози до гостросоціальної.
І знаєте що? Мені більше подобався попередній Бакман. Читання залишилося незмінно захопливим, і масштабність (в плані різноманітності персонажів) вражає, але... Ці ж персонажі були такі типові: якщо емігранти, то бідні, але благородні; якщо багатий, то неодмінно вимогливий до сина; і так далі. Я не повірила, що стара барменка, яка не виходить з дому кілька років, бачить істину краще за всеньке місто. Хоча тема подвійних стандартів і оціночних суджень полоскотала.
Сюжет зосереджується на маленькому містечку Бертаун, де хокей є не просто спортом, а справжнім способом життя. Головні герої: Амат, Фатіма, Бенджі, Рамона, Кевін та інші – кожен зі своїми особистими битвами і секретами – створюють багатошарову і глибоко людяну історію. Їхні життєві шляхи переплітаються, демонструючи різні аспекти життя у маленькому місті.
Бакман, безперечно, має дар розвивати живих персонажів і створювати атмосферу маленького шведського містечка. У нього велика кількість героїв, і кожен з них має коротку міні-історію, яка змушує свідомо кивнути на мудрість автора.
Ця історія про щось більше, ніж про хокей. Вона зображує токсичну маскулінність, тиск однолітків, зґвалтування і мовчання, гомофобію, проблеми маленького міста та багато іншого. Неможливо не задуматися про власні цінності.
Однак, окрім цього, в книзі дуже багато всього: особисті втрати, вічна проблема «батьки-діти», становлення особистості в умовах суспільного тиску, вимушене раннє дорослішання, політичні інтриги і спорт, спорт, спорт.
Не той спорт, де на фініші чекає золотий блискучий кубок, а той, що видушує сльози, зриває на крик, випиває усю кров. Той, де працюєш, зціпивши зуби, поки не впадеш, або залишишся ніким.
"Ми граємо за ведмедя на грудях, а не за ім’я на спині."
І знаєте що? Мені більше подобався попередній Бакман. Читання залишилося незмінно захопливим, і масштабність (в плані різноманітності персонажів) вражає, але... Ці ж персонажі були такі типові: якщо емігранти, то бідні, але благородні; якщо багатий, то неодмінно вимогливий до сина; і так далі. Я не повірила, що стара барменка, яка не виходить з дому кілька років, бачить істину краще за всеньке місто. Хоча тема подвійних стандартів і оціночних суджень полоскотала.
Сюжет зосереджується на маленькому містечку Бертаун, де хокей є не просто спортом, а справжнім способом життя. Головні герої: Амат, Фатіма, Бенджі, Рамона, Кевін та інші – кожен зі своїми особистими битвами і секретами – створюють багатошарову і глибоко людяну історію. Їхні життєві шляхи переплітаються, демонструючи різні аспекти життя у маленькому місті.
Бакман, безперечно, має дар розвивати живих персонажів і створювати атмосферу маленького шведського містечка. У нього велика кількість героїв, і кожен з них має коротку міні-історію, яка змушує свідомо кивнути на мудрість автора.
Ця історія про щось більше, ніж про хокей. Вона зображує токсичну маскулінність, тиск однолітків, зґвалтування і мовчання, гомофобію, проблеми маленького міста та багато іншого. Неможливо не задуматися про власні цінності.
Однак, окрім цього, в книзі дуже багато всього: особисті втрати, вічна проблема «батьки-діти», становлення особистості в умовах суспільного тиску, вимушене раннє дорослішання, політичні інтриги і спорт, спорт, спорт.
Не той спорт, де на фініші чекає золотий блискучий кубок, а той, що видушує сльози, зриває на крик, випиває усю кров. Той, де працюєш, зціпивши зуби, поки не впадеш, або залишишся ніким.
"Ми граємо за ведмедя на грудях, а не за ім’я на спині."
22.03.2024
Це перша книга з так званої «Сумної трилогії» Фредріка Бакмана, де автор піднімає дуже багато соціальних проблем. До цього я читала його розважальні книги, але ця історія взагалі не про гумор.
Перед читачем відкривається світ маленького, віддаленого містечка, який живе хокеєм. Тут постійно холодно, сніг, лід, і звук шайб.
До Бйорнстада повертається зірка цього містечка. Чоловік у юності виграв шанс грати в НХЛ, але травма перекреслила його спортивну кар’єру.
Тепер він повертається додому, разом із сім’єю, щоб стати тренером місцевої команди.
Його юна донька стає жертвою зґвалтування. А ґвалтівником стає капітан хокейної команди, зірка цього міста, юнак, який має прославити це місто та привести в нього всіх можливих спонсорів.
І цей його звірський вчинок, перекреслює все.
Тепер кожному в цьому містечку треба обрати сторону. Бути за справедливість, і за те, щоб винного було покарано. Або зацькувати жертву, виставити дівчину винною. Винною в тому, що процвітання міста висить на волосині.
Книга дуже тригерна, але важлива.
Її не можливо читати зі спокійним виразом обличчя.
Вона сколихує усі можливі емоції.
Фредрік Бакман пише про серйозне зрозумілою та цікавою мовою.
Я готова читати все, що напише автор.
Перед читачем відкривається світ маленького, віддаленого містечка, який живе хокеєм. Тут постійно холодно, сніг, лід, і звук шайб.
До Бйорнстада повертається зірка цього містечка. Чоловік у юності виграв шанс грати в НХЛ, але травма перекреслила його спортивну кар’єру.
Тепер він повертається додому, разом із сім’єю, щоб стати тренером місцевої команди.
Його юна донька стає жертвою зґвалтування. А ґвалтівником стає капітан хокейної команди, зірка цього міста, юнак, який має прославити це місто та привести в нього всіх можливих спонсорів.
І цей його звірський вчинок, перекреслює все.
Тепер кожному в цьому містечку треба обрати сторону. Бути за справедливість, і за те, щоб винного було покарано. Або зацькувати жертву, виставити дівчину винною. Винною в тому, що процвітання міста висить на волосині.
Книга дуже тригерна, але важлива.
Її не можливо читати зі спокійним виразом обличчя.
Вона сколихує усі можливі емоції.
Фредрік Бакман пише про серйозне зрозумілою та цікавою мовою.
Я готова читати все, що напише автор.
16.01.2024
Холодне, самотнє і бідне шведське місто Бйорнстад має єдину надію на відродження через інвестування у місцевий хокейний клуб. Книга розповідає про хлопців з хокейної команди, про командний дух на льоду і поза ним, про своїх і чужих, про прийняття і булінг.
У процесі несамовитого прагнення перемоги не лише для команди, а й для усього міста, вчиняється злочин. Не сам «вчиняється», а хтось це робить. Тепер головне не так встановити правду (адже вона на поверхні), як прийняти її.
У книзі піднімаються такі актуальні зараз питання гендерного насильства. Як повинна поводитись жертва щоб бути визнаною потерпілою? Ким повинен бути (чи не бути) злочинець щоб понести відповідальність? Ці питання не повинні існувати, але чомусь стають наріжним каменем при розслідуванні статевих злочинів.
Як же цікаво і детально автор описує ефект колективного мислення. Акцент робиться те так на діях винуватця і жертви після події, як на вчинках та судженнях тих, хто навколо.
Книга однозначно варта уваги і для мене стала відкриттям.
У процесі несамовитого прагнення перемоги не лише для команди, а й для усього міста, вчиняється злочин. Не сам «вчиняється», а хтось це робить. Тепер головне не так встановити правду (адже вона на поверхні), як прийняти її.
У книзі піднімаються такі актуальні зараз питання гендерного насильства. Як повинна поводитись жертва щоб бути визнаною потерпілою? Ким повинен бути (чи не бути) злочинець щоб понести відповідальність? Ці питання не повинні існувати, але чомусь стають наріжним каменем при розслідуванні статевих злочинів.
Як же цікаво і детально автор описує ефект колективного мислення. Акцент робиться те так на діях винуватця і жертви після події, як на вчинках та судженнях тих, хто навколо.
Книга однозначно варта уваги і для мене стала відкриттям.