Весілля Настусі

Весілля Настусі
Брат із сестрою зі столиці вирушають на весілля сестри. Настусі 18, вона живе із матір’ю на півночі Донеччини, де ще зовсім нещодавно тривали бої. У Олега і Яри складні стосунки з матір'ю і вони не дуже хочуть їхати в рідне містечко.

На форзаці книги цитата авторки, що вона “хотіла в усіх деталях задокументувати рідні місця Донеччини”.

В книзі було про непорозуміння між матір’ю і дітьми, особливо після народження молодшої дитини. Також про пошук спогадів про батька, адже вони майже нічого про нього не знали.

Трохи не сподобалась цитата про те, що “Настуся була дурепою»”. По опису здалось, що вона нейровідмінна, бо були деякі моменти, коли вона робила занадто наївні вчинки.

Сподобалось доволі багато свіжих і влучних метафор:
“Останнє літо пронеслося зі швидкістю маршрутки, яка безжально викидає на ходу пасажирів і, не гальмуючи, підбирає наступних”.
“Безформні шматки шашлику висіли на шампурі, як закоцюбла білизна на зимовому балконі”.
“Вузлові станції належать маленьким містечкам, які тримаються за них, мов жінки за патріархально вдалий шлюб”.
“Від нього віє теплом, як від великого кота, що спить, видихаючи назовні нагріте повітря”.
“Ведучі схожі на давно померлих – грим лежить на їхніх лицях як глина”.
“Хрест на занадто довгому ланцюгу теліпався в нього на грудях, як якір”.
“Їхнє минуле нагадувало собаку, що якийсь час біг за машиною, розривався від гавкоту, відставав, аж поки зупинився і зовсім замовк”.
“Глина піддавалася як тепле вершкове масло”.
“Олег раптом відчув, що починає захитувати, як на паскудному катері, який несеться узбережжям Азовського моря, оминаючи пляжі та залишаючи далеко позаду буйки, найзатятіших плавців, банани та безмоторні яхти.”
“До біса велика країна, де несила терпіти людей і погоду; така маленька країна, яка
нагрівається надвечір, а прохолодними ранками випадає конденсатом на зеленій траві.

Також було багато жизи:
Каральний благоустрій міста з білинням бордюрів і стовбурів
50 000 рублів на книжці, які потім згоріли
Про те, що “Можно жити в країні, де війна, і нічого про неї не знати”
Про потяги: “У таких поїздах пасажири встигають спожити дводобову норму калорій, загубити частину багажу, прочитати книжку Люко Дашвар, розбити поїзний стакан, залити чаєм постільну білизну, отримати несподівану звістку, знайти давніх знайомих, обговорити ситуацію на фронті та в парламенті, втомитися і виспатися”.
Про оранжеві футбольній щоденники від Ахметова і День шахтаря (у мене цього не було, але декілька подруг з Донецької області про це розповідали).
“Щоразу, коли ти намагаєшся зіпхнути якісь руйнування на воєнні дії, виявляється, що срака була ще до війни”.
У цій сім'ї все по справжньому важливе нищили”.
Старі мобілки: “Менше слів, більше знаків, якість фото досі поступається уяві, але в поліфонічних мелодіях своя естетика”.

Книга здалась мені доволі майстерно написана, але залишила депресивний післясмак з нотками безвиході.

Скільки я читаю книжок про схід України, а все більше переконуюсь, що немає якоїсь таємничої особливості цього регіону, я бачу лише схожість. І ця сімейна історія вкотре мене в цьому переконала, бо я легко можу уявити, що Яра й Олег їдуть не в неназване типове містечко на Донеччині, а в моє рідне місто на Житомирщині. Ви думаєте, в нас не було тотальної русифікації? Всі, хто їхав в обласний центр, різко ставали російськомовними. Але так і не вміли грамотно писати па-рускі.

Такі ж депресивні пейзажі місця, звідки давно поїхав. Такі ж портрети втомлених і вічно незадоволених людей, що лишились. Такі ж проблиски надії від тих, хто таки щось робить. Такі ж родичі, що краще знають, як тобі жити. І так само не вміють ГОВОРИТИ.

Я легко можу уявити себе на місці головних героїв. Вони їдуть на весілля "по зальоту" до своєї 18-річної сестри Настусі і згадують власне непросте дитинство, шукають відповіді на питання, які тоді ніхто не ставив. Бо так не прийнято.

У цій книзі-травелозі є місце і сміху (здебільшого чорного), і суму, і родинним стосункам, і розслідуванню. Здавалося б, це доволі побутова історія, далеко не унікальна, але тому вона так близько відчувається. Як для дебюту, то це прекрасний старт письменницької кар'єри, я із задоволенням прочитаю наступні книги авторки.

Я з цікавістю читала роман, адже мені хотілось відкрити український схід, де я ніколи не була. Насправді, я б не сказала, що цей роман лише про Донеччину. Під час читання я ніби переносилась у знайомі місця на північній частині України.

Авторка піднімає цілий пласт сімейних проблем:
- нерозуміння між матір'ю та старшими дітьми. З появою найменшої дитини, старші ніби відділяються від родини. Вся мандрівка на весілля до сестри виглядає як поїздка через примус
- діти практично нічого не знали про батька і починають шукати якнайменші зачіпки про його майстерність
- брату та сестрі важко знаходитись разом. Вони ніби з різних планет.

Мандрівка додому відкриває незагоєні рани і ятрить душу героїв. На жаль, у кожній родині вистачає проблем, але найголовніше - проговорювати їх і намагатись вирішити разом.

Роман читається легко та швидко, але дарує багато питань для роздумів. Найбільше мені сподобались мальовничі описи. Вони знайомлять нас з красою місцевої природи, її ідентичністю.