Відгуки і рецензії читачів
07.07.2026
📝На жаль, я не була книжкою, яку можна прочитати і зрозуміти. Збагнути себе я могла тільки через досвід, проживаючи саме життя
Ця книга одночасно і чіпляє, і відштовхує.
Її сміливо можна радити тим, хто ностальгує за Радянським Союзом, щоб їх романтичні уми перестали продукувати ідилічні дурниці про добробут і процвітання.
Авторка поступово, але напрочуд детально й аргументовано показує, як держава з тисячолітнім культурним спадком стає безликою колонією московії.
Події, здебільшого, розгортаються в Грузії, хоч, замінивши назву на будь-яку іншу із союзних республік, ми б не змінили загальної картини: про національну та культурну ідентичність, етнічну самосвідомість тощо тут не йдеться.
Герої залюбки користуються привілеями радянського середнього класу, навчають дітей в пристойних московських школах, їздять по санаторіях і курортах, купують дорогу порцеляну та люксові меблі.
Та чи співмірне здобуте втраченому? Це питання в романі порушене дуже гостро.
Зрештою, жодному з героїв матеріальні блага не приносять щастя.
Жіноче царство у домі на пагорбі Вера нагадало мені про «Дім на горі» Валерія Шевчука. Жінки родини Яші отримали у спадок «прокляття» шоколаду й покірно несли його за собою ціле століття, аж поки проста істина в особі втікачки-Брільки не постукала в двері:
📝 На кожне прокляття — принаймні так кажуть легенди — існує замовляння, що скасовує його дію, позбавляє сили.
У каруселі політичних переворотів і воєнних конфліктів зовсім не складно втратити лік особистим людським драмам. Хоч, повірте, драми тут вдосталь.
Жоден персонаж не зазнає щастя ні в любові, ні в батьківстві, ні в професійній сфері.
Така гіперфіксація на стражданні зрештою «унормальнює»його, тож зрештою читач перестає співчувати і втрачає звʼязок з героєм.
Іще одна деталь у змалюванні персонажів надає певної штучності сюжету: майже кожен з них - суперобдарована людина, практично геній. Якщо вже беруться за щось, то досягають значних успіхів: Костя - впевнено просувається по службі, Кіті стає всесвітньо відомою співачкою, Дарія - актрисою, Ніца має феноменальний інтелект.
Проте ця деталь «допомагає» їм завжди бути в центрі подій, а нам, в свою чергу, - змогу спостерігати за ними з першого ряду
Ця книга одночасно і чіпляє, і відштовхує.
Її сміливо можна радити тим, хто ностальгує за Радянським Союзом, щоб їх романтичні уми перестали продукувати ідилічні дурниці про добробут і процвітання.
Авторка поступово, але напрочуд детально й аргументовано показує, як держава з тисячолітнім культурним спадком стає безликою колонією московії.
Події, здебільшого, розгортаються в Грузії, хоч, замінивши назву на будь-яку іншу із союзних республік, ми б не змінили загальної картини: про національну та культурну ідентичність, етнічну самосвідомість тощо тут не йдеться.
Герої залюбки користуються привілеями радянського середнього класу, навчають дітей в пристойних московських школах, їздять по санаторіях і курортах, купують дорогу порцеляну та люксові меблі.
Та чи співмірне здобуте втраченому? Це питання в романі порушене дуже гостро.
Зрештою, жодному з героїв матеріальні блага не приносять щастя.
Жіноче царство у домі на пагорбі Вера нагадало мені про «Дім на горі» Валерія Шевчука. Жінки родини Яші отримали у спадок «прокляття» шоколаду й покірно несли його за собою ціле століття, аж поки проста істина в особі втікачки-Брільки не постукала в двері:
📝 На кожне прокляття — принаймні так кажуть легенди — існує замовляння, що скасовує його дію, позбавляє сили.
У каруселі політичних переворотів і воєнних конфліктів зовсім не складно втратити лік особистим людським драмам. Хоч, повірте, драми тут вдосталь.
Жоден персонаж не зазнає щастя ні в любові, ні в батьківстві, ні в професійній сфері.
Така гіперфіксація на стражданні зрештою «унормальнює»його, тож зрештою читач перестає співчувати і втрачає звʼязок з героєм.
Іще одна деталь у змалюванні персонажів надає певної штучності сюжету: майже кожен з них - суперобдарована людина, практично геній. Якщо вже беруться за щось, то досягають значних успіхів: Костя - впевнено просувається по службі, Кіті стає всесвітньо відомою співачкою, Дарія - актрисою, Ніца має феноменальний інтелект.
Проте ця деталь «допомагає» їм завжди бути в центрі подій, а нам, в свою чергу, - змогу спостерігати за ними з першого ряду
08.02.2024
Це розкішна книга! Єдиний мінус — кусюча ціна. Так, це дуже дорого. Але хороший переклад Роксоляни Свято, красивезний дизайн обкладинки Марії Кінович і великий обсяг, який ви будете читати дуже довго, повністю покриває цю ціну. І сюжет, звісно! Не можливо відірватися! І серденько постійно йойкає, бо українська історія дуже близька з грузинською. Ми пережили схожий жахливий досвід
Перед нами епічна сага, що розповідає про життя однієї родини впродовж 100 років. Починається з мирного життя початку 20 століття, охоплює дві світові війни, показує життя в Радянському Союзі та здобуття Грузією незалежності й завершується війною в Абхазії.
У романі вісім розділів, які названі іменами членів родини. Кожного з них зламала росія. Зруйновано життя (фізично і морально) майже усіх в сім'ї Яші. Тут присутні жорстокі сцени роботи КГБ, але нам важливо про це пам'ятати.
Я завдячую тобі, бо ти заслуговуєш на восьме життя. Бо кажуть, що число вісім тотожне вічності, ріці, що повертається. І я дарую тобі свою вісімку.
"Нас поєднує століття. Червоне століття. Нескінченність і вісімка. Твоя черга, Брілько. Я вдочерила твоє серце. І викинула своє. Тож прийми мою вісімку".
Перед нами епічна сага, що розповідає про життя однієї родини впродовж 100 років. Починається з мирного життя початку 20 століття, охоплює дві світові війни, показує життя в Радянському Союзі та здобуття Грузією незалежності й завершується війною в Абхазії.
У романі вісім розділів, які названі іменами членів родини. Кожного з них зламала росія. Зруйновано життя (фізично і морально) майже усіх в сім'ї Яші. Тут присутні жорстокі сцени роботи КГБ, але нам важливо про це пам'ятати.
Я завдячую тобі, бо ти заслуговуєш на восьме життя. Бо кажуть, що число вісім тотожне вічності, ріці, що повертається. І я дарую тобі свою вісімку.
"Нас поєднує століття. Червоне століття. Нескінченність і вісімка. Твоя черга, Брілько. Я вдочерила твоє серце. І викинула своє. Тож прийми мою вісімку".