Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емса

«Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емса» Оксани Забужко — книжка на межі мемуару й літературознавчої розвідки про обмеження української культури в Російській імперії. Забужко починає з родинної світлини в Нью-Йорку й пам’яті про Оксану Міяковську-Радиш, архіваріуску Української Вільної Академії Наук. Від цього епізоду вона рухається до Емського указу, культурного життя Таганрога й вистави української п’єси в домі Чехових. Історія складається з переходів між людьми, документами й творами, які на перший погляд належать до різних біографій.

Родинна світлина й пошук Оксани Забужко

Початок у приватній вітальні визначає спосіб розповіді. Зі світлини видно людей та обставини, які авторка намагається пов’язати з ширшим культурним середовищем. Міяковська-Радиш багато років працювала з архівами української еміграції. Тому спогад про неї відкриває також питання про те, де опиняються матеріали, за якими можна відновити історію українських родин та установ. Маршрут від Нью-Йорка в XIX століття займає приблизно півтора століття й іде слідом за тим, що можна дізнатися з окремих свідчень.

Одна з таких деталей — згадка про дитячі вистави «Москаля-чарівника» в домі Чехових. Вона дає Забужко привід розглянути, як українські п’єси циркулювали в середовищі, яке згодом часто описували через російський літературний канон. Для читача ця частина працює як розслідування. Знайома назва з історії театру або прізвище письменника набувають нової ваги, коли до них додається місцевий контекст. Забужко пропонує власне прочитання цих зв’язків і ставить питання про те, які з них випали з пізнішого опису культурного життя.

Емський указ і українська культура у «Вишневому саді»

Указ, підписаний Олександром II у Бад-Емсі 1876 року, обмежив друк та ввезення українськомовних видань і українські сценічні вистави. Для книжки ці обмеження важливі як умови, у яких доводилося працювати письменникам, видавцям і театральним людям. Забужко ставить питання, як заборона публічного вжитку мови впливає на те, що зберігається, доходить до глядача й пізніше потрапляє до історії літератури.

Книжка підійде читачам, яких цікавлять українська есеїстика, історія мови й український театр XIX століття. Тут від історичного документа можна перейти до сімейної пам’яті, а від одного виставленого твору — до ширшого питання про культурне середовище, у якому він побутував. Читати цю розвідку можна за її маршрутом від світлини до документів або за тим, як Забужко пропонує пов’язати вибіркову пам’ять про XIX століття з дискусіями, що тривають сьогодні.