Книга веде крізь поняття «що таке колонізація» і «як нам деколонізуватись» - на рівні суспільства і на рівні кожного особисто. Шлях болючими епізоди історії і нашого сьогодення, підсвічуючи нашу силу та жагу до свободи, які надихають таки вдихнути вільно.
Кожен розділ книги присвячений окремому етапу деколонізації. І вже самі назви спонукатимуть до рефлексії, а тим паче їх наповнення:
злість, сором, розгубленість, допитливість, горювання, створення, прощення.
Дуже імпонує такий структурований підхід. До перших шести розділів я була готова - мені було цікаво, що запропонує в них авторка. А розділ «Прощення» у мене викликав неприйняття заздалегідь. Та цей розділ майже порожній в книзі, бо жодного підґрунтя для будь-якого прощення наразі не існує.
Книга має безліч сенсів, які ви точно для себе виділите, підкреслите, нагадаєте собі, закарбуєте. Я, певно, заберу собі цю цитату:
«Насамперед цікавитись собою, занурюватись у своє та розвивати допитливість до свого - це абсолютна необхідність для суспільства, яке пережило колонізацію»
Чудова, проста і водночас глибока розмова про те, як глибоко нам в'їлась імперія. В шкіру, в пам'ять, в культуру. І що з цим робити.
Щоб не спойлерити, скажу лише, що найкращим є останній розділ. А ще картинки.
А от що точно скажу, що став більше розуміти причини популярності адептів "гіркої правди" - Портнікова та Пекаря. Їх "твереза аналітика" не що інше, як зневіра.
Зневіра, яка паразитує на нашому соромі перед самими собою. За себе самих. І цим вони підіграють імперії. Але це вже про відповідальність інтелектуалів, а про неї майже все написав Тоні Джадт у "Недовершеному минулому".
Хто розповість зрозуміло, що таке деколонізація?
І коли я побачила цю
Книгу, я одразу замовила собі її.
Це кайф. Дуже цінно, що все розкрадається по поличках та поступово, є багато запитань для своєї внутрішньої роботи та пошуку відповів після кожного розділу.
Беруться факти історичні не лише нашої країні, розповідається , як колонізація впливає на наше суспільство, нас самих, наше майбутнє.
Дякую автору.
Маріам Найем пише цікаво, з купою прикладів з історії і нашого сьогодення, заглиблюється, де заглибитися потрібно, і розжовує та кладе в рот там, де інакше треба було б розбиратися самостійно. Кожен розділ — спокійна бесіда з читачем на одну тему. Тут є розповідь і про імперіалізм, і про колоніалізм, і про неоколоніалізм, і про те, які в кожного цілі та методи. Здавалося, що авторка наперед знала всі мої запитання, бо кожного разу, коли я хотіла вже написати тему, яку треба дослідити, через абзац або сторінку авторка переходила до того, що мене цікавило.
Яка мета колоніалізму? Чи буває імперіалізм хороший? Кажуть, що він несе прогрес колонізованим народам. Чи можна вважати глобалізацію англійської мови колонізацією? Чи є краща культура і гірша?
Маріам Найем так само розкладає по поличках, як діють колонізатори, щоб досягти своїх цілей — а діють вони на всіх рівнях: фізичному, психологічному, історичному, культурному, етнографічному, лінгвістичному. Є у книзі і розділ, присвячений окремо мові. Після кожного розділу — запитання для самостійного опрацювання.
Я не скажу, що книгу читати легко. Це наукова праця, хоча й у полегшеній формі та призначена для звичайного читача. Чи цікава вона? Надзвичайно. Чи потрібно її читати? Так. Чи дасть вона відповіді на ваші запитання? Можливо. Чи стане вам після цього легше? Навряд. Але надія є. І попереду ще багато роботи.