- Книги
- Всі автори
- Публій Овідій Назон
Публій Овідій Назон
Публій Овідій Назон – римський поет, чиї вірші мали величезний вплив як завдяки образним інтерпретаціям класичного міфу, так і як приклад найвищої технічної досконалості.
Публій Овідій Назон (Publius Ovidius Naso, 43до н.е. — бл.17н.е.) — давньоримський поет, автор «Метаморфоз», «Любовних елегій», «Мистецтва кохання» та «Ліків від кохання». Його письмо поєднує міфологічну уяву, майстерну віршову форму й іронічне спостереження за людьми. Закоханий, наставник і вигнанець у різних творах говорять різними голосами, дозволяючи побачити широту його поетичних ролей.
Від римської освіти до заслання на Чорне море
Овідій народився в Сульмоні, здобув освіту, яка готувала до юридичної та публічної кар’єри. Певний час обіймав судові посади, але обрав поезію. У Римі став відомим завдяки любовним віршам, використовуючи елегійний дистих і вступаючи в розмову з попередньою латинською літературою.
Його доробок розвивався від любовної елегії до великих поетичних задумів. «Метаморфози» поєднали численні міти мотивом перетворення, а «Фасти» звернулися до римського календаря, свят і переказів. Поряд із ними з’являлися тексти, в яких поет приміряв роль знавця любовної поведінки.
8року н.е. імператор Август вислав Овідія до Томів на Чорному морі, на території сучасної Констанци. Сам поет пояснював покарання віршем і помилкою, однак точні обставини другого чинника залишаються дискусійними. У засланні написав «Скорботні елегії» та «Листи з Понту», намагаючись добитися повернення. До Рима він уже не повернувся.
Кохання як переживання, гра й предмет поетичного навчання
У «Любовних елегіях», відомих також як «Любощі», ліричний голос переживає захоплення, ревнощі, невдачі й суперечливі бажання. Урочисте зізнання може змінитися дотепною сценкою, а впевненість закоханого — самоіронією. Поет не приховує умовності обраної ролі.
«Мистецтво кохання» використовує настановну форму: любов постає заняттям, якого нібито можна навчити. Ця літературна гра дозволяє поєднати міфологічні приклади з поведінкою римських сучасників. «Ліки від кохання» перевертають завдання — тепер ідеться про вихід із виснажливої пристрасті. Так три твори пропонують різні позиції всередині однієї теми.
Міф у нього не залишається застиглим переказом. У «Метаморфозах» він переходить від одного перетворення до іншого, а в любовній поезії може стати доказом, жартом або способом перебільшити власну ситуацію. Ця рухливість образів пояснює тривалий інтерес до Овідія в європейській літературі й мистецтві.
Поезія Овідія в українському каталозі
«Любовні елегії. Мистецтво кохання» поєднують ліричну й настановну перспективи. «Ліки від кохання» зосереджені на іронічній відповіді темі любовної залежності.
«Любощі. Любовні елегії. Мистецтво кохання. Ліки від кохання» представляють ці тексти разом у перекладі Андрія Содомори. «Любощі» й «Любовні елегії» тут є назвами того самого Amores. Для зіставлення всіх любовних ролей Овідія зручна повніша збірка; для одного поетичного задуму можна обрати окреме видання.