12 стоїчних настанов для повсякдення: уривок із книжки «Як бути стоїком. Антична філософія для сучасного життя» Массімо Пільюччі

Поділитись

26 лютого 2025, Ср

У цьому світі не існує більш недосяжної мети, ніж просто бути щасливим. Саме тому книжка «Як бути стоїком. Антична філософія для сучасного життя» філософа Массімо Пільюччі пропонує стоїцизм, як найкращий спосіб її досягнення. Це антична філософія, яка надихала великого імператора Марка Аврелія, покликана фокусувати увагу на дійсно важливому і відкинути неважливе. Завдяки розумінню стоїцизму, пошук відповідей на складні життєві питання стає значно простішим. Як не змарнувати своє життя? Чи є сенс змінювати ставлення до грошей у світі, майже зруйнованому фінансовою кризою? І чи здатна філософія допомогти пережити велику особисту трагедію? Ким би ми не були, стоїцизм має щось важливе для кожного з нас.

____________________________________________________________________________________________________________

Я проштудіював «Енхейридіон», що його Арріан уклав на основі лекцій Епіктета, і виділив 12 «духовних вправ», або стоїчних настанов для повсякдення. Як на мене, найкращий спосіб почати впроваджувати їх у життя — виписати й додати у свій календар у довільному порядку. (Тут вони подані у черговості появи в «Енхейридіоні»).

Сьогодні безліч застосунків для смартфонів дають змогу це зробити. Налаштуйте все так, щоби щодень з’являлося нагадування про якусь нову вправу зі списку (ще цікавіше, якщо рандомно). Упродовж дня за нагоди перечитуйте по кілька разів пораду Епіктета й намагайтеся застосувати її на практиці. Насамперед це допоможе пам’ятати, як стоїки мислили і — головне — діяли. Зрештою це ввійде у звичку, й вам більше не знадобляться нагадування (хоча сам я й досі маю їх у календарі — про всяк випадок). Ви застосовуватимете настанови рефлективно як до дріб’язкових, так і до важливих подій та ситуацій у житті. Звісно ж, зазначені нижче вправи матимуть найбільший ефект, якщо тлумачити їх крізь призму стоїчної філософії.

1 Аналізуйте свої враження

«Тому на кожне гарячкове враження привчи себе відразу говорити: “Це лише сприйняття, але не сутність”. А далі обміркуй та оціни його по всіх своїх мірилах, але найперше спитайся: “Чи в моїй владі щось із тим подіяти?”. І якщо ні — будь готовий сказати собі: “Тоді це не мій клопіт”».

Епіктет закликає нас практикувати чи не найфундаментальнішу свою доктрину: завжди аналізувати свої «враження» — тобто початкові реакції на події, людей і почуті слова. Для цього треба відсторонитися від ситуації й не давати волі необдуманим емоціям, а натомість краще тверезо все обдумати й запитати себе: залежить це якось від нас (а отже — треба вжити відповідних заходів) чи ні (тоді нехай це нас не обходить).

2 Нагадуйте собі, що все тлінне

«Коли тішить тебе якась річ, дає користь або до серця прикипіла, нагадуй собі про сутність її. Почни з дріб’язкового. Приміром, якщо радує око твоє якийсь горщик, кажи: “Люблю я річ із [крихкої] порцеляни”. І будеш менше журитися, якщо розіб’ється. Коли цілуєш дружину чи дитя, повторюй собі: “Цілую я смертного”. І будеш менше побиватися, як заберуть їх у тебе».

Спинись Епіктет на першому прикладі — гадаю, ми всі сприйняли б це як розумне нагадування не прив’язуватися до речей: таке собі застереження проти споживацтва для суспільства II століття. Однак друга частина цитати показує воістину глибоке розуміння людської душі, і щоб належно усвідомити це, часом без певного життєвого досвіду не обійтися. Зрештою, стоїцизм замислювався як філософія любові, а не черствої зневаги до людей та їхніх страждань.

3 Робіть застереження

«Коли наміряєшся на діло якесь, завжди подумки проказуй, що тягне воно із собою. Якщо ладишся піти помитися, уяви собі лазню: люди бризкаються, штовхаються, сваряться, цуплять óдіж. Легше буде тобі стриматися й довести намір до кінця, якщо відразу так налаштуєш себе: “Я хочу помитися, але водночас держати свою волю у згоді з природою” [тобто застосовувати розум до життя в суспільстві]. Роби так при кожнім діянні. І коли зіпсує щось твою купіль, одразу ж матимеш готову настанову: “Що ж, я намірявся не тільки купатися, але й держати волю свою у згоді з природою — тож схиблю я, якщо втрачатиму самовладання при всякій напасті”».

Стоїки радять підходити до будь-якої справи із застереженням: якщо зласкавиться доля. Нехай це послугує вам особистою мантрою. Зауважте, що Епіктет вдається до примітивного прикладу: він прагне піти в лазню й насолодитися купіллю. Так само, як ми, приміром, можемо захотіти піти в кіно й подивитися фільм без надокучливих спалахів мобільних телефонів глядачів, які прямо таки не можуть, щоби раз по раз не перевіряти повідомлення чи ще щось.

4 Як застосувати чесноти тут і зараз?

«Щоразу, як випаде тобі труднóта якась, — пам’ятай: маєш бо в собі силу дати тому раду. Зваблений видом вродливого мужа чи жінки, віднайдеш у собі стриманість. Зболений — витримку. Ображений — терпеливість. І з часом впевнишся ти: немає на світі такої з’яви, супроти якої не знайшлося б у тобі моральних чеснот».

Як на мене, цей уривок є найсильнішим взірцем стоїчної мудрості. Епіктет — колишній раб із кульгавою ногою — радить нам використовувати кожну нагоду, кожен виклик для прояву своєї доброчесності — і так через практику ставати кращою людиною. Зауважте: будь-якій спокусі чи труднощам мудрець протиставляє чесноти, які можна розвивати на основі стоїчної концепції, що кожне випробування в житті — це чудовий шанс для самовдосконалення.

5 Спиніться і глибоко вдихніть

«Пам’ятай: кривдить не удар і не образа, а те, що береш ти до серця як кривду. Якщо зумів хтось дошкулити тобі — знай, що це розум твій дозволив. Ось чому старайся не піддаватися поспішно враженню; вижди мить якусь — і побачиш, що краще пануєш над собою».

Як нам відомо, стоїки вміли ідеально реагувати на обрáзи — як камені. (Пробували колись скривдити камінь? Вдалося?) Деякі відповідали навіть із гумором. Однак тут ідеться про відпрацювання важливого прийому, який дає змогу раціональніше аналізувати наші враження — хоч негативні (як-от обрáзи), хоч позитивні (як-от хіть): не піддавайтеся пориву поспішно й інстинктивно зреагувати на потенційні негаразди. Натомість варто спинитися, глибоко вдихнути, можна й прогулятися кварталом — і лише потім братися за проблему з холодним розумом (тобто спокійно, а не з байдужістю). Порада проста, однак триматися її важко, але дуже і дуже важливо.

Почніть серйозно практикувати цю техніку — і відразу помітите, як стали значно краще давати раду різним ситуаціям. А схвальні відгуки оточення будуть тому підтвердженням.

6 Іншуйте: погляньте очима іншого

«Волю природи можна пізнати, зрівнявши збіжний досвід. Коли чужий хто розіб’є свій келих, зараз же кажемо ми: “Не біда!”. То й коли твій келих розіб’ється, належить зустріти це з рівною стійкістю духу. Так само і з важливішим: як померла чужа дружина чи дитина, то кожен зви́ чма мовить: “Ну що ж, така людська доля”. Коли ж рідний твій згине, відразу ж побиваєшся: “О, горе мені, горе!”. Тож пам’ятай завжди: як стрічаєш звістку про втрату чужу, так і свою втрату приймай».

Яка захоплива вправа! Епіктет нагадує, як різниться наше сприйняття події, коли вона стається з кимось іншим, а не з нами. Звісно, значно легше зберігати незворушність (знову ж таки, не плутайте з байдужістю!), коли якісь дрібні негаразди або ж навіть трагедії трапляються зі сторонніми (а не з тобою). Але чому? Що змушує нас вважати, що Всесвіт любить (або повинен любити) нас якось по-особливому, більше за інших?

Нехай ми усвідомили й засвоїли (а це значно важче), що нічим не відрізняємося від решти людей на планеті й повинні однаково сприймати події — незалежно стаються вони з кимось іншим чи з нами самими. Але ж тоді підхід стоїків можна витлумачити й протилежно: виходить, що треба побиватися й співчувати чужій біді, як своїй власній. У відповідь стоїк наведе два аргументи — емпіричний і філософський. Емпіричний факт полягає в тому, що люди просто фізіологічно нездатні до аж такої емпатії. Щоразу щиро переживати стільки болю й скорботи за кожне втрачене життя на Землі, як і при втраті близьких, буде понад людську силу. Філософський же аргумент стверджує, що фраза «Мені щиро жаль, але така людська доля» якщо й не цілком правдива, то принаймні ближча до істини, ніж голосіння: «О, горе мені, горе!». Нещасні випадки, травми, хвороби та смерті неуникні. І журитися із цього приводу цілком природно (залежно від тяжкості горя: розбитий келих не співмірний з утратою чоловіка чи дружини!). Однак можна знайти розраду в розумінні, що так усталено в житті. Всесвіт ні на кого не точить зуба — принаймні когось конкретного з нас!

7 Говоріть мало й по ділу

«Головно старайся змовчати; кажи лише по ділу, і то коротко. У тій рідкій оказії, що вимагатиме мовити слово, — мов, тільки не марнуй його на зужи́ тості на кшталт гладіаторів, коней, атлетів, наїдків та питвá, що гомонять про них на кожнім кроці. А понад усім — не чини пересуду про людей: не вихваляй їх, не гань і не порівнюй».

Мало хто хоче вислуховувати лекції за вечерею чи на світському рауті. Ба більше — мало хто хоче хоч колись слухати лекції! Тож бонусом ця вправа зробить із вас бажанішого гостя на будь-яких заходах. Якщо придивитися ближче, перелік нерекомендованих тем від Епіктета досить показовий. Може, нині ми й рідко обговорюємо гладіаторів, зате перемиваємо кісточки зіркам спорту, кіно, музики та іншим «знаменитостям» (які — як влучно співають у мюзиклі «Чикаго» — «відомі лише тим, що відомі»). Чому нам варто утримуватися або принаймні зводити до мінімуму такі балачки? Та тому що вони пустопорожні. З якого дива нас має обходити, що роблять Кардаш’яни (чи будь-які інші сучасні селеби)? Хоч нині це й звучить зверхньо й образливо для нашої тонкої душевної організації, але цікавість до таких тем є ознакою досить неглибокого розуму. А все тому, що ми звикли вважати, що «серйозні» розмови нудні й точно вимагають більшої ерудованості та зосередження уваги, ніж узвичаєна легка бесіда.

8 Ретельно добирайте оточення

«Не водися з тими, хто не є філософами. Та якщо вже доведеться — пильнуй, щоби не скотитися до їхнього рівня; знай-бо: якщо товариш твій брудний, то й сам хоч-не-хоч, а й замастишся, хай який чистий був до того».

Ось вам ще один взірець так званої стоїчної прямоти. Так, сьогодні вона однозначно зачіпає почуття суспільства, утім, що більше я розмірковую над цим, то глибше переконуюся, що такі періодичні струси тільки на користь. Дійсно, для наших вух така порада (знову!) звучить неприпустимо зверхньо, та це лише на перший погляд. Насамперед зважте, що це говорить колишній раб, який заробляв на життя викладанням просто неба, а не чванливий патрицій, який живе у відгородженому елітному маєтку чи закритій елітній спільноті. По-друге, під «філософами» — тобто «тими, хто тягнеться до мудрості» — Епіктет має на увазі зовсім не професійних академіків (повірте, ви не захочете, щоб ваше коло складалося переважно з таких). Мислитель говорив про тих, хто хоче плекати доброчесність і виховувати свій характер. З погляду людей античності (який не завадить перейняти й нам), у цьому сенсі кожен має прагнути стати філософом — тобто застосовувати розум для покращення життя й добробуту: як свого, так і громади. А загалом це просто слушне нагадування, що в цьому короткому житті, сповненому затаєних спокус і пустопорожніх занять, треба ретельно добирати, що ми робимо і з ким.

9 Відповідайте на обрáзи з гумором

«Якщо довідаєшся, що хтось лихословить на тебе, не відбивайся від наклепів; натомість кажи так: “Та він не знає й половини моїх хиб, інакше міг би намовити й більше”».

Чудовий взірець глибокої мудрості, присмачений фірмовим епіктетівським гумором: замість ображатися на чужі слова (згадайте: вони нам не підвладні), відповідайте самоприниженням. Вам полегшає, а кривдник буде спантеличений або принаймні роззброєний.

Однак тут є кілька важливих застережень. По-перше, не варто сприймати цю настанову як прихований заклик ігнорувати серйозну проблему цькування (булінгу) — як віртуального, так і реального. Таку неприйнятну поведінку треба викорінювати ще в зародку, особливо коли вона націлена (як це часто буває) на особливо вразливі категорії: неповнолітніх та людей із психічними розладами. Загалом обидва підходи — працювати над усуненням або мінімізацією проблеми й водночас розвивати власну стійкість — не є взаємозаперечні. Тобто не потрібно обирати якусь одну стратегію: навпаки, вони підсилюють одна одну. Це справедливо для більшості порад стоїків.

Тренуючись знóсити обрáзи, ви гартуєте психологічну стійкість, а отже — довше можете правильно й ефективно тримати удар. Своєю чергою, протидія цькуванню дає змогу викрити інфантильність кривдника (навіть — чи то пак — «дорослого»), і це усвідомлення зрештою робить вас непохитнішими.

10 Менше говоріть про себе

«У розмові не спиняйся надто довго на власних діяннях чи пригодах. Якщо тішать тебе розповіді про подвиги свої, не означає це, що інші черпають насолоду, їх слухаючи».

Здатність до самоконтролю дарує особливу втіху (що показала нам низка інших вправ і чітко усвідомлювали самі стоїки). Певно, кращим поясненням буде аналогія з відвідуванням тренажерного залу. Не знаю, як у вас, та коли я приходжу в місцевий спортзал, і з-за стійки реєстрації мені всміхаються й вітають гучним і радісним: «Приємного тренування!», то перше, що спадає на думку: «Хіба тренування буває приємним?». Так, дехто справді полюбляє фізичні вправи, але більшість — ні. Однак ми таки займаємося спортом, бо усвідомили, що, як-то кажуть, вигода вартує мук. А ще, прямуючи в душ після тренування, ми відчуваємо своєрідне задоволення не лише від отриманої користі для тіла, але й від можливості поплескати себе по плечу й сказати: «Було важко, і так кортіло все кинути, але я зміг!».

Соціальні переваги цієї духовної техніки, як на мене, очевидні: як ніхто не любить сидіти й дивитися слайд-шоу із фотографій із вашої відпустки (навіть на екрані вашого блискучого айфона останньої моделі), так само ніхто не любить слухати, як хтось тараторить про себе. Можна впевнено сказати: ми не такі вже й цікаві, як нам здається. Тож повірте мені (і Епіктетові): якщо ви усвідомите цю базову істину соціальної взаємодії та більше намагатиметеся її дотримуватися, ваші друзі та знайомі від того тільки зрадіють.

11 Говоріть без осуду

«Коли миється хтось поспіхом — не кажи, що миється він зле; мов тільки, що поспіхом. Коли п’є хтось вина багато — не кажи, що п’є він зле; мов тільки, що багато. Бо як не відаєш ти спонук його, звідки можеш знати, що порок у його діяннях? Вбережешся так від того, щоби ясно бачити одне, а згоджуватися на інше».

Порада Епіктета дуже корисна й типово стоїчна. Суть у тім, щоби розрізняти факти (з якими можна погодитися, якщо наші спостереження їх підтверджують) і судження (від яких зазвичай варто утримуватися через брак інформації).

Насправді мало не щодня нам випадає безліч нагод практикувати цю вправу. Ваш друг запустив себе? Спробуйте описати самі факти, а не будувати оцінні судження. А потім запитайте себе, чому так могло статися. Ваш друг хотів утратити на привабливості або здоров’ї? Навряд. Тоді які глибші причини? Може, замість того, щоби сидіти й критикувати, оцінюючи наслідки, варто допомогти йому? Або ж, приміром, вам чи комусь іншому нагрубив колега. Замість того, щоби кидати в його бік (або бурмотіти собі під носа) якийсь «підхожий» — на вашу думку! — епітет, запитайте себе: а я колись гаркав отак на когось? Авжеж. Дістав я тоді насолоду від зневаги до іншого? Чи, може, були якісь глибші, неочевидні причини, чому я зірвався всупереч здоровому глузду? І яку я хотів би побачити реакцію на мій спалах гніву — що інші мали б із цим робити? А тепер спробуйте з іншого боку поглянути на ситуацію з роздратованим колегою і подумайте, як тут можна застосувати пораду Епіктета.

Спиніться на мить і уявіть, наскільки кращим був би світ, якби всі ми утримувалися від поспішних суджень і об’єктивно дивилися на людські діяння, виявляючи хоча б на краплю більше співчуття до ближнього.

12 Аналізуйте свій день

«Не впускай сну у свої зморені очі, доки не зважиш кожного вчинку за день: де я схибив, що зробив і що лишив незробленим? Зачинай так і обмірковуй усі діяння свої, а далі за негідні кори себе, а за добрі — тішся».

Знайдіть тихе місце у своєму будинку чи квартирі (мені цілком вдається віднайти таке навіть у мініатюрній житловій площі, у якій доводиться тулитися більшості ньюйоркців!) — і обміркуйте події, що відбулися протягом дня. Особисто я вбачаю корисним записувати свої думки, як робив Марк Аврелій у власних розмислах «Наодинці з собою».

Мета — зосередитися на важливих подіях дня, насамперед з етичним контекстом. Можливо, сьогодні я погиркався з колегою або вчинив не досить добре з коханою людиною. Або ж навпаки: був поблажливим до студента чи допоміг другові. Про кожну таку подію я записую кілька рядків у своєму філософському щоденнику, додаю якомога неупередженіший коментар — ніби оцінюю етичність своєї поведінки — і розмірковую, які висновки варто зробити із цього досвіду.

____________________________________________________________________________________________________________