«П’ять хвилин із книжкою»: Ярина Тарасюк про переклад «Привіт, печале» Франсуази Саґан

Поділитись

28 січня 2026, Ср

Продовжуємо рубрику «П’ять хвилин із книжкою» про перекладну літературу, книговидання і людей, які дають світовим текстам український голос. Цього разу знайомимося ближче з Яриною Тарасюк — перекладачкою роману «Привіт, печале» Франсуази Саґан. Як народжується літературний переклад, що в роботі перекладача книжок вимагає найбільшої чутливості, а що приносить справжню радість — ділимося найцікавішим із розмови.

Ярина Тарасюк

_________________________________________________________________________________________

Перекладач як співтворець книжки

Літературний переклад — це не просто робота з текстом, а складний творчий процес, у якому перекладач стає посередником між автором і читачем. Саме від нього залежить, як звучатиме історія іншою мовою, чи збережеться її ритм, настрій і внутрішня напруга.

У сучасному книговиданні перекладачі відіграють ключову роль: завдяки їхній роботі перекладна література стає органічною частиною українського культурного простору. Рубрика про книги «П’ять хвилин із книжкою» присвячена тим, хто працює з текстом уважно і делікатно, формуючи широкий читацький вибір.

Розмова з Яриною Тарасюк — це чергова можливість зазирнути за лаштунки професії перекладача книг і краще зрозуміти, як класичні твори світової літератури знаходять нове звучання українською.

_________________________________________________________________________________________

Як книжка впіймала вас «на гачок»?

Такі книжки не ловлять на “гачок”, такі книжки перекладач мріє перекладати. Франсуаза Саґан культова письменниця, а роман — бестселер, перекладений величезною кількістю мов.

Розкажіть про цікаві новотвори \ неологізми над якими ви працювали у цій книжці?

Текст, з одного боку, стилістично нескладний, і не потребував ані неологізмів, ані новотворів. Але текст має свій настрій. І ця настроєвість — один з ключових особливостей творчості Франсуази Саган. З іншого боку, це вимагає чутливості і сторожкості, щоб цей настрій втримати, але й не втрутитися. Бо за позірною легкістю, навіть легковажністю, безтурботністю і грайливістю ховається терпкість глиці і солоність моря; попри близькість та інтимність стосунків — звертання на ви.

З новотворів хіба що я б згадала оновлений варіант назви. Він довго не знаходився, хоч одразу було відчуття, що смуток чоловічого роду сюди не пасує. Французькою “tristesse” жіночого роду, і те, як цей стан описує Саган, видавалося мені жіночого роду. Тому ми наважилися на “печаль”.

Поділіться найскладнішим моментом перекладу, який майже (або точно) довів вас до сказу?

Аж до болю цей текст не доводив. Найскладніше було погодитися на переклад, оскільки вже був блискучий переклад цього твору українською Яреми Кравця. І важко було маневрувати між французьким текстом і вже існуючим перекладом, щоб зберегти голос авторки і не втратити свого голосу перекладачки.

Найприємніший момент у перекладі: що змусило вас плакати від щастя чи натхненно працювати всю ніч?

Найщасливішим у перекладі моментом є той, коли я, перекладаючи, починаю підспівувати собі під ніс. Для мене це сигнал, що вдалося схопити ритм і мелодію тексту. Тоді я намагаюсь максимально довго працювати.