«Залиште її там без жодної книжки, — і вона сконала б на другий день»: 5 цитат із книжки Віталія Дуленка «Там, де живуть книжки»

Книжки завжди були прихистком головної героїні книжки «Там, де живуть книжки». Але тепер, коли коронавірус відрізав Надю Книжицьку від світу, а улюблений блог став тягарем, навіть вони не рятують від самотності. Та все змінюється, коли їй до рук потрапляє загадкова книжка – історія від невідомого автора, що детально описує її особисте життя. Чим ближче до розгадки, тим більшою стає загроза, що нависає над її життям… У матеріалі ділимося п'ятьма цитатами із книжки!

____________________________________________________________________________________________________________

Віталій Дуленко — сучасний український письменник, який пише в жанрах містичного трилеру й жахів. Його роман «Маяк» став топ-продажем КСД на Книжковому Арсеналі (2024). Учасник антології сучасної прози «Переступи» від Літосвіти. Короткий список Міжнародної літературної премії імені Василя Портяка (2022); переможець конкурсу «Що відбувається в темряві» від ФанАрк (2021), «Неопалима купина» (2023), «Час звіра» від Бабая (2024).

Віталій живе в Києві разом із дружиною і кішкою й поєднує роботу дизайнера в IT та волонтерство із письменництвом.

____________________________________________________________________________________________________________

Створюючи навіть маленький блог, ти відчиняєш вікно в цілий світ, тож не дивуйся, якщо звідти вилізе щось неприємне.

Якби Надя опинилася на безлюдному острові, але мала що почитати, вона б вижила, хай і з мінімумом їжі. Залиште її там без жодної книжки, навіть поганенької, навіть якоїсь “Помсти Сліпого 3: Повернення бандитських мусорів”, — і вона сконала б на другий день.

Спокій — це було саме те, що вона шукала після трьох років стосунків з Костею. Лишитися на самоті, відповідати лише за себе й не бути нікому нічиєю матір’ю. Ну, окрім Мирона, який у цьому плані мав вічні привілеї. Але кіт і не грав увесь час за компом, не бухав зі своїми друзяками й не називав жінок вагінокапіталістками.

— Депресія дуже поширена в наш час, — лагідним голосом казала психологиня. Крізь екран ноутбука вона мала свіжий вигляд і здавалася задоволеною життям.

Надя їй заздрила.

— Але з цим можна навчитися жити. Якщо виконувати вправи, дотримуватися режиму, можна тримати це під певним контролем.

Це вбивало Надю найбільше — тобі погано без твоєї на це вини, але це твоя проблема й ти мусиш з нею розбиратися.

Загадки робили життя цікавішим. Саме тому найчастіше Надя віддавала перевагу трилерам та романам із сильним детективним складником. Але зараз наявність справжньої загадки, безпосередньо пов’язаної з особистим, лякала та сердила.

____________________________________________________________________________________________________________