Розмова із Ольгою Богомаз про нову збірку короткої прози
Нова збірка короткої прози Ольги Богомаз — це оповідання про світ, який покоління за поколінням дедалі дужче тріщить по швах. Про оманливу тимчасовість проблем і позачасся надій на краще. Про сміх і пошук нових сенсів життя, визнання помилок і бажання врятувати когось хоча б словом. Бо так завжди є шанс, що одного дня хтось врятує і тебе. Ділимося розмовою із авторкою у матеріалі.
Ніби дрібна тріщина — тимчасові труднощі. Але саме через них ми здатні на вчинки, сліди від яких залишаються з нами назавжди
Розтрощене піаніно «Україна», за яким діти вчаться жорстокості. Задирки на пальцях хлопчика, що знаходить себе у літературі. Дівчина, яка ходить супермаркетом по колу. Токсичні офіси та печиво Мадлен. Листи до ластівочки й вози, що приїжджають за тобою наприкінці життя. Біла коза і рудий кудлатий пес. Колискова, що супроводжує під час втечі від фронту, і багато-багато котів.
Збірка оповідань «Тимчасові труднощі» — це оповідання про світ, який покоління за поколінням дедалі дужче тріщить по швах. Про оманливу тимчасовість проблем і позачасся надій на краще. Про сміх і пошук нових сенсів життя, визнання помилок і бажання врятувати когось хоча б словом. Бо так завжди є шанс, що одного дня хтось врятує і тебе.
____________________________________________________________________________________________________________________
Ольга Богомаз — українська письменниця, авторка роману «Весілля Настусі». Народилась і виросла у Миколаївці на Донеччині. Нині мешкає в Києві, де працює копірайтеркою і маркетологинею.
____________________________________________________________________________________________________________________
Що було найцікавішим під час роботи над книжкою?
Найцікавішим було дізнатися, чи дійду я до фіналу, бо багато разів хотілося здатися. Це жарт, але трохи правди у ньому є.
Я почала писати книгу малої прози у 2022 році, як тільки закінчила «Весілля Настусі». Написала приблизно дві третини збірки. Перечитала — і вирішила, що ніхто не повинен це бачити. І почала писати зовсім іншу книгу.
Шлях від задуму оповідання до фінального результату — це завжди проходження лабіринту. Ніколи не знаєш, наскільки заплутаним він буде і як швидко його пройдеш. Наприклад, одне з найкоротших (і найулюбленіших) моїх оповідань я писала майже півтора року. Щомісяця сідала писати його знову і закидувала, розуміючи, що це «не те». А на деякі інші витрачала добу або дві.
Ще цікаво відшукувати нові голоси для текстів. Я часом говорю, що в «Тимчасових труднощах» багато голосів — можливо, є навіть ваш.
Яке із оповідань ви б хотіли перетворити на фільм і кого б ви бачили режисером?
Складно відповідати на це неіронічно, але що ж — помріємо разом. Хлопчину з «Задирок» я б довірила Ґреті Ґервіг і Ноа Баумбаху. Девід Фінчер міг би відкрити нові грані напруги в оповіданні АСМР. Мій улюблений Вім Вендерс зміг би втілити оглушливе мовчання в «Горі». Атмосферу «Лісу» я б хотіла побачити очима Софії Кополи.
Девіду Лінчу віддала б «Прогрівання» — це, здається, єдине оповідання, в якому з’являється псевдомістичний елемент. Добре уявляю «Книжковий клуб “Дванадцять місяців"» в естетиці та з інтонаціями Веса Андерсона.
Якби Міхаель Ганеке чисто випадково народився б у Балаклії або Бахмуті, то він певно міг би зняти якусь розпачливу короткометражку за оповіданням «Вози». Якщо прописати в оповіданні «Засмага» кожну з ймовірних особистостей героя, то Мартін Скорсезе точно міг би розкрутити це в тригодинний фільм — я в нього вірю.
Як звучить ваша книжка? Напишіть одну або ж кілька пісень, що найближчі до атмосфери і поясніть чому
У «Тимчасових труднощах» три розділи, і кожному передує епіграф — цитата з пісні. Але їх я не буду спойлерити, і напишу орієнтовний плейлист, який супроводжував написання книги.
З українських — альбоми «Найліпші питання собі» паліндрома і «Do you listen to Ragapop?» Ragapop. Також треки «Грудень» і «I want» Dakh Daughters, «Please don`t cry» DakhaBrakha, «Хуанхе» Один в каное, «Кав’ярня» Стаса Корольова. А ще під час написання одного з оповідань я на повторі переслуховувала «Колискову» у виконанні Квітки Цісик, але це трохи інша історія…
З зарубіжних були альбом «Back to Black» Емі Вайнхаус, треки «Simply Falling» Iyeoka, «Fast Car» Трейсі Чепмен, «Are You Even Real?» Джеймса Блейка, «All Eyes on Me» Бо Бернема, «Over&Over» Moloko, «A Wolf At the Door» і «Jigsaw Falling Into Place» Radiohead...
Що об’єднує цю музичну підбірку? Певно відчуття втоми, суму та тривоги, за багатошаровістю яких є надія на краще майбутнє та прийняття життя з усіма його (тимчасовими) труднощами.
____________________________________________________________________________________________________________________
Поділіться кількома цитатами із книжки, які вважаєте ключовими
І третій урок — в тобі живе купа історій. Вони житимуть далі, навіть під шарами пам’яті, яка насправді не так часто тебе підводить. Може настати сумний день, коли тільки ці історії будуть пов’язувати тебе з минулим. І тоді ти їх запишеш, укоріниш словами на папері й урешті зрозумієш їхню справжню силу.
(«Травень»)
Мушу зізнатися — я знаю тільки дві молитви, обидві з дитинства: «Отче наш» і «Терпи» Стуса.
(«Задирки»)
Коли пишеш твір, спочатку треба на чернетці. Мама просить допомогти з білизною. Виношу на балкон, вікно замерзло. Пишу речення на чернетці, а потім розправляю, як мокрі сорочку або штани.
(«Задирки»)
На зустрічі випускників ми не збираємось, бо де їх проводити — під Торецьком? В Німеччині?
(«Наша освіта»)
Її дитина, яка пручається в обіймах.
Дитина, яка випльовує їжу, нагріту в роті.
Дитина, яка впивається гострим нігтем в долоню.
Дитина, яка плаче невідь-чому.
Може, в неї незручне взуття.
Може, їй несмачний компот.
Може, мило потрапило в очі.
Може, холод затікає в рукав.
Дитина, яка так на неї схожа.
Дитина, яка вислизає з рук.(«Тимчасові труднощі»)
І так триває цей рік — наче нескінченний спортивний сезон, і з кожним місяцем ти відкочуєшся вниз по турнірній таблиці. Немов сам бог тримає букмекерську контору, але на вас ніхто не ставить.
(«Тимчасові труднощі»)
Ось перелік речей, які допоможуть щасливо оминути будь-яку халепу: шапка-невидимка, килим-літак, чарівна паличка, газовий балончик, ручна граната, автомат Калашнікова. І це ще далеко не все.
(«АСМР»)
Що в тебе трапилося, коли люди на вокзалах напружено мовчали, навіть знайомі між собою, або говорили надто голосно, спільна тема для розмов була всього одна. Всі видавалися такими втомленими, наче за минулі місяці прожили кілька зим, кілька груднів, січнів і лютих, кілька Хрещень і жодного Різдва. Ніхто не усміхався, або усміхалися мало, скупо й злостиво.
(«АСМР»)
Гора стояла над містом. Здалеку вона не здавалася високою — людям складно оцінити розміри речей, які набагато більші за них.
(«Гора»)
У дитинстві він багато брехав і насолоджувався цим. Одного разу його викрили й покарали, і він припинив. У дорослому віці він брехав їй з винахідливістю розумної дитини, а коли не хотів брехати — мовчав.
(«Гора»)
Нарешті вони виходять на вулицю, де летке помаранчеве світло старих ліхтарів делікатно прокреслює предмети на противагу новим, різким, як очні краплі, світлодіодам, які брутально зривають темряву з беззахисного нічного простору.
(«Смерть Плутона»)
З плавнів не вщухають звуки, і можна лише здогадуватися, що то є: лопотіння крил, схлип вересневої води, якої торкається перетинчаста лапа, свист гострого пір’я, що розкраює повітря, крик, вихоплений з пташиних горлянок.
(«Смерть Плутона»)
Книги обираємо голосуванням. Процедуру організовує Лариса, яка пишається тим, що десять років очолювала дільничну виборчу комісію десь на Відрадному.
(«Клуб “Дванадцять місяців”»)
Хто сказав, що не можна критикувати нобелівських лауреатів? Одного разу ми засудили Ельфріде Єлінек до трьох років виправних робіт за її «Піаністку».
(«Клуб “Дванадцять місяців”»)
Ходить сон коло вікон — вікна здригаються від вибухів.
(«Сон»)
З бабиного дому намагалися забрати цінне, та не всьому склали ціни. Взяли світлини, забули листи, взяли ікони, забули люстерка. Взяли одяг, на столі лишили посуд — так, немовби пішли в магазин.
Наступного місяця на підвіконні помиратимуть квіти, а ті, що в саду, — розцвітуть. Але цього ніхто не побачить.
(«Сон»)
Ой ходить сон біля вікон — смугасті коти зливаються з землею, плямисті — із залишками снігу, білі стають попелястими, попелясті — чорніють, чорні розчиняються в мороці. Руді жалібно поглядають на доми, в яких гасне світло, а потім тікають у степ.
(«Сон»)
Я думаю про дітей і онуків. Думаю, чи завинив перед ними своєю мовчанкою. Чи віднайдуть вони колись причину свого збентеження. Чи порідняться з тими, чиї імена витерті й викреслені з реєстрів і домових книг. Чи дізнаються про змінені прізвища й по батькові, про переїзди та розлучення, гостьові шлюби й прийомні родини. Чи усвідомлять, як наша насильна зникомість вплинула на їхній заповітний страх.
(«Травень ІІ»)
І коли ми вже мовчатимемо, чи спитають вони себе?
Хто я і чому мені так погано? Що трапилося і скільки це триватиме? Звідки взялася моя тривожність? Звідки мої бентежні сни?
(«Травень ІІ»)
Баба Орина народилася на Слобожанщині, росла на Донеччині, заміж вийшла на Луганщині. І все це в одному селі.
(«Географія»)
Баба прожила життя в одному селі, але багато чого дізналася про географію. Сімдесят років Орина жила в найбільшій країні світу. Баба казала: в нас країна була велика, а дихати нічим.
(«Географія»)
Я йду вулицею початку тисячоліття. На ній живуть чотири жінки — вчителька і її матір, воїнка і мислителька.
Нюся уважно дивиться на мене у вікно, поруч куняє Анфія. Лампіяда видирає на городі кущ, який корінням всотує солоні підземні води. На горизонті на горбку сидить Павлина, поруч з нею згорнулася клубочком біла коза.
(«Жіноча вулиця»)
____________________________________________________________________________________________________________________
Кому з усіх можливих і неможливих письменників ви б подарували свою книжку?
Коли мені вже доводиться дарувати свої книжки, то я роблю це зі словами «читати необов’язково». Хочеться, щоб книги приходили до людей, які їх потребують — то ж звідки мені знати, чи хтось з письменників/письменниць має потребу в моїх текстах?
Але якщо виходити з того, кого я читала, створюючи «Тимчасові труднощі», то список буде довгим. За два роки писання збірки я кілька разів перечитувала «Дублінців» Джойса, а ще був Шервуд Андерсон, Ділан Томас, Роберт Кувер, Томас Пінчон, Марк Твен, Ольга Токарчук, Інґеборґ Бахман, Реймонд Карвер й багато інших.
Либонь, я могла б подарувати їм усім примірник зі словами «Дивись, шо люди пишуть, начитавшись твоїх текстів».
Яку пораду ви дали б письменникам і письменницям, які лише починають свій шлях ?
Слухати поради професіоналів (!!!) у галузі.
Дивитися на свій текст так, наче його написав хтось інший, і запитувати себе: чи хочеться мені це дочитувати?
Багато читати — насамперед тих, на кого хочеться рівнятися (а рівнятися на когось — абсолютно нормально, особливо на початку). Разом з тим, постійно шукати й плекати власний голос і шлях.
Бути відкритим до нового.
І наостанок: як ви вважаєте, чому ж так часто наші “тимчасові труднощі” перестають бути тимчасовими?
У цьому рівнянні надто багато складників — тут не може бути єдиної відповіді.
Тимчасові труднощі перестають бути тимчасовими через об’єктивно непереборні обставини. Через хибне сприйняття часу: думку, наче життя станеться потім, а зараз тільки триває підготовка до нього. Через тривожність, яка викликає надмірний контроль. Через надмірний контроль, який заважає приймати рішення. Через страх. Через любов урешті — в усіх її формах і проявах, в тому числі в деструктивних.
Проте якими б химерними не були наші стосунки з часом, нам під силу опанувати себе і здолати наші тимчасові труднощі.
____________________________________________________________________________________________________________________
