Архітектура спільної перемоги: презентація українського видання книги Рона Аднера «Перемогти у правильній грі»

Завдяки фантастичній роботі Збройних сил України і всупереч спробам ворога зламати нас нападами на державну енергетичну систему, ми продовжуємо реалізовувати нові важливі проєкти. 6 грудня відбулася презентація українського перекладу другої книжки Рона Аднера «Перемогти у правильній грі». В рамках події обговорили не лише основні концепції видання, а й провели управлінську дискусію «Архітектура спільної перемоги». Книга вийшла у партнерстві видавництва Лабораторія з інтелектуальною агенцією TransformWISE і компанією ATMOSFERA. Уже за традицією до учасників події звернувся автор книжки Рон Аднер.

Учасники дискусії:

Володимир Павелко — засновник інтелектуальної агенції TransformWISE.

Олексій Бадіка — засновник та СЕО компанії ATMOSFERA, простору енергетичної спільноти NRG.space, співзасновник та член правління Асоціації сонячної енергетики України)

Олександр Філоненко — доктор філософських наук, доцент кафедри культури та філософії науки

Андрій Мельник — засновник Cowo.guru - середовище мислення

Звернення Рона Аднера до українських читачів

Привіт! Мене звуть Рон Аднер. Я — автор книги «Перемогти у правильній грі. Як наступати, захищатися й досягати результатів у мінливому світі», в якому зараз знаходиться Україна. Переклад книжки новою мовою — це завжди щось особливе. Але  особливо цінний момент для мене - це перекласти її, коли обставини такі складні. Дуже вдячний за зусилля і маю надію, це матиме вплив. Написання цієї книжки було десятирічною подорожжю до розуміння, як фундаментальний підхід до стратегії має змінитися у світі екосистем. Як переосмислити конкуренцію, можливості, загрозу, захист, час і лідерство, світ нових зв’язків і взаємозалежностей, де партнери можуть стати суперниками, а суперники – активами. Коли зміни перетинають визначальні для окремих галузей традиційні кордони і межі, то стають розмитими. І ваша стратегія має еволіюціонувати відповідно до цього. В цьому основна ідея і серце книги. Фокус стратегії має перейти від простого управління прямою конкуренцією та впровадженням до управління важливими партнерами і коаліціями.

Потрібно по-новому поглянути на архітектуру, завдяки якій  створюється цінність. Це вимагає нового набору концепцій, інструментів і рамок для вирішення можливостей і викликів у мінливих контекстах. Ось чому я радий поділитися цим з вами. Хоча книга про бізнес, але підхід, теорія та інструменти мають ширші значення.

Україна сьогодні переживає виклики на багатьох рівнях одночасно.  Дуже сподіваюся, що викладені в книзі ідеї  допоможуть вам. Залишайтеся в безпеці і будьте оптимістами! Успіхів!

Дякую!

Олексій Бадіка: Ця книга мені сподобалася  значно більше, ніж перша. Вона підходить під сьогодення і відповідає нашим викликам.  Підтверджує, що лобова конкуренція вмерла. Бізнесу чи організаціям недостатньо пропонувати найкращу якість за найкращу ціну. Світ ускладнюється, стає непередбачуваним. Лінійне планування і екстраполяція минулого досвіду не працює. Складні та динамічні системи відносин і партнерств виграють в конкуренції і не тільки в бізнесі. Не плутати зі складними ланцюгами постачання — це теж вже минуле.

Бізнес чи будь-яка стала і сучасна система, якою є Україна, не може розвиватися без сприйняття себе як екосистеми та усвідомлення своєї ролі в більших екосистемах, наприклад, у світі.

Володимир Павелко: Назва події «Архітектура спільної перемоги» співголосна з ключовою ідеєю книги — архітектура цінності. Цей концепт запровадив Рон Аднер. Він випустив всього дві книги, які принесли автору світову популярність. У другу вносить новизну — яким чином можна архітектурувати сьогодні екосистему.

Що таке екосистема? Це обмін цінностями серед гравців, які бачать спільну ідею, генерують цінність, якою обмінюються, і рухаються до вищих рівнів моральності. 

В книзі «Широким поглядом» описуються основні концепти створення цінності і побудови екосистеми як структури. Автор, на відміну від гарвардських професорів, де розглядають екосистему як модель, говорить, що спочатку потрібно побачити чітку взаємодію, жорстку структуру для того, щоб переходити в складніші форми. Аднер  показує підхід мапи клієнтської цінності, який нашаровувався на створення доданої цінності та надання клієнту пропозицій цінності. У «Перемогти у правильній грі» він робить потужний перехід. Архітектує ключові елементи цінності і показує, як вони  зникають, як мігрують з одної бізнес-екосистеми в іншу.

Андрій Мельник: Автор в книзі починає з того, що є галузі, а є екосистеми. Галузі — це те, що існує. Тут будуємо традиційну конкуренцію. А коли вони починають руйнуватися — виходимо в екосистеми. Підзаголовок книжки «Як тримати удар в мінливому світі». Що це за мінливий світ сьогодні? Чому сучасний світ називаємо мінливим?

Олександр Філоненко: Мені в книжці найбільше сподобалося поняття «правильна гра». Тому що виграш у неправильній грі — це поразка. Мене свого часу вразило, коли в Європі стало зрозуміло, що Перша світова війна не планує закінчуватися і стане Другою світовою, з'явилися люди, які почали розбиратися не як це відбувається, а як з усім цим жити і перемагати. Література міжвоєнного періоду породила десяток теоретиків гри. Саме в часи невизначеності з'являються люди, переконані, що нас врятує лише гра. Коли обговорюємо перемогу в мінливому світі, висловлюємо її в числах і таблицях — і це правильно. Але в якийсь момент помічаємо, що успіхи відбуваються тільки в одному випадку — якщо міняються ті, хто досягає успіху. 

Володимир Павелко: В «нульові»  з'являються непідвладні підходам індустріального мислення моделі. Google, Airnbnb, Uber, наприклад — платформні моделі, коли запрошуємо когось, хто поділяє наші цінності,  даючи для нього так само певну цінність. В результаті виникає нова бізнес-модель на принципах взаємопов'язаності й спільної ідеї.

Те, що колись було сталим і визначеним, сьогодні абсолютно непрогнозоване. Ми почали мислити парадоксами. Годинник — не годинник. Це аксесуар, набір комп'ютерних функцій, який міряє тиск, кроки. Заправки —  сучасні офіси, де люди приїхали не заправитися, а за резервним живленням, інтернетом, можливістю попрацювати в теплі. І мій улюблений приклад — 700 000 книг було продано в АТБ (прим. ред. — йдеться про книжку з доповненою реальністю «Аліса в країні Див» Льюїса Керролла). 

Чому цей світ мінливий? Якщо йти до книги «Широким поглядом», то Mishelin (60% світового ринку) говорить: я винайшов нову шину, будете тепер всі перевзуватися в неї. Маю важіль, стратегію, клієнти хочуть цього. Але в результаті маленьке СТО блокує інновацію великого гіганта і не пропускає її у світі. Про що це? Це про суб'єктність. 

Коли Сатья Наделла прийшов в Microsoft після Стіва Балмера, то не почав вижимати зі створеної системи. Він взаємодіяв, спілкувався з людьми, вибудовував стосунки з суб'єктами.

Стратегії третього покоління про зв'язки, які можна тільки промислити, їх не можна схопити. 

Андрій Мельник: Як застосувати до України підходи, про які читаємо? Як вивести Україну в суб'єктну позицію? Як цю позицію вивести на фронтир розширення уявлень про світ, організацій та спільнот?

Володимир Павелко: Термін «бізнес-екосистема» вперше зазначений у 1993-му. Перша книга про бізнес-екосистеми вийшла у 1996 році — «Кінець конкуренції» Джеймса Мура. Але екосистеми як явища існували і сто, і тисячу років тому.  Екосистеми в гнучкому світі — це коли немає чітких кордонів, ми вибудовуємо зв'язки.

Андрій Мельник: Перша книга з'являється в той момент, коли людина вийшла в стан рефлексії, осмислила і вклала в продукт, який передає далі. Тобто вона на цьому щось заробила. Через десятки років з’являється перша книга Рона Аднера, і тільки через тридцять років вона з'являється в українському контексті, описуючи, що таке екосистема. Не дотичні до англомовного простору люди вперше знайомляться з цим. Тобто ми відстаємо від світу років на тридцять. Щоб цього не було, треба заходити в управлінські інновації і осмислювати наш досвід, виходити в нинішні світові фронтири. Чи знайомі ми з місцями, де можуть відбуватися прориви? Чи знаходимося в комунікації із зовнішнім світом?  Чи спілкуємося про це?

Володимир Павелко: Але ж книга називається «Перемогти у правильній грі». Чи хочемо грати в цю гру? Це про суб'єктність. Ми вибираємо. 

Андрій Мельник: Гра говорить нам, що є межі. Виходить, світ активно змінюється — у нас накопичуються технології, уявлення. Але хто задає правильну або неправильну гру? Чи може українець заходити і створювати гру? Мені здається, Україна як феномен знаходиться на фронтирі у мінливому світі. Чи можемо  свій віковий досвід використовувати, щоб робити проривні історії? 

Олександр Філоненко: В грі є два елементи - правила і грайливість. Перший рівень у грі — ти знаєш правила, але не вмієш грати. Другий — забуваєш про правила, бо граєш. 

Математики намагаються завести теорію гри туди, де слідкуємо за правилами й алгоритмами. А в 70-80 роки люди пробували концептуалізувати грайливість. Це називалося постмодернізмом. Тоді намагалися придумати ідею, коли математика дорівнює нулю, а енергії багато — грайливість зберігається. Крім цього, є гравці, а є люди, які руйнують гру. Це шахраї, які кажуть, що грають, а насправді працюють. І ті, хто грають не по-справжньому. Коли говоримо про суб'єктність входження в гру, маємо зрозуміти — я гравець чи ні.

Проблема України в тому, що ми часто нечесно граємо. Нам так подобається грати, що не виходимо у велику гру. Цей перехід, коли шашки стають шахами, ще недавно вважався абсурдом. Ти думав, що граєш шашки, коли твій конкурент грав у шахи. Виявляється, так можна було? Це розширення гри не створює хаос, а породжує нові порядки. Але сьогодні додався новий параметр — фронтирність. Помиляємося, думаючи, що суб'єктність — це людина, яка приймає рішення за себе. Суб'єкт, який приймає важливі рішення — не той, хто ставить себе в центрі свого життя. А людина, яка виводить себе на фронтир чи на периферію. Новий герой будує стосунки і готовий втратити себе заради сильної гри. Раніше це здавалося програшною стратегією, а тепер хочеш вигравати — йди на периферію. Перестань боротися за центр, де нічого не відбувається. Йди туди, де тебе нема. Перетворення чогось ризикованого в ресурс — один із найпотужніших мотивів книги, який називається перехід від егосистеми до екосистеми. Це лідерство нового типу.

Володимир Павелко: Де Україна ще знаходиться, як не на фронтирі? Образи наших лідерів на обкладинці Time. Ми стали тими, хто задає тон. Як краще стріляти з «цезаря» чи «хаймарса» знають тільки українці. Українці вже на фронтирі. Якщо говорити в геополітичному плані, то на фронтирі творення нової Європи. Ми створюємо в різних напрямках нові знання, відкриваємо напрямки.

Ця книга була перекладена російською  як «Стратегія процвітання», бо росіяни не можуть говорити «Перемогти у правильній грі». Вони можуть говорити про перемогу, але це точно неправильна гра. Стратег — це той, хто створює рішення з благородними мотивами, а з тієї сторони жодних благородних мотивів немає, тому й переклад такий. Якщо говорити про розвиток екосистемної думки, це починається з індустріального світу. У Портера концепція value chain говорить про руйнування бар'єрів всередині компанії, про кросфункціональність. Ті, хто займається екосистемами, говорять, що треба руйнувати бар'єри між галузями та між індустріями. Тоді  виходимо з кросфункціонального на міждисциплінарне мислення. Діємо не між галузями — між дисциплінами.

На фронтирі  залишаємося, наздоганяємо — це вже про інтегральне мислення. А це не просто міждисциплінарне мислення, а з моральною компонентою. На сьогодні говорить про те, що стратег — з благородними мотивами. Саме тому «Перемогти у правильній грі», а не «Стратегія процвітання».

Андрій Мельник: Ми знаємо, як стріляти, але  не створили жодного «цезаря» чи «хаймарса».

Володимир Павелко: Сьогодні бавовна літала на дуже великі відстані. І це безпілотники української розробки. В нас є багато чого в технологічному і в гуманітарному плані.

Андрій Мельник: Суб'єкта, який виходить за межі, можна назвати підприємцем. Бізнесмен цього не робить — він вкладає гроші і отримує продукт. Мені здається, українцям зараз важливо зайти не тільки в підприємницькі інновації, а й гуманітарні. Неутилітарне творче мислення у підприємця, який виходить за межі, важливе. Завдяки цьому він здатен отримати оптику, з якою в рамках класичного бізнесу працювати не може. Де з'являється цей суб'єкт?

Володимир Павелко: Декілька місяців тому в медіа була теза президента Зеленського, що нам потрібні суб'єкти, які народжують візії. Звідки будуть з'являтися ці суб'єкти, якщо у нас десятиліттями їх не готували? Але сьогодні напевно ми на тому фронтирі, де все-таки ці суб'єкти є. Питання лише довгої підготовки. 

Олександр Філоненко: На конференції в Англії до мене підійшла японка і запитала: «Звідки ви?». Я відповів, з України. А вона сказала: «Це в Африці?» Мій учитель каже, в таких випадках треба  відповідати: «Не зовсім». Що ця ситуація означає? Поки живемо, ми в центрі власного життя. І раптом з'ясовується, що тебе взагалі немає на чиїйсь карті.

Проблема сучасної України не в тому, що ми на фронтирі, а в тому, що опинилися під софітами. У нас забрали тишу периферії. Треба утримати цей подарунок фронтиру, коли ми в обставинах, де народжується суб'єктність. Але є небезпека, що цей суб'єкт буде не гравцем, а актором — бажано не в театрі бойових дій. 

Багато говоримо про правила, але гра не в правилах. Сильна гра тоді, коли не пам'ятаємо правила, але граємо за ними. Думаю, проблема людейпід софітами, що вони роблять правильно, але самої гри немає.

Головне питання для України: як побачити суб'єкт правильної гри, який народжується? Є люди, які не люблять грати за правилами, тому винаходять свої. Але не в правилах справа, а в загадковому стані приналежності до великої гри. Перемога в неправильній грі — це поразка. Мені подобається ця теза. Ми часто граємо у неправильній грі. І найгірше, що можемо виграти. Іноді поразка має більшу вартість, ніж перемога.

Володимир Павелко: Kodak якраз переміг у поганій грі. Рон Аднер зазначає в книзі, що ми неправильно прочитуємо цю історію. Kodak надзвичайно успішна компанія, яка перемогла в цифровізації продуктів, але  не побачила, що архітектура цінності змінилася — замість паперу з'явилися екрани, замість аналогових фотокамер — цифрові і телефони. Вони проспали момент переходу і розбиття меж між іншими галузями.

Андрій Мельник: У цій книзі багато про ситуації, але мало про людину — суб'єкта, який згадується.

Володимир Павелко: Знову дозволю собі не погодитися, бо йдеться про суб'єктів. За будь-яким брендом стоїть людина. Хто такий стратег? Це суб'єкт, який творить рішення в певному управлінському контексті.

Олександр Філоненко: Епіграф розділу «Пастка егосистеми» такий: «Лідер без послідовників просто ходить на прогулянки» Джон Максвелл. Але ще цікавіше шостий розділ «Спосіб мислення має значення: здобуття лідерства відрізняється від самого лідерства». Це історія про формування суб'єктності.

Взагалі думаю, що теорія суб'єктності — особливість українців. Не забаганка, а те, без чого не можемо жити. Ми перемагаємо завдяки суб'єктності. У нас великий шанс зрозуміти, що якщо не вирішимо нічого з суб'єктністю,  нічого не зміниться. Але той життєво важливий для нас вузол зараз втрачений елемент, навколо якого будується концепція стратегії. І ми з Аднером зустрічаємося з різних сторін.

Володимир Павелко: Процес виховання суб'єкта довгий. Не хочу сказати, що Україна у 2022 році народилася. Ми показуємо певні речі, але щоб їх зберегти в довгостроковій перспективі, потрібна дисципліна до себе. Тоді від егосистеми ми переходимо в екосистему для створення цінності для інших.