Родинна сага і магічний реалізм: як народився роман «Тінь Малої Ведмедиці» Дарії Теплої
Щиро радіємо, що до авторів і авторок Лабораторії долучається Дарія Тепла — психотерапевтка і авторка роману «Тінь Малої Ведмедиці»! У досвіді Дарії кілька дуже різних життів: дитинство у степовій Кіровоградщині, навчання в Києві, життя в Канаді, подорожі Південно-Східною Азією і повернення додому у 2016 році. А після цього — десять років роботи з людьми у психотерапії. Під час однієї з поїздок до дідуся Дарія раптом збагнула, що дуже мало знає про свій рід. Але, поговоривши з дідусем, зрозуміла: він і сам знає небагато.Це стало початком родинного розслідування, яке і визріло в ідею книжки.
___________________________________________________________________________________________________
До повномасштабного вторгнення я...
До повномасштабного вторгнення я встигла прожити кілька надзвичайних життів. Найперше — дитинство та юність, що припали на 90-ті та початок 2000-х. Цей період не був легким, але в тому першому житті я навчилася бути сильною, витривалою, бачити красиве в малому, а ще — бути трохи шпигункою. Принаймні так я собі казала, коли навчалася в Інституті міжнародних відносин у Києві.
Друге життя припало на ті шість років, коли я жила в Канаді. Там я остаточно зрозуміла, що для мене немає кращого місця на Землі, ніж Україна.
Моє третє життя промайнуло того року, який ми з чоловіком присвятили подорожам країнами Південно-Східної Азії. Час в подорожах навчив мене по-справжньому бачити поетичну влаштованість світу, багатство інших культур та неймовірну красу людей.
Четверте життя почалося в 2016-му, коли я повернулася в Київ та пішла навчатися на психотерапевта. Ця професія відточує майстерність бути терплячою, люблячою та людяною, відкритою до нових досвідів. І ось уже десять років, як моя пристрасть до психотерапевтичної роботи не вщухає.
З повномасштабним вторгненням почалося моє п’яте життя, а значить, з ним прийдуть і нові уроки. Це життя — найважче з усіх, проте проходити крізь історичний момент такої надзвичайної значимості — для мене варте усіх випробувань.
Тут почався і мій рух в сторону письменницької професії. Беру все вивчене, багато навчаюся новому та вже обмірковую ідею для наступної книги.
___________________________________________________________________________________________________
Про книгу
Як і з персонажами книг, зі мною свого часу теж стався спонукальний інцидент. Точніше, одна спонукальна поїздка в село до дідуся, де я теж колись жила до сьомого класу.
Під час тієї подорожі два роки тому мені зненацька прийшло в голову питання про те, чому мій дідусь ніколи нічого не розповідав про своїх дідуся та бабусю. І коли я поставила йому це питання, він розгубився й не зміг відповісти. Виявилося, що він майже нічого не знав про свій рід.
Це стало початком родинного розслідування, яке визріло в ідею написати «Тінь Малої Ведмедиці». Цей роман не про мою родину, але в книзі я спробувала оповісти про забуту чи залишену в минулому, а подекуди й втрачену історію багатьох степових родин.
В тексті є місце й персональному. Наприклад, бабка Одарка в романі переповідає наші родинні історії про пана Абазу та своє життя на початку минулого століття. А багато історій про службу головного героя в Узбекистані — це оповіді про армійське життя мого батька, який служив у місті Нукусі в Каракалпакії. Мати головного героя — Мотря — має деякі автобіографічні елементи з життя моєї прабабусі Мотрі й носить її ім’я.
Поки я робила історичне дослідження для роману, я усвідомила, що знала про справжнє минуле мого краю та роду ще менше, ніж дідусь. Так само, як герої книги віднаходитимуть запилюжене минуле десь на закинутих складах пам’яті, так само й я віднаходила історію Кіровоградщини, яка буквально валялася у мене під ногами весь цей час. І коли я зрозуміла, що не можу просто так залишити все те цінне та випадково віднайдене там, де його знайшла, я сіла писати «Тінь Малої Ведмедиці».
___________________________________________________________________________________________________
Про назву книги
Пошук назви був дуже довгим. Направду, мені було легше написати цю книгу, ніж дати їй ім’я.
Це одна з тих назв, які набувають сенсу після того, як дочитав текст до кінця. Тому, щоб не зіпсувати враження від читання, не буду вдаватися у подробиці. Але можу сказати, що вона має пряме відношення до однієї з героїнь книги. До тієї, яка займає найменше місця в цій історії. І найбільше.
___________________________________________________________________________________________________
Коли закінчиться війна, я...
…куплю квіти і піду вклонитися могилам полеглих захисників і захисниць.
…відкоркую пляшку шампанського, яку купила в переддень повномасштабного вторгнення.
…подякую усім своїм, хто був поруч, з ким в одному строю я змогла встояти та пройти через це.
…не буду робити фото на пам’ять — я і так знаю, як сильно постаріла за ці роки.
…дозволю собі багато плакати й горювати.
…засаджу балкон циніями, барвінком та заячим холодком в пам'ять про загиблих на цій війні.
…подякую чоловіку, брату та друзям за службу.
…і надовго поїду кудись, де зможу нарешті згадати, як це, коли море, і піщинки у волоссі, і шкіра сяє золотом від засмаги, і більше не потрібно боятися за близьких. І обов’язково, щоб дурні набридливі чайки кигикали цілий день над головою.
…а далі я займусь тим, що вмію робити найкраще — плекатиму любов:)
___________________________________________________________________________________________________
