Автори Лабораторії: Дар'я Коцюба про чутливість і місію книжки «Свідоцтво про існування»
Вітаємо нову авторку Лабораторії Дарʼю Коцюбу! Дарʼя авторка, громадська діячка та засновниця спільноти «Народжені ненародженими». За освітою фінансистка, проте особистий досвід втрати дітей став переломним моментом і визначив її покликання — бути підтримкою для батьків, які втратили дітей під час вагітності, у пологах, незадовго після народження. Свій шлях Дарʼя осмислила у книзі, присвяченій досвіду багаторічного непліддя, проживання втрат й материнства поза звичними суспільними рамками. Через слово вона відкрито говорить про те, що зазвичай замовчується, знімаючи стигму з теми ненароджених дітей та повертаючи їй гідність. Свою діяльність вона розглядає як особисту місію — місію жінки й матері. Ділимося розмовою з авторкою у матеріалі.
___________________________________________________________________________________________________________________
До повномасштабного вторгнення я...
До повномасштабного вторгнення я жила життям, яке зовні виглядало досить стабільним та звичайним. За освітою я фінансистка і більше десяти років працювала за фахом, але останні п’ять років розвивалася у відділі продажу міжнародної косметичної компанії.
Паралельно з роботою я була в дуже особистому процесі — шляху до материнства. У моєму житті це був постійний внутрішній рух, про який не завжди говорять вголос, але який займав дуже багато місця всередині.
На момент початку повномасштабного вторгнення я вже була вагітною вперше за 11 років неплідності своїм первістком Іваном.
У травні 2022 року я втратила свою дитину. Фактично для мене війна і особиста втрата зійшлися в одному короткому проміжку часу — і це стало точкою, після якої життя вже неможливо було проживати так, як раніше.
___________________________________________________________________________________________________________________
Про книгу
Ця книга не була для мене просто текстом або проєктом. Вона народжувалася так само, як народжуються дуже важливі речі — через досвід, який не вміщається всередині.
Це книга не тільки про втрату. Вона про тихе материнство, яке існує незалежно від обставин. Про ті стани, про які майже не говорять, але які проживають тисячі жінок.
Я писала її як дуже чесну розмову. Без спроб прикрасити чи спростити цей досвід. Процес написання був для мене водночас дуже складним і дуже важливим. Це означало знову звернутися до подій, які змінили моє життя, але подивитися на них уже з тієї точки, в якій я перебуваю сьогодні — з більшим розумінням, досвідом і прийняттям.
Для мене це також спосіб дати форму тому, що часто залишається невидимим і непроговореним у суспільстві. Я писала книгу для кожної родини, для кожної матусі Янгола — це мій спосіб бути поруч та підтримати тих, кого я ніколи не зустріну особисто, але через слова на сторінках книги, зможу тепло обійняти.
___________________________________________________________________________________________________________________
Про назву книги
«Свідоцтво про існування» — назва, яка народилася з дуже важливого для батьків документу і не тільки. У цій назві для мене є кілька рівнів.
Перший. Існує «документ», який часто батьки заповнюють власноруч для своїх дітей, які пішли надто рано — свідоцтво про життя. Він не має юридичної сили для держави, але має величезне значення для батьків. Це свого роду визнання — ця дитина була. Її шлях був коротким, але це його не спростовує.
Другий рівень — про саму книгу як свідчення існування діток-Янголів. Свідоцтво того, що ці діти були, що вони залишили слід, що вони є в пам’яті, в серцях, в житті своїх батьків.
Ця книга присвячена всім дітям, які пішли надто рано.
___________________________________________________________________________________________________________________
Я мрію, щоб моя книга…
Я мрію, щоб ця книга жила далі — щоб вона була перекладена щонайменше на кілька мов і знайшла своїх читачів у різних країнах та континентах. Щоб вона зазвучала і в аудіоформаті — для тих, кому легше слухати, ніж читати. І як буде така можливість, я її хотіла б озвучити особисто. Інтонація, голос, темп — це те, що дозволить почути історію так, як я її проживала серцем.
Але найважливіше для мене — не формат і не географія.
Я хочу, щоб ця книга стала дозволом.
Дозволом відчувати все те, що приходить разом із втратою дитини. Дозволом батькам пам’ятати. Говорити. Плакати. Любити. Вшановувати. Не знецінювати свій досвід і не соромитися своїх почуттів.
Це книга, яка говорить: з вами все так. І ваша любов має право існувати.
___________________________________________________________________________________________________________________
Коли закінчиться війна, я...
Коли закінчиться війна, я хочу більше бути в житті.
Бути поруч із людьми, створювати живі простори підтримки, розвивати те, що вже народилося з мого досвіду — спільноту, проєкти, зустрічі для жінок і сімей.
Я хочу більше світла, більше тепла, більше присутності.
Хай у цьому світі стане більше місця для пам’яті, для любові і для життя — у всіх його проявах.
___________________________________________________________________________________________________________________
Про роки непліддя та шлях до материнства
У книзі ви говорите не лише про втрату дитини, а й про роки непліддя. Чому для вас було важливо включити цю частину історії?
Тому що втрата дитини дуже рідко починається в момент самої втрати. Для багатьох сімей їй передують роки очікування, лікування, надії, виснаження і постійного життя між «можливо» та «ще ні».
Мій шлях до першої вагітності тривав одинадцять років. І цей досвід дуже сильно сформував мене, як людину, ще до появи двох смужок на тесті. Непліддя — це не лише медичний діагноз. Це стан, який впливає на стосунки, самооцінку, тіло, відчуття майбутнього і навіть на спосіб бути серед інших людей.
Мені було важливо показати цілісність цього шляху. Бо часто суспільство бачить лише окрему точку — втрату. Але за нею можуть стояти роки боротьби, надії й любові до дитини ще задовго до її народження.
Ця книга також про це — про невидимий шлях багатьох сімей, який дуже часто залишається поза увагою.
___________________________________________________________________________________________________________________
Про підтримку близьких
Наскільки важливою є підтримка близького оточення після втрати дитини?
Підтримка має величезне значення. Після втрати людина стає дуже вразливою, і навіть кілька простих слів можуть або дати опору, або навпаки — ще більше ранити.
Дуже часто близькі не знають, як правильно реагувати, бо тема втрати дитини досі залишається складною і замовчуваною. Люди бояться сказати щось не те, тому інколи просто зникають або уникають цієї теми.
Але насправді найцінніше — це присутність. Не намагатися «полагодити» людину, не знецінювати її біль фразами на кшталт «ви ще народите» чи «треба жити далі», а дозволити їй проживати своє горе так, як вона може.
У книзі я також багато говорю про підтримку — і про те, як вона допомагає повертатися до життя. Бо відновлення дуже рідко відбувається в повній ізоляції. Нам потрібні люди, поруч із якими можна залишатися справжніми у своєму болі.
___________________________________________________________________________________________________________________
Про нотатки психологині у книзі
У книзі є коментарі психологині. Чому для вас це було важливо?
Мені хотілося, щоб ця книга була не лише особистою історією, а й несла практичну психологічну користь для читача.
Коли людина проходить через втрату дитини, вона часто не розуміє, що з нею відбувається. Чому змінюється тіло, емоції, реакції, стосунки зі світом. Чому іноді з’являється провина, ізоляція, страх або відчуття втрати себе.
Саме тому у книзі є нотатки психологині, яка пояснює деякі процеси з професійної точки зору. Це допомагає читачеві не лише впізнати себе у моїй історії, а й краще зрозуміти механізми проживання свого досвід та горювання.
Для мене це дуже важлива частина книги, тому що вона робить її не лише емоційною, а й підтримуючою та просвітницькою водночас.
___________________________________________________________________________________________________________________
Ви заснували спільноту «Народжені ненародженими» після власного досвіду втрати. Як народилася ця ідея і якою спільнота стала сьогодні?
Після втрати мого первістка я вперше відкрито розповіла про свій досвід — спочатку у власному блозі. Я зробила це приблизно через рік після втрати, не маючи на меті створювати якусь спільноту. Але отримала десятки повідомлень від жінок, які впізнали у моїй історії свою, і зрозуміла, наскільки сильно нам бракує простору, де про перинатальну втрату можна говорити відкрито.
Так народилася спільнота «Народжені ненародженими».
За цей час вона виросла далеко за межі моєї особистої історії. Сьогодні це спільнота, яку розвиваємо разом із волонтерками та учасницями.
У рамках спільноти діє низка ініціатив і напрямків підтримки, зокрема закриті Telegram-групи, об’єднані навколо різних тем і досвідів втрати. Це простори, де батьки можуть говорити з тими, хто справді розуміє їхній досвід, ділитися пережитим і отримувати підтримку «рівний-рівному».
Паралельно ми працюємо над просвітницькими та адвокаційними проєктами, говоримо про те, що досі часто залишається невидимим у суспільстві.
___________________________________________________________________________________________________________________
Про проєкт створення протоколу на випадок втрати дитини
Окрім книги, ви також берете участь у проєкті за участю Міністерства охорони здоровʼя по розробці та адвокації стандарту супроводу родин у переживанні перинатальної втрати в медичних закладах України випадок втрати дитини. Розкажіть про це більше.
Для мене це один із пріоритетних напрямків діяльності спільноти «Народжені ненародженими».
Мій власний досвід втрати Івана я проживала в Канаді, де вже понад двадцять років діє протокол підтримки сімей у випадку перинатальної втрати. Повернувшись в Україну, я побачила, наскільки інакше цей досвід часто виглядає в наших медичних закладах і скільки залежить не лише від професійності медиків, а й від наявності зрозумілих алгоритмів допомоги.
У 2025 році ми почали співпрацювати з Вікторією Лучкою, засновницею ГО «Безпечне народження», і в 2026 році спільно ініціювали за участю Міністерства охорони здоров’я розроблення та адвокацію стандарту супроводу родин у переживанні перинатальної втрати в медичних закладах України.
Цей стандарт про те, як система може залишатися людяною в момент, коли життя родини розділяється на «до» і «після». Про право батьків на повагу до їх батьківства та до їхньої дитини, можливість зустрітися з нею, зберегти спогади, попрощатися та отримати фахову підтримку.
Ми прагнемо, щоб незалежно від міста, лікарні чи конкретного медичного працівника родина в цей момент знала: її дитина важлива, її втрата визнана, а поруч є люди, які знають, як допомогти.
___________________________________________________________________________________________________________________
