Мандрівка крізь час і простір, сповнена болю та любові до рідної землі: друге життя знакового тексту
Раді вітати у нашій авторській родині Олександра Михеда — знакового українського письменника і військовослужбовця! Олександр Михед — автор 10 книжок, член Українського ПЕН, лауреат Премії імені Юрія Шевельова. Його книги та вибрані тексти вже перекладені понад десятьма мовами, а його есеї та статті публікували авторитетні світові медіа — The Financial Times, The Guardian та Frankfurter Allgemeine Zeitung. Ділимося деталями про перевидання культового тексту автора.
_________________________________________________________________________________________________________________________
Досвід автора формувався у провідних світових культурних просторах: він був учасником літературних резиденцій у США, Франції, Ісландії, Фінляндії, Латвії, а також віртуальної резиденції в Оксфордському університеті.
Сьогодні ж Олександр несе службу в лавах Збройних Сил України, а його голос продовжує допомагати світові краще зрозуміти українську культуру, історію та наш сьогоднішній контекст.
_________________________________________________________________________________________________________________________
«Я змішаю твою кров із вугіллям» повертається до читачів у новому виданні. Що Ви відчуваєте, коли текст отримує друге життя?
Відчуваю жаль, що актуальність книжки залишається незмінною. З’явилося нове прекрасне покоління читачів, з якими мені важливо поговорити про нашу дійсність.
_________________________________________________________________________________________________________________________
Якби Вам довелося описати цю книжку людині, яка ніколи про неї не чула, одним реченням сьогодні — яким воно було б?
Мандрівка Донеччиною і Луганщиною крізь час і простір, сповнена голосів, болю та любові до рідної землі.
_________________________________________________________________________________________________________________________
Після 2022 року багато текстів про Донбас почали читатися по-новому. Що змінилося навколо книжки від моменту її першого виходу, а що залишилося незмінним?
Книжка розповідає про історію і сучасність (станом на 2016–2020 рр) шести міст Донецької і Луганської області.
Лисичанськ і Сіверськодонецьк – нині під окупацієї.
Бахмут став національним символом.
Триває битва за Костянтинівку і Покровськ.
Вторгнення продирається і в Добропілля.
Тому книжка зараз сприймається радше як своєрідна капсула часу, що береже реальність цих міст у період декомунізації, після першої деокупації частини цих міст у 2014 році, у розквіті активності і вібрування життя. Життя під час війни, але до повномасштабного вторгнення, що стерло все.
_________________________________________________________________________________________________________________________
Якби сьогодні Ви зустріли автора, який щойно закінчив писати «Я змішаю твою кров з вугіллям», що б Ви йому сказали?
Пройди курс такмеду.
_________________________________________________________________________________________________________________________
Чи є фрагменти книжки, які тепер читаються для Вас інакше, ніж у момент написання?
Коли тривала битва з Бахмут, постійно думав про ось цей діалог із книжки:
— Що таке Бахмут?
— Це буферна зона.
— Між чим і чим?
— Між ними і нами.
_________________________________________________________________________________________________________________________
Які питання Ви ставили собі під час роботи над книжкою і чи знайшли на них відповіді за ці роки?
Коли закордонні аналітики й політики так легко погоджуються віддавати Донеччину й Луганщину, згадую дискусії в нашому суспільстві якраз, коли працював над книжкою. Ці кухонні розмови – віддавати Донбас чи ні?
Але насправді легко віддавати те, чого не знаєш. Легко відмовлятися від міст, де ти ніколи не бував.
А спробуй віддай те, що по-справжньому любиш. Не виходить? У цьому і відповідь.
_________________________________________________________________________________________________________________________
Які відгуки або реакції читачів на цю книжку запам'яталися Вам найбільше?
Запам’яталася критична дискусія довкола книжки, що рухалася паралельно з потоком читацьких відгуків, суть яких зводилася до простого – “дякую, що закохали в ці тепер рідні землі”.
Польські волонтери розповідали, що їздять на Схід і беруть в дорогу польське видання. Разом читають, обговорюють.
Знаю історії, коли люди набивали собі татуювання з назвою книжки.
Наприклад, ось цей військовий.
_________________________________________________________________________________________________________________________
Чи є розділ або епізод, який сьогодні болить найбільше?
Болить вся книжка.
Болять міста.
Болять люди.
Болить розмова з Ігорем Козловським, який помер у вересні 2023 року.
Болять розмови з Оленою Смірновою, директоркою Бахмутського краєзнавчого музею, яка померла восени того ж року.
Болить один із головних героїв книжки – Марко Залізняк, фотограф із Покровська. Його спадщина нині в російській окупацїі.
_________________________________________________________________________________________________________________________
Що б Вам хотілося, аби сучасний читач зрозумів про схід України після прочитання цієї книжки?
Донеччина й Луганщина – неймовірні. І кожна дрібка української землі – така.
_________________________________________________________________________________________________________________________
Про книгу
Ідея написання виникла відразу ж у перші години після приїзду у Костянтинівку в грудні 2016 року. Було відчуття, що відбувається важлива реальність, яку хочеться зафіксувати.
Тепер назви міст, про які розповідає ця книжка, знає кожен українець. Костянтинівка, Бахмут, Покровськ, Лисичанськ, Сіверськодонецьк, Добропілля. Мені здається надзвичайно важливими, щоби якомога більше читачів дізналися про минувшину цих міст, про динамічну сучасність, яке ще зовсім донедавна там була.
Мені було важливо схопити відчуття, ніби ми з читачами разом у цій мандрівці шістьма містами Донеччини й Луганщини.
Ніби ми разом сидимо в архіві в Покровську, їдемо з таксистами між містами, оглядаємо сліди першої окупації Лисичанська.
Тож чимала частина книжки написана “на ногах”. Буквально у процесі пересування між містами, у процесі спілкування з місцевими. У Бахмуті – сторінки мого записника злипалися від снігу з дощем, поки записував монолог директорки краєзнавчого музею. У Костянтинівці нотував історію бельгійських підприємців під заняття гуртка з вивчення англійської мови. У Сіверськодонецьку між сторінками шурхотів пісок, який у літню пору, здається, продирався у кожну шпарину.
_________________________________________________________________________________________________________________________
Про назву книги
Здається, ніколи цього не розповідав, але робоча назва книжки – “Інтерсіті 712” (за назвою потягу, що йшов до Костянтинівки). Я писав книжку, уявляючи, що це все таке велике запрошення читачів до подорожі. І до всього той інтерсіті видавався добрим образом – що таке українське суспільство, яке постало з Майдану: військові, активісти, міжнародні спостерігачі, люди, які втратили свій дім.
Однак у процесі дослідження я натрапив на працю “Свобода і терор у Донбасі” Гіроакі Куромії, одного з ключових іноземних дослідників українського Сходу. Саме там мені трапилася цю погроза “Я змішаю твою кров із вугіллям”, кинута партійним босом активісту-шахтарю. І я просто відчув – ось вона, назва, яку я шукав увесь цей час.
За місяць до публікації книжки, весною 2020 року, я мав честь поспілкуватися з паном Куромією, а потім і вислав йому книжку. Гадаю, для нього то був дивний приклад плину історії, що зробила ще один виверт і його праця по стількох роках стала таким важливим поштовхом для автора молодшого покоління.
_________________________________________________________________________________________________________________________
Коли закінчиться війна, я...
Я ніколи не бував у Луганську і Донецьку, не був на Кінбурнській косі і в Маріуполі. Хотів би знову подихати ялівцем у кримській бухті, яку знав під назвою “Царська бухта”. Однак на той момент, сподіваюсь, вона зватиметься кримськотатарською – Деліман.
_________________________________________________________________________________________________________________________
