Автори Лабораторії: Річард Ферт‐Ґодбіхер про свою улюблену емоцію, яку не любить відчувати, хробаків та захоплення історією
Цього разу ми знайомимо вас з нашим іноземним автором — Річард Ферт‐Ґодбіхер відомий як історик емоцій, доктор філософії, один із провідних світових експертів у галузі історії та лінгвістики. Почесний науковий співробітник Центру історії емоцій при Лондонському університеті королеви Марії. Автор книги «Історія емоцій. Походження людини (розумної) емоційної». В своїй роботі Річард знайомить читачів з еволюцією емоцій, дивує неочікуваними фактами та доводить, що найважливіші події в історії людства відбувались не з холодним розумом, а під дією емоцій. Про любов до історії, захопленням огидою та написання книжки – читайте в матеріалі.
Фото: Річард Ферт‐Ґодбіхер, https://wmagazin.com/
З чого все почалось
В дитинстві я мріяв стати рок-зіркою, але мені завжди була цікава історія, це було моє хобі. Тому я вирішив поєднати хобі та роботу і вступив на історичний факультет. Коли настав час писати дисертацію, я обрав тему пов'язану з емоціями. Річ у тім, що моя дружина мала еметофобію (це фобія, пов’язана зі страхом блювоти та відразою до того, коли хтось блює). І я захотів розібратися з цим. Досліджував це питання зі сторони психології, філософії та історії. І в один момент я став називати себе істориком емоцій.
Про улюблену емоцію, яку не любить відчувати
Огида – моя улюблена емоція. Звісно я не люблю її відчувати, але це потужна емоція, тому що вона дозволяє нам контролювати і захищати себе. Мені було цікаво дізнатися як люди звикли ставитися до почуття відрази (огиди), що це взагалі? Огида – це спосіб захисту від патогенних мікроорганізмів. Тобто ви не їсте те, що може викликати у вас хворобу, бо знаєте, що ваші пращури їли і вмирали. Вона допомагає нам уникати певної їжі та відвертає від небезпеки. Це і є класична еволюція.
Проте багато людей їдять комах, і я їм, наприклад борошняних хробаків. До речі, вони на смак як щось середнє між свинячими шкварками та попкорном, дуже смачно! Та для деяких людей хробаки відразливі, і це нормально. На те, що ми вважаємо смачним або огидним впливають наші культурні фактори. Ось, наприклад, шведи їдять сюрстремінґ — консервованого оселедця, який бродить у банці щонайменше пів року. Відкривши його, ви відчуєте один із найбільш неприємних запахів у своєму житті — просто повірте мені.
Але наші смаки розвиваються, як і емоції змінюються під дією еволюції.
Про книжку
Я написав цю книжку, бо маю місію — відкрити чудесний світ історії емоцій для більшої кількості людей. Хочу, щоб вони побачили, як це захопливо — дивитися на попередні епохи крізь призму емоцій, і поглянули на світ і його минуле по-новому.
Емоції супроводжують людину відтоді, як вона з'явилася на світ. Бажання – це емоція, яка найбільше сформувала людину. Без бажання ми б не їли, не народжували дітей, нічого не будували, людський рід більше би не існував. У кожній релігії бажання є основою і суттю, це дуже потужна емоція. Це двигун виду.
Я переконаний в тому, що не буває історії без емоцій, а минуле не можна зрозуміти, не знаючи того, що відчували наші пращури.
Про штучний інтелект
Сьогодні існує ціла галузь присвячена створенню емоційних машин, яка називається афективна інформатика. Однією із цілей цієї галузі є створення комп’ютера, який умів би розпізнавати почуття.
Мабуть, ви вже чули, а можливо і мали справу із віртуальною помічницею Alexa від компанії Amazon. Вона змінює тон мовлення, шепоче та кричить, жартує та наспівує дурні пісеньки. Alexa покликана стати вашим другом, навчитися розпізнавати ваші емоції. Звісно це робиться з метою ефективніше продавати вам свої товари, але не тільки.
Розробники також хочуть слідкувати за психічним здоров'ям своїх клієнтів. Віртуальну помічницю вчать розпізнавати ваш настрій за голосом. Якщо ви засмучені, вона поговорить з вами, або ввімкне медитацію. Радітимете — вона розділить радість з вами. Згодні, що це непогано?
Проте зрозуміти людські емоції та врахувати мову, культурні відмінності, спогади тощо, поки що не під силу жодному штучному інтелекту. Це може змінитися з часом, але ніхто не знає куди це нас заведе.
У матеріалі використано уривки з інтерв'ю Річарда Ферт‐Ґодбіхера для Skeptic Magazine
