Спадщина, що пахне зрадою: уривок із романтичного dark academy фентезі про вампірів
Кідан Адане, головна героїня роману «Безсмертна пітьма» – сирота і спадкоємиця династії, яка живе за власними правилами. Коли зникає її сестра, вона вступає до темного університету Юкслей, де людські еліти навчаються, щоб обирати собі вампірів-покровителів і здобувати силу. Її мета – знайти Джун. Її кров – ключ до влади. Її ворог – вампір Сусеньйос Саґад. Жорстокий. Спокусливий. Небезпечний. Його темна сутність пробуджує в ній щось жорстоке і спокушає. І коли темрява шепоче її ім’я, час обирати: перемогти зло, яке б'ється в унісон з її серцем, або ж прийняти його. Ділимося уривком із книги.
.jpg)
____________________________________________________________________________________________________________
Кідан потягнулася за ножем, який завжди носила в куртці. Він загнутий на кінці, а рівчачки на лезі неприємно впивалися в долоню. Від дотику до ножа хребтом пробіглися сироти.
Кідан наблизилася до жінки, поки їх огортала абсолютна тиша ночі. Кідан воліла б, щоб та бодай поворухнулася. Спокій, притаманний тваринам, а тваринні риси — дранаїкам.
— Хто ви? — голос Кідан потурбував спокійну ніч.
Жінка мала пишні округлі форми, а над темними блискучими очима височіли густі брови. На грудях у неї був прикріплений золотий значок із зображенням чорного птаха зі срібним оком.
— Я — деканка Фаріс з університету Юкслей. Ти шукала зустрічі зі мною, чи не так?
Дівчина міцніше вхопила ножа, коли перед очима розплився хідник. Їй відібрало мову від усвідомлення, що місце, яке вона шукала, живучи сподіваннями потрапити туди, звалилося на неї просто з неба.
— Юк... Юкслей? — врешті спромоглася вимовити Кідан, нажахана думкою, що заповітне місце знову вислизне в неї з-під носа.
— Так.
Відповідь розвіяла туман у думках Кідан. Що вона собі думає? Дівчина облишила кишеньковий ніж.
— Тож ви прийшли забрати мене, — заторохтіла вона. — Обміняти мене на Джун?
У серці розквітла надія. Скільки ночей вона провела, уявляючи всі можливі сценарії, як розгортатиметься ця зустріч? Серце билося лише заради цього божевільного прагнення, мети, хоча мало зупинитися тієї вогняної ночі.
Деканка схрестила руки на грудях:
— Мешканці Юкслею не викрадають людей. Наші закони стоять на заваді цьому.
— Закони? — вимовила Кідан з огидою, підходячи ближче до жінки. — Де були ваші закони, коли дранаїк нашої родини викрав мою сестру?
Її руки ладні були кинутися та задушити жінку. Очі деканки зблиснули з пересторогою. Хороший знак.
— Це серйозне звинувачення. У тебе є якісь докази?
Доказ Кідан, приклеєний до ліжка в її тісній квартирі, чекав на свій зоряний час. Зізнання її жертви: ім’я вампіра. Але це й також доказ того, що Кідан катувала й вбивала свою жертву.
Голос Кідан звучав так низько, що міг розбудити й мертвого:
— Вампір викрав мою сестру.
Деканка Фаріс схилила голову набік:
— Я розмовляю з тобою від імені університету Юкслей, Кідан. Ти не зростала за нашою системою освіти, тому не розумієш ваги своїх слів. Попри це, я несу відповідальність за мир між дранаїками й людьми. Саме це для мене на першому місці. Я керуюся законами, а хто їх порушує — відчуває вагу покарання. Ти не маєш доказів, але стверджуєш, що тебе ошукали. Я прошу тебе звернутися до голосу розуму всупереч горю. Я не можу звинуватити когось із дранаїків без доказів їхньої провини.
Деканка Фаріс говорила як поважна політикиня, немов її кампус — серце закону й порядку. Це суперечило всьому, що Кідан уявляла про це місце.
Вона мало не почала суперечку, коли раптом здогадалася:
— Це були ви? Ви внесли за мене заставу.
Після арешту Кідан сталося диво. Жінка з достатньо вагомим становищем у суспільстві забажала внести заставу анонімно, і суд задовольнив її бажання.
— Ти заслуговуєш на шанс довести свою невинуватість, — наголосила деканка. — Як і будь-хто інший. Ти ж не винна, так?
Кідан відступила на крок. Ця жінка не прийшла сюди вести бесіди про Джун. Доброта, особливо така, завжди мала ціну.
— Чому ви тут?
Деканка Фаріс пильно дивилася на неї.
— На жаль, твоя тітка Силія покинула нас. Вона захворіла, й недуга швидко забрала її. Мої співчуття.
Кідан здивовано глянула на скриньку. Померла. Вона не заплакала, проте хвиля шоку мало не збила її з ніг. Ще один член її родини мертвий. Чи не той самий вампір за цим стояв?
Тітка Силія існувала здебільшого в її уяві, в історіях, у минулому житті, яке пояснювало теперішнє. Вона — живий доказ, що вони не з’явилися нізвідки на порозі матінки Аноет. Ці новини змусили Кідан відчути себе невагомою, додалася ще одна відсутня ланка. Тоді вона згадала медові очі Джун, ніжну усмішку й знову відчула землю під ногами.
Деканка витягнула білосніжний конверт із кривавим гербом:
— Відтепер ти наступна на успадкування Маєтку Адане. Це лист про зарахування. Кідан відсахнулася від листа:
— Я не бажаю бути рабинею вампірів.
На обличчі деканки не залишилося і дрібки спокою:
— Не використовуй слів, якщо не усвідомлюєш їхньої ваги. Ти їх промовляєш у моїй присутності востаннє.
Кідан хотіла розсміятись, проте лише зневажливо фиркнула:
— Я не зацікавлена в пропозиції. Мені потрібна лише Джун.
— Дуже добре. Віриш чи ні, у мої обов’язки не входить переконувати студентів вступити до мого університету. Більшість докладає неабияких зусиль, аби отримати місце в Юкслеї, — вона витягла ще одного листа з кишені. — Підпиши це, і я піду.
Кідан підозріло подивилась на нього:
— Що це?
— Заповіт із підписами твоїх батьків, а згодом і тітки. Вони залишають усе останньому дранаїку родини.
Від подиву Кідан роззявила рота. Вона вихопила листа. Він був майже весь закреслений, а окремі фрагменти — навмисно підкреслені. Кідан читала, міцно стискаючи в руках кутики заповіту, з кожним словом її охоплював дедалі більший жах.
— Цікаво, хіба ні? — очі деканки Фаріс заблищали. — Уперше за всю історію Юкслею сім’я заповідає свій маєток дранаїку. Твоя сім’я настільки довіряє вампірові, якого ти звинувачуєш у викраденні сестри, що доручає увесь спадок.
Жовч підступала до горла. Хіба вони були сліпі? Це був ще один доказ. Він виманив у її сім’ї спадок або ж змусив його віддати. Викрав Джун, щоб втамувати спрагу…
— Ні, — мовила деканка.
— Що?
— Ти гадаєш, він змусив їх це підписати. Це неправда. Вони зробили вибір із власної волі. Існує ще багато всього, що ти не розумієш про наш світ. Сила наших родин, сила наших законів. Усе це винятково. Усі знання, які відкриються тобі, якщо ти вирішиш приєднатися до нас. Жодна душа не потрапить до Юкслею без запрошення.
Кідан дивилась на закреслені фрагменти листа. Що приховувала від неї деканка?
Деканка Фаріс поглянула на свій витончений золотий годинник. Вона витягла ручку з її, здавалося, бездонної кишені.
— На жаль, я поспішаю. Підпиши, будь ласка, цей документ, що підтверджує відсутність наміру оскаржувати заповіт як потенційна спадкоємиця, і я дам тобі спокій.
Кідан витріщалась на ручку, немов на отруйну змію. Спливло декілька хвилин, і деканка заховала її.
— Напевно, ти потребуєш часу на роздуми. Маєтки можна успадкувати після отримання освіти, якщо ти раптом зміниш своє рішення. Ти муситимеш вступити до університету й закінчити курс, присвячений вивченню співіснування вампірів і людей. Я чекатиму три дні на твоє остаточне рішення.
Вираз обличчя жінки роззброїв Кідан. Деканка вдруге протягнула їй листа про вступ, Кідан вагалася, проте прийняла його. Лист був із цупкого й щільного паперу із печаткою — два леви з кинджалами в пащах, спрямовані один на одного.
Чому? Кідан вдивлялась у герб, сподіваючись, що він зникне. Чому її сім’я так вчинила? Коли вона підвела голову, жінка вже зникла.
***
Кідан кинула листа про зарахування на захаращену підлогу й копнула пірамідку тарілок з-під локшини, збудовану в кутку. На підлозі не було достатньо місця, щоб вони покотились вусібіч, тому відбились від стіни й вдарили її по литці. Вона осіла на підлогу й похилила голову так, що косички повністю затуляли обличчя. Фарба лущилася по кутках тісної кімнати, туалет працював, тільки якщо інші мешканці не зловживали ним, а на килимі красувалася загадкова пляма, яка смерділа навіть після того, як Кідан вилила на неї пляшку відбілювача. Кімната тиснула на неї, їй робилося млосно у власному тілі та ставало важко дихати. Стояла така спека, що й скорпіон би підсмажився. Вона не може провести тут бодай ще один день. Тільки не без сестри. Вона бездумно погладжувала свій браслет із метеликом. Хотілося додому. Навіть якщо замість будинку — картонна коробка.
Маєтки нагадували Кідан диких тварин. Брудні, часто кишіли небажаними гостями, і, попри всі декорації всередині й зовні, їх ніколи не бажали купувати. Принаймні не посправжньому. Вона вважала жахливою зрадою те, що вони зверталися по їжу до інших, коли той, хто мав про них піклуватися, забарився. Їхня названа мати, матінка Аноет, погоджувалась із нею, ще коли вони були дітьми, Джун і Кідан почали заробляти гроші, щоб платити за оренду. У десять років Кідан продавала дивні саморобні браслети, а Джун пекла маленькі та надзвичайно смачні пончики. На згадку про це у неї потекла слина, а потім пересохло в роті.
Вона взяла заповіт батьків і тітки занімілими пальцями. Вени наповнювалися вогнем із кожним прочитаним зрадницьким словом. Її родина добре усвідомлювала, що вампіри небезпечні. Для чого ж було відривати Джун і Кідан від рідного дому, змінювати їхні особистості й прирікати їх на жебрацьке життя, якщо це неправда? У найвразливіші моменти свого життя Кідан сподівалася, що батьки з’являться на порозі дому матінки Аноет і заберуть її. Але вони померли, тож вона пробачила їм зраду своїх сподівань. Спадок мав би захистити Кідан і Джун, натомість вони вчинили неприпустиме.
Вони залишили все йому.
Ім’я вампіра чорніло на сторінці, літера «С» закручена, немов змія.
Сусеньйос Саґад.
Кідан чула, як благання жертви луною розходилися по кімнаті та грудях.
«Сусеньйос Саґад! Це його ім’я. Він... він забрав її».
Вона виводила контури фігури на килимі, і шкіра на пальці горіла від дотиків до цупкого матеріалу. Знову, і знову, і знову. На килимі вимальовувався трикутник. Добре. Між її розумом і тілом панувала гармонія. Залишилася чиста й полум’яна лють до Сусеньйоса Саґада.
Іноді розум Кідан приховував від неї важливі речі, тоді дотик пальців міг нагадати їй про все. Трикутник для злості. Квадрат, коли гору бере страх. Коло для моментів щастя.
Ще змалку вона користувалася цими символами, щоб розібратися у своїх думках.
Вона насилу розуміла зміст заповіту через усі закреслені фрагменти. Деканка Фаріс залишила лише те, що хотіла, аби Кідан знала про Юкслей. Що ж вона приховала?
____________________________________________________________________________________________________________
