Один день — три роки — ціле життя: уривок із нового роману Майкла Каннінґема
У 2019 році між Деном та Ізабель уже виникла відстань, яку вони намагаються подолати. Їхній шлюб, дім, діти — усе, що колись здавалося влаштованим назавжди, — тепер під питанням. Чи можна ще щось змінити, чи момент уже втрачено? Роббі, брат Ізабель, уже багато років живе з родиною й став її невіддільною частиною. Тепер він шукає власне житло, хоча ніхто не готовий до його від’їзду. А пандемія незабаром змусить родину зіткнутися з тим, від чого вже не сховатися за звичною буденністю. «День» Майкла Каннінґема — це історія про один день у трьох різних роках — 5 квітня 2019-го, 2020-го та 2021-го — коли те саме життя щоразу постає вже іншим. Ділимося уривком із книжки.
______________________________________________________________________________________________________________________________
Читайте уривок із книжки Майкла Каннінґема «Дім на краю світу», а також розмову із перекладачкою книжки Ярославою Стріхою
______________________________________________________________________________________________________________________________
Цієї ранньої пори Іст-Ривер огортає тонка напівпрозора завіса, сталева оболонка, що ніби пливе над поверхнею води, коли на тій крізь чорну запону ночі пробивається зеленава каламуть світанку. Вогні Бруклінського мосту губляться у світлі ранкового неба. Власник взуттєвої майстерні вже на робочому місці. Дівчина із зібраним у хвостик волоссям пробігає мимо чоловіка середнього віку в маленькій чорній сукні й армійських черевиках, який нарешті повертається додому. Де-не-де у вікнах світяться вогні — яскраві, як місяць, що досі видніється на небі.
Ізабель так і не зімкнула очей за всю ніч. Вона стоїть біля вікна спальні в безрозмірній футболці, що звисає до середини її стегон. Дівчина із зібраним у хвостик волоссям проминає чоловіка в сукні, поки той вставляє ключ у замок дверей свого під’їзду. Майстер із ремонту взуття підіймає сталеві ґрати — невдовзі відчинить майстерню. Але чому так рано? Хто здаватиме взуття в ремонт о п’ятій ранку? Уже помітні перші несміливі ознаки весни. Сріблястий клен перед будинком Ізабель (Google каже, що це дерево «має рясне листя та поверхневу кореневу систему») випустив тверді маленькі бруньки. Незабаром вони розпустяться, і клен вкриється звичайнісіньким, на перший погляд, п’ятилопатевим листям, доки порив вітру не змусить тремтіти й виблискувати сріблом його виворіт. На підвіконні в будинку навпроти стоїть скляна ваза з нарцисами. Узимку світло було тьмяним і статичним, але зараз стало яскравішим і жвавішим; здавалося, що повітря наповнилося невидимим рухом.
Календарна весна в Брукліні, можливо, й настала на початку квітня, але справжньої — з усім її зеленим безумством і пробудженням пагонів — чекати ще кілька тижнів. Бруньки на дереві лишень готуються розкритися. А нарциси у вікні навпроти означають тільки те, що їх уже можна купити в крамниці на розі, що їх уже привозять звідти, де вони ростуть.
Ізабель переводить погляд на Дена — він іще спить. Уві сні цей сорокарічний чоловік нагадує дитину: повільне й глибоке дихання, напіввідкритий рот, біляве волосся, що світиться в присмерку кімнати. Безтурботний сон Дена викликає в Ізабель заздрість і водночас вдячність. Коли він і діти сплять, вона, чий сон — це зазвичай не більше ніж дрімота, пронизана тривогою та посічена уламками сновидінь, — може побути наодинці із собою. Ніч для неї — безмовна самота, марення наяву, яке порушує лише зелене світіння цифр на кухонному годиннику. Знову повернувшись до вікна, вона бачить сову. Спершу здається, що це просто потовщення на гілці. Пташине пір’я майже повністю зливається зі строкатою сіро-коричневою корою дерева. Мабуть, Ізабель і не помітила б сови, якби не її очі — дві крихітні золотаво-чорні монетки: пронизливо уважні. На мить уявляється, немов саме зараз дерево вирішило показати Ізабель, що воно живе, усе бачить і усвідомлює. Сова, маленька, завбільшки із садову рукавичку, дивиться на Ізабель, принаймні так ввижається спочатку. Але щойно вона звикає до погляду пташки, розуміє: сова дивиться не на неї, а в її бік, не відокремлюючи її від кімнати, як і приліжкову тумбочку з вимкнутою лампою та номером журналу Atlantic за минулий місяць, як і стіну, де висить у рамці професійна чорно-біла фотографія дітей — таких незвично слухняних і невинних. Сова не відрізняє Ізабель від лампи чи фотографії. Вона не розуміє, та їй і байдуже, що Ізабель жива, а все інше — ні. Обидві застигли на кілька секунд, зустрівшись очима, а потім сова злітає — так легко, ніби й крилом не змахнувши, просто погодившись піднятися в повітря. Описує дугу та зникає. Її відліт — немов зречення, ніби на дереві за вікном сова виникла помилково, ненавмисно прорвавши тканину можливого, хутко й спритно зашиту. Ізабель уже здається, що сова їй просто примарилася, що й не дивно — уночі вона так і не стулила очей (зазвичай вдається хоч кілька годин подрімати). Попереду на неї чекає ще один день, сповнений проблем і клопотів, — Роббі досі не знайшов іншого житла, Дерріка навряд чи вдасться відмовити від перезйомки, — і їй доведеться якось з усім цим справлятися, зібратися та якомога переконливіше вдавати із себе людину, здатну впоратися з усіма викликами.
Сова зникла. Дівчина із зібраним у хвостик волоссям побігла далі. Чоловік у сукні зайшов у свій під’їзд. Залишився тільки майстер із ремонту взуття: він увімкнув у майстерні люмінесцентну лампу, що освітлювала простір за склом вітрини, не кидаючи блідого світла на вулицю. Ізабель не знає, чому цей чоловік, з яким вона, до речі, ніколи не розмовляла (бо завжди ремонтує взуття в Мідтауні), відчиняє свою майстерню так рано: чи то хоче втекти якнайдалі від сімейних сварок, чи йому просто кортить знову опинитися в цьому квадратику світла. Можливо, йому просто дуже подобається вмикати блакитну неонову вивіску «Швидка взуттєва допомога» (Ізабель, мабуть, таки варто якось навідатися в його майстерню хоча б через її назву) і заводити метрове опудало у вітрині — вицвілого на сонці чи то лиса, чи то єнота, який сидить за верстатом для ремонту взуття, підіймаючи й опускаючи молоточок, і сповіщає про початок нового дня.
______________________________________________________________________________________________________________________________
