Дивися і вчися: чи всього можна навчитися завдяки відео з інтернету?

Чи справді, для того, щоб навчитися співати, танцювати, жонглювати обов'язково потрібен учитель? Невже не можна просто зайти на ютуб? Том Вандербільт у книжці «Початківці. Чому вчитися нового ніколи не пізно», розповідає, чому важливо споглядати інших за усіма цими заняттями та ділиться досвідом ефективного навчання у будь-якому віці. Публікуємо уривок із книжки.

То чи справді можна освоїти навичку, дивлячись відео на ютуб? Коротка відповідь — так: на ютубі безліч відео про жонглювання, почасти непоганих. До того ж, можна сказати, що споглядання і наслідування інших — це основний спосіб навчання у людей.

«Ми створені для споглядання», — сказав мені Люк Прото, викладач кафедри кінезіології Монреальського університету. Ціла низка ділянок мозку, які називаються «мережа споглядання дії», активується у момент спостереження за тим, як інші люди виконують щось із нашого «моторного репертуару» (цю ділянку не активує, приміром, спостереження за собачим гавканням, адже ця риса, як правило, людям не властива).

Симулюючи самостійне виконання тієї чи тієї дії, ми «прогріваємо» ті нейрони, які включаться у роботу, коли ми самі почнемо її виконувати. Мережа споглядання є не замінником дії — повноцінна активація рухової кори головного мозку відбувається тільки тоді, коли ми щось робимо, — а радше її генеральною репетицією.

При цьому потрібно хотіти вчитися. За словами Емілі Кросс, викладачки психології Бангорського університету, коли ми спостерігаємо за тим, як люди намагаються навчитися танцювати чи зав’язувати вузли, активність мережі споглядання дії «зростає за тієї умови, що ми спостерігаємо за іншими, аби чогось навчитися, а не просто пасивно споглядаємо». Вона вважає, що навчання «готує мозок до засвоєння нової інформації».

Що більше бажання вчитися, то вища готовність мозку. Що більше нам кортить дізнатися відповідь на запитання, то з вищою ймовірністю ми її запам’ятаємо. Люди, котрі вважають, що їм доведеться когось учити робити те, що зараз опановують вони самі, краще засвоюють моторні навички, ніж ті люди, які просто навчаються. Цікаво, що ми краще навчаємося, спостерігаючи за спробами початківців, які вічно помиляються. Зрештою, споглядаючи бездоганну роботу експертів, ми дивимося на людей, які вже не навчаються.

Спостереження за навчальним процесом допомагає нам учитися.

Певна річ, не завжди реально навчатися споглядаючи. Але навчатися без споглядання надзвичайно важко. У межах дослідження жонглювання трьома м’ячами за каскадною схемою одна група переглянула відео професійного жонглера. Іншій групі дали прості усні інструкції і попросили «виокремити чи відшукати найкращий спосіб жонглювати трьома м’ячами».

Наприкінці третього заняття та група, яка переглянула відео, виконувала у середньому по сім повторів. Іншій групі не вдавалося впоратися навіть з одним.

Для того, щоб навчитися жонглювати чи здобути будь-яку іншу навичку, не вдасться обмежитися спогляданням інших. Для цього потрібно, аби хтось спостерігав за вами.

Тренер дасть вам те, чого не дасть ютуб: зворотний зв’язок. У мене вдома Гезер Вольф постійно пильнувала за положенням моїх рук, висотою кидків і напрямком погляду.

Вона вказувала на мої помилки — а ще важливіше, що вона вказувала й на те, що я роблю правильно. Ми схильні вбачати у зворотному зв’язку діагностичний інструмент для виправлення помилок, але розлогий масив наукових даних свідчить про те, що людям не просто приємно чути коментарі про вдалі спроби. Схоже на те, що такий спосіб є сприятливішим для навчання.

Зрештою, у таких заняттях, як жонглювання чи серфінг, схибити легше, ніж не схибити, то чому б не зосередитися на позитивних результатах? А оскільки позитивний зворотний зв’язок збільшує впевненість у собі та мотивацію учнів, у такий спосіб можна досягнути більшого, ніж якщо постійно вказувати на помилки; це тільки збільшує тривожність і невпевненість у собі.

Поза сумнівом, зворотний зв’язок може бути й зайвим. Учням необхідно самим припускатися помилок, а потім знаходити вихід. Не слід забувати, що низькі результати не свідчать про те, що ми погано навчаємося.