Джон Леннон, Йоко Оно і білі гарденії, — уривок із книжки «Творець смаку. Моє життя з легендами і геніями рок-музики»

Шістнадцятирічний Тоні Кінг, після закінчення школи і початку кар'єри на студії Decca Records, стане близьким другом Елтона Джона, розпалить стосунки Джона Леннона і Йоко Оно, буде посередником у сварці Міка Джаггера та Кіта Річардса і проведе час з Фредді Мерк'юрі в останні дні його життя.  Він став одним із лідерів лондонської і нью-йоркської гей-тусовки в епоху бурхливих соціальних, технологічних і культурних змін. Поряд із шаленим життям у шоубізнесі він був свідком жорстокої дискримінації людей, які живуть зі СНІДом, та його руйнівних наслідків: смерті рідних, друзів і гнітючого тягаря відповідальності за те, що він був покликаний тримати все це під контролем. Біографія Тоні Кінга «Творець смаку» — це подорож неповторним життям людини, яка вже понад шістдесят років перебуває в самому серці найбільш знакових моментів в історії музики.

Репетиції тривали, а я тим часом отримав неочікуваний телефонний дзвінок.

Йоко. 

Вони з Джоном розійшлися минулого літа. Відтоді Джон устиг завести стосунки з Мей Пенґ, не без допомоги Йоко. Хоча ми і тримали появу Джона на Медісон-сквер-гарден у цілковитій таємниці, Йоко про це дізналася й хотіла прийти. 

— Звісно, — відповів я, не до кінця впевнений, як на її присутність може відреагувати Джон. 

— Не хочу, щоб він знав, що я буду, — продовжила Йоко. — Гадаєш, ти зможеш організувати місця так, щоб він мене не бачив? 

Напевно так буде краще. «Дай-но я поговорю з Елтоном», — сказав я. 

Елтон, як і я, переживав, що Джон дізнається. Репетиції звучали дуже добре, тож він не хотів, щоби щось відволікало його від музики. Ми знайшли місця з гарним видом, але достатньо далеко від сцени, щоб Джон їх не бачив. Вони призначалися для Йоко та власника галереї на ім’я Ґері Леджескі. Не романтичний партнер, а скоріше хтось, хто прийшов за компанію. Мені було цікаво, чому Йоко хотіла прийти, та замість надто довго про це думати, я занурився в організацію. 

У день виступу за лаштунки прибув пакунок. Усередині було дві гарденії на таці: одна для Елтона і одна для Джона. Квіти були прекрасні — елегантні, білі, з особливим солодким ароматом. Джон побачив квіти і сказав: «Гляньте лишень». 

— Так, — відповів Елтон. — Вони від Йоко. 

Я напружив кожен нерв. Джон просто витріщався на квіти. Тоді кивнув і мовив: «Йоко любить гарденії». Він підняв погляд на мене, а тоді на Джона. «Ви ж знаєте, я б не зміг виступити, якби знав, що вона прийде». 

Пам’ятаю, як Елтон подивився на мене сповненими жаху очима. Ніхто не наважився сказати хоч щось. 

— Придумав, — я порушив тишу. — Чому б вам обом не одягти гарденії на знак подяки? Це буде гарний жест.

— Звісно, — погодився Елтон. — Так і зробимо. 

Ми причепили гарденії до їхнього вбрання. Не певен, що сталося з Елтоновою: з його енергійністю під час виступу я сумніваюся, що вона протрималася б достатньо довго. Джонова ж мала честь сидіти в нього на грудях і міцно трималася, коли він виходив на сцену. Я знав, що Йоко це побачить. Мені було цікаво, що трапиться далі.

 * * * 

Джон мав сет на три пісні посередині концерту. Whatever Gets You Thru the Night вони грали з карколомною швидкістю, усіх несло на адреналіні. Тієї миті натовп живився енергією гурту, а гурт — енергією залу. Lucy in the Sky with Diamonds була мені знайома як постійна частина сетлисту Елтона. 

Його версія починалася просто та повільно, крещендо поступово наростало і збивало з ніг. Я не певен, чи Джон колись співав її наживо, тож чути їхній із Елтоном дует під час приспіву було неймовірно. 

Машина часу відносила нас усе далі. Джон представив останню пісню, що належала «моєму старому нареченому на ім’я Пол. Я ще ніколи її не співав». Вступила гітара, і музиканти проривалися крізь I Saw Her Standing There. Я наче перенісся на десятиліття назад. Чим би не брав Джон тоді, він цього досі не загубив. Музиканти Елтона були зібрані як ніколи. Вони працювали спільно, злагоджено, і на момент кульмінації пісні публіка знову зірвалася на ноги. Джон вислухав аплодисменти та зник зі сцени. Він світився від щастя, а Елтон посміхався ширше нікуди. Нам удалося. 

Під час виступу на біс Джон повернувся на заключну The Bitch Is Back і грав на бубні разом із бек-вокалістами. Він від душі насолоджувався виступом. 

Пізніше за лаштунками несподівано з’явилася Йоко. 

— О, — сказав Джон. — Ти дивилася. 

Не знаю, він знав чи підозрював. Перш ніж Джон почне мене допитувати про те, наскільки багато я знав, я тактовно відійшов, щоб вони поговорили. З тієї розмови лишився відомий знімок: хтось сфотографував, як вони дивляться одне на одного. Я бачив іскру між ними. Їхній зв’язок було неможливо заперечувати. 

Вечір не закінчився возз’єднанням. Зближення залишалося чекати ще кілька місяців. Коли ми перемістилися в готель на афтепаті, Джон сидів із Мей, а Йоко — з Ґері за іншим столом. Не відчувалося ні гостроти, ні напруги. Пам’ятаю, Урі Ґеллер ходив поміж людьми і смішив нас своїми фокусами зі згинанням ложок. Ми розслабилися й веселилися. Та я знав, що́ побачив на власні очі, і що́ фотограф спіймав на плівку. «Може, не сьогодні, та колись, — думав я, — щось станеться». Коли тяжіння між людьми настільки сильне, їм важко віддалитися.

Передзамовити книжку «Творець смаку. Моє життя з легендами і геніями рок-музики»