Нова монархічна математика: уривок із книжки «Кетрін, принцеса Вельська. Біографія»
Історія життя Кейт Міддлтон «Кетрін, принцеса Вельська» нагадує справжню казку. Від миттєвостей щастя до викликів на шляху до престолу, від офіційних джерел до приватних розмов у королівському колі — ця книга відкриває невідомі подробиці життя Кетрін, створюючи щирий і багатогранний портрет жінки, яка стала новою головною героїнею династії Віндзорів. Ділимося уривком із книжки у матеріалі.
_1.jpg)
______________________________________________________________________________________________________________
У дитячі роки перспективи Кейт Міддлтон стати принцесою здавались нереальними. Це місце вважали зарезервованим за членами іноземних королівських династій, доньками дворян чи аристократів, як-от леді Діана Спенсер, яка вийшла заміж за принца Чарльза за п’ять місяців до народження Кетрін.
Однак у новому столітті сприйняття монархії як на її батьківщині, так і за кордоном, докорінно змінилося. Монархічні шлюби, які колись були «блискучим відображенням універсального факту, адже вони об’єднують людство», як сказав про них письменник вікторіанської доби Волтер Беджет, більше не обмежуються союзами між представниками одного класу.
У травні 2004 року проста австралійка шотландського походження Мері Дональдсон вийшла заміж за кронпринца Данії Фредеріка в церкві Богоматері в Копенгагені, у присутності десятків представників монарших родин і вельмож з усього світу. Зі студенткою родом із Тасманії принц познайомився 2000 року на Олімпійських іграх у Сіднеї — зупинився в готелі Sliр Inn, у барі якого та працювала. 14 січня 2024 року, після неочікуваного зречення королеви Марґрете II, яка обіймала трон 52 роки — на той час найдовше з усіх монархів у Європі, — дружина новопроголошеного короля Фредеріка Х стала королевою Данії Мері.
У сусідній Норвегії спадкоємець престолу кронпринц Гокон одружився з простолюдинкою, яка стала кронпринцесою Метте-Маріт, ще раніше, у серпні 2001 року. Їхній шлюб викликав ще неоднозначнішу реакцію: до одруження наречена Метте-Маріт Т’єссем Хьойбі працювала офіціанткою і сама виховувала чотирирічного сина. З кронпринцом вона познайомилася 1999 року на вечірці у спільних друзів, а в грудні 2000-го пара оголосила про заручини. Вони вже тоді жили разом аж до весілля, яке відбулося через вісім місяців після заручин, і це теж викликало неабиякий резонанс. Принцеса відкрито розповіла, що колись була «гульвісою», і попросила в преси дати їй можливість почати спочатку.
А потім настала черга Британії. 2001 року студентка факультету історії мистецтв Сент-Ендрюського університету Кейт Міддлтон відновила спілкування з принцом Вільямом, своїм майбутнім чоловіком і другим у черзі спадкоємцем британського престолу. Формально вони були знайомі ще зі шкільних часів, коли обоє навчалися в приватних школах: він — в Ітоні, а вона — у Мальборо. «Тоді спілкування було дуже активним, і вони знали одне одного», — зазначила особа, наближена до родини. Вони також порушили «традицію»: до весілля, яке відбулося 29 квітня 2011 року у Вестмінстерському абатстві, вони довго зустрічалися й жили разом.
Протягом усієї історії Британії та Європи монархи й уряди завдяки династичним шлюбам створювали стратегічні союзи. Ці шлюби були політичними й часто укладалися між підлітками або й зовсім малими дітьми. Заручини через посередників при європейських дворах були звичайним явищем ще з часів Середньовіччя. Якщо в таких парах і виникало кохання, то воно було радше неочікуваним приємним бонусом, ніж потребою.
Цілковите нехтування особистими почуттями часто призводило до мезальянсів та найпечальніших наслідків для тих, хто потрапив у пастку невдалого шлюбу. Але дехто намагався взяти зі своєї ситуації максимум користі. Можливо, саме тому так багато принців мали коханок, а їхні дружини потай заводили романи. Загалом така поведінка толерувалася і вважалася частиною правил гри. Від усіх сторін очікували лишень обережності, щоб запобігти скандалам, які могли б порушити статус-кво.
У британській системі дворянських рангів простолюдин — це особа, яка не має дідичного титулу або не належить до знаті — по суті, всі особи без аристократичного чи хоча б перського родоводу. Багато століть у Європі й Британії вважалося неприпустимим одружуватися з простолюдинами. Не дивно, що такі шлюби — зазвичай наслідок щирого кохання — були рідкістю і суспільство їх не схвалювало. Такі союзи — їх називали морганатичними шлюбами — стикалися з безліччю юридичних обмежень, найжорстокіше з яких — заборона успадкування королівського титулу, статусу і привілеїв чоловікові чи дружині, а також дітям, народженим у цьому шлюбі.
Однак із початком XX століття соціально-політичний ландшафт почав змінюватися. Перша світова війна поклала кінець практиці династичних шлюбів у дусі королеви Вікторії. Зрештою, в останній третині ХІХ століття вона була матріархом Європи, що давало їй та її країні неабиякі вплив і владу. Наприкінці тривалого панування королеви в неї було тридцять онуків, багатьох із яких вона особисто засватала за кого треба, щоби допомогти Британії втримувати політичний вплив у світі.
У 1901 pоці зі смертю Вікторії настав кінець і шлюбній дипломатії. Її наступник король Едвард VII більше уваги надавав дипломатичним союзам: 1904 року він відіграв важливу роль в укладенні англо-французької угоди, що поклала край ворожнечі між Британією і Францією. Згодом вона ще й проклала шлях для їхньої дипломатичної десятирічної співпраці проти Німеччини напередодні Першої світової війни.
Перед вступом Британії у війну 28 липня 1914 року в Європі налічувалося понад двадцять країн-монархій, які очолювали королі, королеви або інші знатні особи відповідного статусу. Після війни, що забрала життя понад 60 мільйонів солдатів, ті, хто повернувся із шанців додому, і ті, у кого війна забрала рідних та близьких, вимагали радикальних політичних змін.
Монархії посипалися, наче доміно, одна за одною зазнали краху чотири найбільші імперії: у 1917 році — Російська, у 1918-му — Німецька й Австро-Угорська, а в 1922-му — Османська. На їхніх руїнах постали незалежні республіки Австрія, Чехословаччина, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва і Туреччина. Зруйнувавши старий лад, робітничий клас вимагав права голосу та виборних лідерів, які несли б відповідальність перед ним.
Традиційний багатий вибір німецьких принцес, яких вважали вигідними нареченими для монархів, також різко зменшився, як і права багатих землевласників. Зважаючи на те що останні чотири роки Британія вела запеклу боротьбу проти Німеччини, королю Георгові V наполегливо рекомендували змінити найменування його династії з Саксен-Кобург-Готської на Віндзорську. Крім того, він вирішив, що його синам ліпше вибирати собі наречених серед британок, а не дочок скинутих із престолів «деспотів».
А отже, леді Єлизавета Боуз-Лайон із давнього аристократичного роду нащадків королів Шотландії виявилася ідеальною парою для другого сина короля Альберта, герцога Йоркського, якого в родині називали Берті і який згодом став королем Георгом VI. Їхній шлюб був дуже вдалий, адже Єлизавета стала міцною опорою для свого недорікуватого і страшенно сором’язливого чоловіка, 1936 року врятувала монархію після зречення престолу короля Едварда VIII і була світлим промінчиком надії в часи Другої світової війни.
Предки Кейт Міддлтон здебільшого були вихідцями з робітничого й середнього класів: шахтарями, теслями, наймитами, — і їхнє життя дуже сильно відрізнялося від забезпеченого дитинства самої Кейт. Однак у її родинному дереві є і впливові представники вищого світу, як-от Вільям Петті-Фіцморіс — граф Шелберн, англо-ірландський політик, член партії вігів. Він був прем’єр-міністром Британії і 1783 року успішно домовився з Джорджем Вашингтоном укласти мирний договір, що поклав кінець війні за незалежність США та контролю Британії над американськими колоніями.
Коли Кейт у 2011 році вийшла заміж за принца Вільяма, правила про те, що принци можуть одружуватися лише з дворянками, давно відійшли в минуле, однак загальна увага все одно була зосереджена на тому факті, що вона — простолюдинка. Вона стала Її Королівською Високістю Кетрін, герцогинею Кембриджською, адже з нагоди весілля королева Єлизавета II надала Вільяму титул герцога Кембриджського. Згодом, 9 вересня 2022 року, коли Вільям перейняв від свого батька короля Чарльза III титул принца Вельського, Кетрін стала десятою з 1328 року принцесою Вельською. Цей куртуазний титул традиційно носила дружина прямого спадкоємця англійського, а згодом британського престолу, яка мала стати королевою-консортом.
______________________________________________________________________________________________________________
