Теорія важлива, але сама по собі вона нічого не змінить: Массімо Пільюччі про базові чесноти, виклики майбутнього та роль у ньому стоїцизму

У цьому світі не існує більш недосяжної мети, ніж просто бути щасливим. Саме тому книжка «Як бути стоїком. Антична філософія для сучасного життя» філософа Массімо Пільюччі пропонує стоїцизм як найкращий спосіб її досягнення. Ділимося розмовою із автором про фундаментальні чесноти стоїцизму і спосіб, в який вони можуть допомогти жити у сучасному світі, сповненому викликів.

__________________________________________________________________________________________________________________

Читайте також матеріал про 12 стоїчних настанов для повсякдення
__________________________________________________________________________________________________________________

Ви говорите про чесноти — не лише про чотири чесноти, які маємо у стоїцизмі (мудрість, мужність, справедливість і поміркованість), але й про дві додаткові. Чи могли б Ви трохи розвинути цю тему?

Перше, що варто розуміти про концепт чесноти — це те, що він фактично універсальний, принаймні серед так званих «писемних» суспільств, тобто тих, що мають писемність і відповідно письмову традицію. Наскільки мені відомо, досліджень щодо неписемних суспільств не проводили, але навіть так маємо доволі широкий спектр культур — історичних і сучасних. І цікаво те, що всі вони мають певне поняття чесноти або щось схоже.

Тому важливо уточнити, що саме ми маємо на увазі під чеснотою. Греко-римський світ мав дуже конкретне визначення, але, думаю, варто почати з сучасного наукового розуміння.

Чеснота — це просто поведінкова схильність, позитивна етична поведінкова установка, тобто риса характеру. У психології останні 10–20 років тривала дискусія, чи взагалі має слово «характер» наукове підґрунтя, бо деякі дослідження показували, що поведінка людини сильно змінюється залежно від ситуації. Це ніби вказувало, що характеру не існує, а є лише гнучкі реакції на соціальні сигнали й обставини.

Але зараз дискусія більше-менш усталилася. Обидві сторони мали рацію частково. Справді, існують характерологічні схильності — коли за інших рівних умов людина зазвичай поводиться певним чином. Якщо ми кажемо, що мій друг щедрий, то маємо на увазі, що коли немає додаткових факторів, він зазвичай діє щедро. Але так само правда й те, що будь-хто може діяти щедро або нещедро залежно від конкретних обставин, соціальних сигналів тощо — особливо якщо не усвідомлює цих сигналів.

Класичний приклад — «ефект свідка». Психологи багато разів демонстрували це у різних умовах. Наприклад: ви заходите до торгового центру і бачите людину на підлозі в очевидному дистресі, а навколо стоять інші люди й нічого не роблять. Ви не знаєте, що все це постановка. Як ви реагуєте? Зазвичай — ніяк. Ви просто приєднуєтеся до кола. Причина: люди не хочуть робити щось, що не відповідає поведінці інших. Ви думаєте: «Ця людина виглядає зле, але якщо ніхто не реагує, може, це жарт? Чи прихована камера? Не хочу бути першим». Але якщо хтось інший втрутиться, різко зростає ймовірність, що втрутяться всі.

Це — з наукової точки зору.

Далі виникає питання: яка «функція» людської істоти? І тут ми підходимо до греко-римської, а точніше стоїчної відповіді. Різні школи давали різні визначення. Епікурейці, наприклад, вважали, що функція людини — жити в стані атараксії, тобто душевного спокою. Стоїки ж вважали, що функція людини подвійна:

1. користуватися розумом (бо ми раціональні істоти),

2. бути корисними іншим (бо ми соціальні істоти).

Отже, бути доброчесним (мати aretē) для стоїка означає мислити ясно і чинити просоціально.

Ви говорите про дві додаткові чесноти: гуманність і трансцендентність. Гуманність — це міжособистісні якості, що передбачають любов і доброзичливість; трансцендентність — здатність відчувати зв’язок із ширшим світом і знаходити сенс, як-от вдячність, надія, духовність. Чи могли б Ви трохи розкласти це по поличках? Особливо щодо таких слів як «віра» чи «духовність», і як це може бути релевантним людям без релігійних переконань.

Чудове запитання. Спершу контекст. Два терміни, які ви згадали — «гуманність» і «трансцендентність» — це дві додаткові чесноти, які виявилися більш-менш універсальними у дослідженні групи психологів під керівництвом Кетрін Далсгаард. Вони опублікували роботу в Review of General Psychology під назвою “Shared Virtue: The Convergence of Valued Human Strengths Across Culture and History”.

Далсгаард і її колеги поставили питання: чи чесноти — це західний феномен, чи щось, що з’являється також у інших традиціях? Вони дослідили Конфуціанство, Даосизм, Буддизм, Індуїзм, греко-римські філософії, Християнство, Юдаїзм та Іслам.

Їхні висновки:

1. Усі ці традиції визнають поняття чесноти.

2. Є культурні відмінності — різні традиції по-різному розставляють акценти.

3. Але є спільне ядро, властиве майже всім.

І ось що цікаво: це ядро складається з чотирьох стоїчних чеснот — мудрості, мужності, справедливості й поміркованості — плюс двох додаткових: гуманності та трансцендентності.

Тепер щодо того, чому ми їх не бачимо у стоїчному каноні як окремі чесноти. Я стверджую, що вони присутні у стоїцизмі, але під іншими назвами.

Гуманність можна майже напряму співвіднести з космополітизмом. Стоїки вважали, що всі люди — наші брати й сестри, і ми є громадянами світу. Це ключовий елемент стоїчного способу мислення.

Трансцендентність має різні трактування, часто з релігійним звучанням, але в стоїцизмі вона проявляється в ідеї нашої єдності з космосом. Стоїки вважали, що ми — частини живого, розумного Всесвіту, «клітини» космічного організму.

Коли Марк Аврелій практикує «погляд згори» — він споглядає велич Всесвіту, своє місце в ньому, і це допомагає йому ставити події життя у правильну перспективу. Це і є форма практики трансцендентності.

Як молодші покоління можуть застосовувати чесноти? І як щодо майбутніх поколінь, життя яких стає дедалі хаотичнішим?

У мене є дочка, їй 26, майже 27. Поточне покоління матиме чимало клопоту впродовж наступних одного-двох-трьох десятиліть, бо ми залишаємо їм купу проблем з різних поглядів. Так, їм справді доведеться орієнтуватися на чесноти. Мені здається, ми живемо в час, коли кожне нове покоління сприймається — або подається — як радикально інше, ніж попередні, з абсолютно іншими умовами, і ніхто не знає, що вони робитимуть. Я в це не вірю ні на секунду.

Якщо чогось і вчить нас греко-римська традиція, то це того, що людська природа майже не змінилася за останні 2000 років. Так, наші технології зовсім інші, наша наука інша, наше розуміння світу інше. Але сама людська природа — те, чого люди хочуть, чого бояться, за чим женуться чи чого уникають — усе це не так вже й змінилося. Саме тому стоїцизм та інші греко-римські філософії, а також буддизм, даосизм та східні традиції досі залишаються актуальними. Вони не мали б жодного значення сьогодні, якби не пропонували щось корисне.

Тож, говорячи про нові покоління, я думаю, що існує небезпека перебільшувати новизну й відмінності, не звертаючи уваги на те, що вони все ще люди. Вони хочуть тих самих речей — не в конкретних деталях, але в загальному сенсі. Тому я б сказав молодим поколінням: звертайте увагу на те, що вже робили до вас — не лише покоління безпосередньо перед вами, а й ті, що були набагато раніше. Навіщо вигадувати колесо заново? Навіщо починати з нуля в пошуках того, як жити добре і як ладнати з іншими людьми, якщо вже є перевірені методи та підходи?

Як практикувати чесноти в повсякденному житті?

Греко-римські філософи часто порівнювали практичну філософію з медициною або атлетикою. Це дуже поширені аналогії в Дискурсах Епіктета, листах Сенеки, роботах Епікура.

У випадку медицини аналогія така: якщо хочеш жити здорово, ти маєш знати певні речі про те, що робить життя фізично здоровим для людини. Трішки анатомії, трішки фізіології; знати, які продукти корисні, а які — шкідливі. Знати, що деякі речі підвищують ризик хвороб, а інші — навпаки, сприяють здоров’ю. Це теорія. А практика — це жити відповідно до цієї теорії. Якщо знаєш, що смажене тобі шкодить — не їж його. Якщо знаєш, що регулярні фізичні навантаження корисні — виходь на прогулянку чи пробіжку.

З атлетикою — те саме. Ідучи в спортзал, ти спочатку потребуєш теорії: хтось має пояснити, як працюють м’язи, як користуватися тренажерами, щоб не травмуватися. Але потім? Ти не виходиш із залу й не кажеш: «Ну все, я знаю». Ні — ти приходиш знову і знову, кілька разів на тиждень, і практикуєш. Створюєш рутину, яка втілює те, що ти вивчив.

Стоїки кажуть те саме. Теорія важлива, але сама по собі вона нічого не змінить. Якщо ми проведемо півтори години тут, поговоримо про чесноти, а завтра знову поводитимемося як негідники — усе це даремно. Це порожнє вправляння в термінах. Епіктет і Сенека абсолютно чітко говорять: так це не працює.

Повернімося до двох додаткових чеснот — гуманності та трансцендентності. Вони зосереджуються на ідеї спільноти та взаємодії між людьми. У час, коли багато людей переживають самотність та соціальну ізоляцію, це може бути корисним для розвитку стоїцизму та для формування спільнот. Як ці чесноти допомагають нам усвідомити наші взаємні обов’язки та сприяти побудові спільнот?

Ми живемо у, як то кажуть, «цікаві часи», що може бути як благословенням, так і викликом. З одного боку, технології дозволяють нам бути більш пов’язаними, ніж будь-коли. Але, як ви добре знаєте, здебільшого люди використовують соцмережі руйнівним чином: булінг, фейки… Люди створюють чудовий інструмент — і витрачають його потенціал. Стоїки сказали б: «Ти відповідаєш за те, як його використовуєш». 

Другий важливий фактор, який робить гуманність і трансцендентність критично важливими, — це «великий слон у кімнаті»: зміна клімату. Незважаючи на те, що значна частина американського населення все ще цього не визнає, ми переживаємо драматичні кліматичні зрушення.

А це означає, що проблеми, які стоять перед нами — а особливо перед наступними поколіннями — глобальні. Це не те, що можна вирішити, сидячи у своїй маленькій «фортеці». Нам потрібно мислити глобально — справді глобально. Це і є космополітизм: турбота про людей на іншому кінці світу. І це також трансцендентність: здатність думати не лише про людину, а й про все живе. Ми руйнуємо екосистеми, спричиняємо вимирання видів… Людство стало геологічною силою.

__________________________________________________________________________________________________________________

Джерело: medium.com

__________________________________________________________________________________________________________________

Більше видань із сучасної філософії шукайте за посиланням